А москалі і світ божий В путо закували

А ми дивились, та мовчали

А матері вечерять ждуть

Аж страх погано У тім хорошому селі

Аж за Урал

Аж до моря запорожці Степ широкий вкрили

Заспіваю – море грає, Вітер повіває, Степ чорніє, і могила З вітром розмовляє. Заспіваю – розвернулась Висока могила, Аж до моря запорожц і Степ широкий вкрили.

Гайдамаки

— Щерб. 2001, 19.

А воно, убоге, Молодеє, сивоусе, – Звичайне, дитина, – І подибало тихенько Попід чужим тином Аж за Урал. Опинилось В пустині, в неволі... Як же тебе не проклинать, Лукавая доле?

«А нумо знову віршувать...»

Гідну кращого застосування «пильність» щодо «дармоїдів» виказувала районна міліція і регулярно вимагала від безробітного дисидента довідок про місце роботи, погрожуючи «вислати за Урал». Телевізійний ремонтник, котрий унадився додому, виявився на диво ознайомленим з літературним процесом, чого не можна було сказати про знання будови телевізора. Штрихи до портрета. Анатолієві Перепаді – 60 // Літературна Україна. – 1995, 11 листопада. СОВПАДЕНИЕ

— Щерб. 2001, 124.

Аж страх погано Утім хорошому селі.

Чорніше чорної землі Блукають люди; повсихали Сади зелені, погнили Біленькі хати, повалялись, Стави бур’яном поросли. Село неначе погоріло, Неначе люде подуріли, Німі на панщину ідуть І діточок своїх ведуть!..

«І виріс я на чужині...»

— Щерб. 2001, 20–21.

Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть. Плугатарі з плугами йдуть, Співаїрть, ідучи, дівчата, А матері вечерять ждуть.

«Садок вишневий коло хати...»

Сад Гетсиманський, коло хати Хрущі травневі не гудуть. А ждуть: коли вже розпинати Того месію поведуть? І білий хліб. І біла хата. І серп і молот. Прапори! Синедріону і Пілата Отецькі погляди згори. Не соловейки, а ворони, Де на Голготу хресна путь. А там синки-центуріони: Такі вже точно розіпнуть. Солом’яні мої мадони, їх матері вечерять ждуть... Кремінь Д. Повість наших літ // Літературна Україна. – 1998, 5 березня.

— Щерб. 2001, 21–22.

Во дні фельдфебеля-царя Капрал Гаврилович Безрукий Та унтер п’яний Долгорукий Украйну правили. Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра. А надто стрижений Г&врилич З своїм єфрейтором малим, Та жвавим, на лихо лихим, До того люд домуштровали, Що сам фельдфебель дивувались І маршировкою, і всім... І «благосклонні пребивали Всегда к єфрейторам своїм». А ми дивились, та мовчали...

Юродивий

Переслідування за вільнодумство, арешти, вигнання за межі країни – таким знову постало повсякденне життя «будівників комунізму»... А ми всі, за малим винятком, на все це «дивились, та мовчали»... Шевченко О. Переднє слово до підбірки віршів Івана Світличного // Вітчизна. – 1990. – №6.

— Щерб. 2001, 23.

Отак, тату! Я щасливий, Що очей не маю,

Що нічого того в світі Не бачу й не знаю... Ляхи були, усе взяли, Кров повипускали!.. А москалі і світ божий В путо закували.

Невольник

— Щерб. 2001, 23–24.

Дата добавления: 2017-01-14