Особливості зовнішньої політики Великої Британії після приходу до влади уряду Т.Блера

Із приходом до влади лейбористського уряду Тоні Блера, на озброєння була взята "концепція етичної зовнішньої політики" міністра закордонних справ Робіна Кука. Лондон став більш активно просувати нову стратегічну концепцію Північноатлантичного альянсу, більш тісними стали зв'язки усередині ЄС.

Але якщо претензія Блера на лідерство в Європі матеріалізувалися лише частково, те "особливі відносини" зі США різко оживилися.

Сполучені Штати Америки, колишня колонія Великої Британії, за часів новітньої історії традиційно мають великий вплив на свою колишню метрополію. Ці тісні трансатлантичні зв’язки особливо підсилюються під час критичних політичних моментів для обох країн. Сьогодні президент США Джордж Буш, можливо, як ніколи потребує підтримки Тоні Блера. В Америці знають, якщо навіть більшість впливових європейських країн відвернуться від наддержави, у Лондоні завжди найдуть вагому причину, яка спонукатиме Туманний Альбіон підтримати Сполучені Штати. Проте подібна проамериканська орієнтація хоча і підняла політичні акції Тоні Блера у Вашингтоні, але вона може йому коштувати впливу, завойованого у Європі. Якщо у закордонній політиці проекція британських впливів через союз зі США підсилює міць Великої Британії, то у своїй власній країні подібна позиція все більше викликає нерозуміння.

Найбільшим випробуванням для зовнішньополітичного курсу “нових лейбористів” стала війна в Іраку і беззастережна підтримка урядом Блера позиції США у даному питанні.

Британія прагнула отримати "освячення" ООН війни з Іраком, однак, не дочекавшись його, послала 30 тисяч військовослужбовців у район Перської затоки, що стало найбільшим від часів кампанії у Косово розгортанням її збройних сил. Все це відбувалось на тлі того, що Франція і Німеччина виступили категорично проти воєнних дій.

Ось як прокоментував цю ситуацію директор лондонського Центру європейських реформ Чарльз Грант: "Європейці не бачать Британію країною, котра заслуговує великої довіри партнерів. Ніхто не хоче бути помічений у публічних "братаннях" з нами, і ми не настільки позитивний об’єкт зовнішньої політики, щоб мати з нами справу".

Проте, Тоні Блер, незважаючи на зменшення популярності в країні і по всій Європі, критику альянсу з Америкою у керівництві своєї партії, дипломатичному корпусі країни і у кабінеті міністрів, знайшов переконливі аргументи для відправки військ до Іраку.

Великою проблемою зовнішньополітичного курсу Тоні Блера є низька популярність його близькосхідної політики всередині країни. Хоча Велика Британія нині знаходиться у фарватері вашингтонської політики, ставлення британського населення до Сполучених Штатів в останні кілька років є найгіршими, ніж коли-небудь. Фактично, політична коаліція Буш - Блер спонукає багатьох до антиамериканських настроїв. Британці заявляють про це голосно і відкрито. Варто лише прислухатись до того, що говориться, наприклад, у ранкових програмах радіо, по телебаченню чи під час парламентських дебатів. Та найкращим індикатором громадської думки є паби, де за бокалом традиційного англійського пива, обивателі недвозначно визначають свою політичну позицію.

Оскільки антиамериканізм здебільшого є не що інше, як неприкритий "антибушизм", то більшість британців обов’язково підкреслюють, що не мають жодних спонукальни чинників проти пересічних американських громадян.

Дата добавления: 2015-05-26