Внесок Києво-Могилянської академії у розвиток освіти України

Наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. в Україні значно збільшується кількість шкіл при братствах. За Берестейською унією на зразок Львівської братської засновані Стрятинська. Луцька, Кам'янська, Пинська та інші школи, в яких головна увага зверталася на вивчення грецької мови, тому їх називали "грецькими". Гетьман Сагайдачний заповів спеціальні кошти на утримання вчителів грецької мови у Львівській та Київській школах. Освітній рух охопив майже все населення України. Як відзначав Павло Алепсь- кий у 1654 р., навіть жінки були письменні.

У 1615 р. у Києві відбулись знаменна подія для культурно-освітнього життя. Гальшка Гулевичівна, "палаючи побожною ревністю до віри грецької", зробила дарунок Київському братству — земельну ділянку на Подолі під забудову монастиря та школи для дітей шляхетських і міських. Навчальний процес у школі проходив на 4 відділеннях: граматики, риторики, філософії, мов: грецької, латинської, слов'янської, польської та української (руської). Зразком були програми провідних європейських університетів. Перші ректори — Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович.

1631 р. Петро Могила заснував школу при Києво-Печерській Лаврі. Це викликало незадоволення у братчиків та козаків, які бачили у ній конкуренцію братській. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Привілей Владислава IV від 1635 р. дозволяв вивчати у школах України польську мову, але при цьому заборонялося викладати богословські дисципліни. Петру Могилі не вдалося реалізувати свою ідею — зробити Київську колегію вищим навчальним закладом з повним курсом навчання. Обмеження були суто прагматичні: щоб українські діти здобували освіту в польських католицьких академіях і відповідно покатоличувалися.

Києво-Могилянською Колегією, з 1701 р. — Академією, завжди опікувалися визначні політичні й громадські діячі України. 1.Мазепа, якого В.Ясінський називав "промислінником і благодітелем", а Ф.Прокопович — "ктитором преславної Академії Могило-Мазепіянської", збудував для неї новий будинок, Братський собор і постійно піклувався про неї. За ці добрі справи Мазепи Академія пережила страшні репресії Петра Першого, її лихоманило майже ЗО років. Дещо поліпшив стан Данило Апостол. Останній злет її і піднесення були за гетьманування Кирила Розумовського; тут працювали О.Кониський, С Ласкоронський, Ю.Щербацький, Д.Ніщинський, М.Максимович — сузір'я імен, що склали б честь будь-якому університетові Європи.

Значний вплив Києво-Могилянська Академія справила на розвиток культури. Професура і викладачі, як правило, мали європейську освіту, більшість закінчила провідні вищі навчальні заклади і принесли до Академії кращі набутки: методики наукових досліджень, організації навчального процесу. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. Дружба, братерство, взаємовиручка, участь в управлінні школою виховували повагу до школи і товариства. Вважалося за норму брати участь у диспутах та дискусіях, урочистостях, святах для всіх викладачів і учнів, а шкільні драматичні вистави здобули популярність у киян.

Учні шкіл та слухачі колегії, або "бурсаки", під час вакацій розходилися по селах України і були тією живою ланкою, яка зв'язувала академію з народом. Вони працювали вчителями, давали вистави, показували вертеп, співали колядки, — одне слово, виконували просвітницьку і культурну місію, розпочату кобзарями.

Києво-Могилянська Академія дала світові таких визначних діячів науки і культури, як Феофан Прокопович, Єлисей Плетенецький, Григорій Сковорода, Михайло Ломоносов, Г.Полетика, Ст.Яворський, П.Завадовський, О.Безбородькота багато інших, які гідно продовжували справу академії в Москві та Петербурзі. Першими професорами та викладачами у Московському та Санкт-Петербурзькому університетах були випускники Києво-Могилянської Академії, а Феофан Прокопович став засновником Всеросійської академії наук.

Напевно, такі досягнення України у галузі освіти і культури злякали уряд царської Росії, і він своєю "милістю" позбавив статусу світського навчального закладу Києво-Могилянську Академію, перетворивши її спочатку на духовну академію, а згодом семінарію.

32.Петро Конашевич-Сагайдачний — видатний діяч України

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (?- 1622 р.) зробив великий внесок у розвиток культури України.Освіту він здобув у Острозькій Академії.

З розрізнених козацьких ватаг створив регулярне військо із суворою дисципліною. Блискучі переможні походи на Молдавію, Лівонію, Крим та Туреччину принесли йому заслужену славу полководця і гетьмана Війська Запорозького.

Діяльність Петра Сагайдачного не обмежувалася військовими походами/Розуміючи значення просвітництва, багато зусиль доклав до розвитку науки, літератури та мистецтва. Маючи під своєю рукою Київ, що був на той час політичним центром України, подав дійову допомогу гурткові освічених, прогресивних діячів при Києво-Печерському монастирі, на чолі якого стояв Єлисей Плетенецький. Діяльність останнього влучно охарактеризував М. Гру шевський: "відкрив нову добу в житті сей твердині українського аскетизму й зробив з Печерського монастиря першорядну культурну силу.

Плетенецький скупчив біля того монастиря найкращі наукові та літературні сили, як Памво Беринда, Захарій Копистенський, Лаврентій Зизаній, Іов Борецький — перший ректор Братської школи та інші.

Плетенецький 1615 року купив у Стрятині друкарню, засновану Гедеоном Балабаном, під час боротьби з львівським братством, і перевіз її до Києва. За 15 років ця друкарня випустила понад ЗО видань — більше, як випустили всі українські друкарні узяті разом. З цим гуртом зв'язане засноване 1615 року братство, до якого вписалося "безчисленно" різного народу: духовенство з печерського гуртка, міщанство, шляхта. 1616 року вписався до нього і гетьман Сагайдачний з "усім Військом Запорозьким", прийнявши братство під свою протекцію. Братство злучилося зі школою, уфундованою Гальшкою Гулевичівною, по чоловікові Лозькою, на подарованій нею площі та з заснованим на її грунті Богоявленським манастирем."

Сагайдачний при підтримці народу включився у боротьбу за утвердження православ'я в Україні. Він вирішив поновити єпархію, в чому його підтримав Єрусалимський патріарх Теофан, який проїздом через Київ у 1620 р. висвятив на митрополита Іова Борецького та п'ять єпископів на кафедри в Полоцьку, Луцьку, Володимирі, Перемишлі та Холмі. Ця акція врятувала православну церкву від небезпеки залишитися без духовенства, а православна церква стала під офіційний захист козацтва та міщанства.

Виконуючи політичну доктрину Сагайдачного, козаки посідають чільне місце в суспільстві й виступають як оборонці селян, протектори православної церкви. Сагайдачний повертає Києву значення релігійного і культурного центру країни, об'єднує під своїм патронатом кращі наукові й культурні сили з усіх куточків України, чим утверджує й підкреслює її соборність. Він постійно дбав про розвиток освіти як ктитор (опікун) Братського монастиря і школи при ньому, майже всі свої кошти заповів школам Києва, Львова та Луцька.

33.Передумови формування українського театру

Театралізація в організації та проведенні традиційних календарних свят і обрядів, ігрові ситуації, які були обов'язковим елементом, з часом трансформувалися у сценічні рішення. Залежно від "сценарію" дійство розгорталось у хаті або на вулиці, неодмінною їх умовою була масовість, глядачів як таких не було, кожен мав роль і її виконував. Популярними були свята побутові (вечорниці, посиденьки, весілля), обрядові (різдво, колядування, щедрування, засівання, Івана Купала, зелені свята, обжинки), ігрові та розважальні. Фантазія в ігрових ситуаціях не знала меж, поряд з реальними персонажами — господаря, господині — вводились і діяли фантастичні: чорт, смерть, Баба Яга, кикимора, а також трансформовані з тваринного світу — коза, ведмідь, лелека тощо.

Багато свят тотожні у слов'янських народів, для них характерні спільність тем, персонажів, ігрових ситуацій, час проведення, обов'язкові елементи оформлення. Це підтверджує тезу проодно- корінне походженя слов'ян.

Трансформація театралізованих народних дійств у народну драму відбувається у XVI- XVII ст. їх грали на ярмарках напівпрофесійні трупи або учні. Розширюється коло сюжетів, вводяться сатиричний і комедійний жанри. Як правило, вони будуються на протиставленні — багатий-бідний, розумний-дурень, популярними стають напівфантастичні "Цар Максиміліан", "Олександр Македонський", житійний "Цар Ірод" та інші.

Особливої популярності зажили вертепні драми. їх сюжети — житія святих, козак Мамай - завжди знаходили схвальний відгук у глядачів. Активними пропагандистами і шанувальниками вертепу були студенти Києво-Могилянської Академії.

Вертепні вистави Закарпаття дещо відрізнялися від традиційних, вони супроводжувалися сценками ряжених, що по-своєму збагачувало спектакль. Найшанованішими були "Віфлеємські ігри", "Ясличка", "Пастир", "Віфлеєм". У карпатському регіоні вертеп розвивався у тісному зв'язку із словацьким "бетліємом", польськими "геродами", білоруською "батлейкою".

Народні театральні дійства, народна драма, вертеп стали передумовою створення українського драматичного театру.

Дата добавления: 2015-05-09