До XX століття

ТИПУ КУЛЬТУРИ ВІД ВІДРОДЖЕННЯ

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО

ЕВОЛЮЦІЯ

Частина 2

Глава 5

КУЛЬТУРНІ ПАРАДИГМИ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

Епоха, що одержала назву «Відродження» (Ренесанс — фр. re­naissance), охоплює собою період з XIV по XVI ст. Уперше цей тер­мін у його італійській транскрипції «ринашимента» був викорис­таний архітектором, живописцем і істориком мистецтва пізнього Відродження Джорджо Базарі (1511-1574). У своїх знаменитих «Життєписах...»* (1550) він вперше вжив термін «rinascita» — «про­цес відродження», що позначає в нього всебічний розвиток нового мистецтва, яке базується на вивченні природи.

Відродження, таким чином, — перша в історії культури епоха, що, нехай і на пізній своїй стадії, сама себе назвала, тобто осмисли­ла свої духовні орієнтири і визначила програму власного розвитку. Концепцію цього розвитку сформулював Вазарі, який дав періоди­зацію історії культури, що зберегла своє значення, принаймні, у назвах великих епохальних стадій, аж до нашого часу. Відповідно до поглядів Вазарі, після епохи прекрасного античного мистецтва наступив період глибокого занепаду і кризи, названий їм «серед­німи віками», — тобто такими, що лежать посередині між антич­ністю і Відродженням. Тільки після відмови від «бридкого готич­ного мистецтва» настає епоха Відродження «античної манери» і, ширше, — у цілому античності, коли мистецтво звільняється від середньовічних традицій, реалізм зображення обумовлюється ви­вченням анатомії і перспективи, а художня досконалість — суворим дотриманням міри, і, нарешті, досягає повного оволодіння зобра­женням натури і технічної досконалості, яка перевершує навіть античні зразки.

«Життєписи найбільш відомих живописців, скульпторів і архітекто­рів» (1550-1568 pp.).

Розуміння власної історичної ролі, що відкриває нову культурну епоху, було властиве не тільки художникам, а й письменникам і філософам цього часу. Так, ЛоренцоВалла (1405/07-1457) говорив, що в його час література і родинні їй мистецтва — живопис, скульп­тура, архітектура — «піднялися і знову відродилися», а Марсіліо Фічино (1433-1499), що багато сприяв вивченню Платона, писав про свій час: «Це, безсумнівно, золоте століття, що повернуло світло вільним мистецтвам, до того майже знищеним: граматиці, красно­мовству, живопису, архітектурі, скульптурі, музиці».

Якщо спочатку трактування терміна «відродження» відносило­ся до періодизації історії мистецтва і не претендувало на позначення якоїсь великої стадії в історії європейського світу, то вже у XVIII ст. Вольтер використовує цей термін, саме позначаючи цілісну істо­ричну епоху, а в XIX і XX ст. таке трактування терміна стає загаль­ноприйнятим.

Таким чином, в період XIV-XVI ст. у європейському житті і культурі відбулися важливі зміни, що визначили характер усієї наступної історії європейського світу і сьогоднішнього його стану. В мистецтві ці зміни проявилися найбільш очевидно, однак за цими зовнішніми нововведеннями стояли більш складні і приховані про­цеси, зміст яких і необхідно усвідомити.

Дата добавления: 2015-05-09