Правові акти як основна форма прояву правового життя

"Візитна картка" правового життя - правові акти, тому що саме в них виражається насамперед юридичне буття, саме в них живе право. У повсякденній дійсності громадяни зіштовхуються не із правом взагалі, а із правовими актами, яких безліч. Останні виступають як основна складова частина правового життя в чинність того, що вони являють собою найважливіші кошти задоволення інтересів суб'єктів, найпоширеніші й відчутні форми його прояву.

Ще Е. В. Спекторский помітила: "Яка ж реальність юридичного миру? Щоб відповісти як можна простіше на це питання, необхідно усвідомити, у якому змісті реальні норми позитивного права, установи, їх що застосовують, і, нарешті, ті або інші юридичні акти... Юридичне життя особи, юридична його смерть — це знов-таки зовсім особливі події. Події ці створюються особливими актами...". "Право, — на думку Ф. В. Тарановского, — здійснюється в окремих актах поводження..."^1.

Словники визначають термін "акт" у такий спосіб: I) е, особиста дія, а також окремий учинок (пізнавальний антеррористический акт, акт агресії); 2) те ж, що дії (трагедія в п'ятьох актах); 3) документ, що має юридичне значення наприклад: закон, указ, постанова, акт експертизи, акт Конгресу; 4) документ, що засвідчує що-небудь (скласти акт про здачу майна, акт на вічне користування землею, обвинувальний акт у суді); 5) урочисті збори в навчальних закладах (із приводу випуску, вручення нагород і т.п.)¹-

Термін "правовий акт" теж має кілька значеннєвих відтінків.

По-перше, він означає дію (поводження). Причому як правомірне, так і протиправне (наприклад, акт реалізації права, що виразився в недотриманні заборони, у невиконанні або неповнім виконанні обов'язку, у зловживанні правом). Узагальнено подібні дії називаються юридичними фактами, які спричиняють відповідні правові наслідки. У зв'язку із цим юридичні акти, що позначають правомірне поводження, чинене з наміром створити (змінити, припинити) конкретні правовідносини, краще так і назвати - "правомірні акти".

По-друге, до правових актів варто віднести результати як правомірних, так і протиправних дій. У першому випадку мова йде про юридично значимі змістовні елементи правової системи суспільства - юридичних нормах, що втілюються в законах і підзаконних актах; індивідуальних приписаннях, що виражаються в правозастосовних актах; угодах, угодах інших актах автономного регулювання, що укладають між особистими господарюючими суб'єктами, громадянами й т.п. (договорів купівлі-продажу, дарування й ін.).

Однак у правовому житті чимало й результатів відвертих правопорушень - неконституційні норми загальфедеральних і регіональних законів, указів президентів, постанов урядів, інструкцій, наказів, положень тих або інших міністерств, відомств, державних комітетів і т.д.; численні протизаконні індивідуальні приписання місцевих чиновників, директорів (наприклад, наказ керівника казенного або; приватного підприємства про звільнення, зняття з посади конкретних осіб); незаконні угоди, договори. Результати й правомірних,' і протиправних дій "включаються" у правову реальність внаслідок різної правотворческой, індивідуально-правової або автономної діяльності суб'єктів.

По-третє, під правовим актом розуміється і юридичний документ, тобто зовнішнє документально оформлене вираження волі, що закріплює правомірне або протиправне поводження й відповідний результат. Правомірний акт-документ є належним чином (документально) оформлене, зовнішнє вираження волі держави, його органів, окремих осіб, що виступає як носій змістовних елементів правової системи — юридичних норм, правоположений практики, індивідуальних приписань, автономних рішень осіб¹.

В залежності від своєї природи (змісту) правові акти-документи підрозділяються на наступні види:

1) нормативні акти (документи правотворческих органів, що містять юридичні норми, розраховані, як правило, на тривале застосування й, що поширюються на невизначене коло осіб, наприклад конституція, закони, підзаконні акти);

2) правозастосовні акти (документи компетентних структур, що містять індивідуальні владні приписання, що застосовуються однократно й адресовані конкретним особам, наприклад,
указ президента про нагородження конкретного державного що служить, вирок суду);

3) інтерпретаційні акти (документи, отримані в результаті офіційного тлумачення, що містять правоположения, роз'яснення змісту юридичних норм, наприклад, постанови Конституційного Суду Російської Федерації, Пленуму Верховного Суду Російської Федерації, Пленуму Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації);

4) акти договірного права й інші акти реалізації прав й обов'язків (документи, що виникли в результаті угоди між відповідними суб'єктами, що містять як юридичні норми, наприклад, міжнародні договори, так й індивідуально-правові рішення, наприклад, угоди між громадянами).

Правові акти-документи — це "відчутна" реальність права, через яку люди одержують первинні знання про нього, про весь комплекс правових явищ й яку, отже, можна розглядати у вигляді головного джерела відомостей про норми, індивідуальні приписання, правовідносини. Юридичні документи існують як фрагменти фізичного миру. От чому вони можуть бути сприйняті почуттями людини безпосередньо й дають вихідні, початкові відомості про право й правову дійсність².

Исходячи із цього суть правового життя багато в чому можна розкрити, вивчивши природу юридичних документів, за допомогою яких певні особи досягають тих або інших цілей, задовольняють конкретні інтереси.

Наприклад, вивчаючи тексти таких актів, як "Російська Правда" (у різних редакціях), Судебники, інших найважливіших пам'ятників давньоруського права, ми довідаємося й про істотні історичні події того періоду, тому що правове життя є певне дзеркало життя суспільства в цілому. У правових актах-документах утримуються коштовні й концентровані (узагальнені) відомості про культуру конкретного народу, його укладі, відображається своєрідність суспільно-політичного ладу.

Історик В. О. Ключевский, розуміючи під актами пам'ятники урядової діяльності й частки юридичні угоди, далеко не випадково вважав, що "якщо, читаючи літопис, ми повинні, так сказати, по крупицях збирати натяки на побут відомого часу, на щоденні життєві відносини, то в актах повинні зустріти тільки готові побутові риси, по яких можна намалювати повну картину життєвих відносин, що панують у відомий час; тут немає потреби вибирати й очищати дрібні, розірвані риси, а залишається тільки брати цілком весь уміст в актах"¹,

Разом з тим важливі міркування В, О. Ключевского про методи вивчення давньоруських актів. Він рекомендував ураховувати "авторський кут зору", тобто виявляти мети, які ставив перед собою укладач того або іншого документа. Не обмежуючись вивченням юридичної форми актів (до чого звичайно зводилися праці' істориків XIX в., що займалися актовими матеріалами), В. О. Кточевский затверджував необхідність розкривати їхній конкретно-історичний зміст, показував, що юридична форма в чинність своєї не правових архаїчності не завжди правильно відображає живу дійсність²,

Представители соціологічної школи права теж вважали за необхідне аналізувати правове життя насамперед через призму відповідних юридичних актів (правда, не стільки законів і підзаконних актів, скільки судових й адміністративних рішень, ділових документів).

Так, саме головне джерело вивчення живого права Е. Эрлих бачить у сучасному правовому "документальному" дослідженні. Під терміном "правовий документ" він поєднує досить різноманітні явища. Насамперед найважливіше, котре може дати роз'яснення на самій широкій основі, — судове рішення. Особливо правових дають важливість він надає й документам ділового життя: "Навіть єдиний погляд на сучасне правове життя показує, що над нею в гнітючій частині панує не закон, а ділові документи". Право потрібно шукати в шлюбних договорах, у договорах купівлі-продажу, у договорах про кредит, в іпотечних договорах, у заповітах й у договорах спадкування, в уставах об'єднань і торговельних компаній, а не в параграфах кодексів законів, продовжує Эрлих, тому що всі ці договори, поряд з їх лише приватною, індивідуальною діловою чинністю дії, завжди містять і типовий, повторюваний зміст. Це типовий зміст основополагающе важливо¹.

Дата добавления: 2015-05-10