А розумне ваше слово Брехнею підбите

Апостол правди і науки

А правда наша п’яна спить

А онде під тином опухла дитина

Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш, Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих; а он розпинають Вдову за подушне, а сина кують, Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в військо оддають! Бо його, бач, трохи! А онде під тином Опухла дитина, голоднеє мре, А мати пшеницю на панщині жне.

Сон («У всякого своя доля...»)

І холод, і мряка надворі панує,

А вітер осінній реве і лютує.

Дивлюся: під тином сердешна дитина,

Хлоп’ятко маленьке, – вся в латах свитина, –

Іде-шкандибає, підходить до хати...

ГрінченкоБ. Шмат хліба // Твори: У 2-х т. – К., 1993. –Т.1. –С. 10.

— Щерб. 2001, 25.

Не нам на прю з тобою стати! Не нам діла твої судить! Нам тілько плакать, плакать, плакать, І хліб насущний замісить Кровавим потом і сльозами.

Кати знущаються над нами, А правда наша п’яна спить.

Кавказ

Слабі ми, батьку! По Кавказ від Сяну. Слабі, розбиті на атомів дріб! І кожний в серці люту носить рану, Склада надії нерозцвілі в гріб. І хто розбудить нашу ««правду п’яну»? І хто голодним дасть поживний хліб? Тарасе, батьку, наш замучений пророче – Чи скоро буде світ по тій страшній ночі!

Франко І. В двадцять п’яті роковини смерті Тараса Шевченка // Твори: У 50 т. – К., 1980. – Т.2. – С. 400.

— Щерб. 2001, 25–26.

І день іде, і ніч іде. І голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки!

«І день іде, і ніч іде...»

Дорогі працівники української культури! Ви – ««апостоли правди і науки». Української науки! Патріарх Київський та Всеукраїнський Мстислав. Із «Привітання учасникам 1-го Конгресу Міжнародної Асоціації Україністів» // Слово, – 1990. – № 17.

— Щерб. 2001, 26.

«Дарма праця, пане-брате: Коли хочеш грошей Та. ще й слави, того дива, Співай про Матрьошу, Про Парашу, радость нашу, Султан, паркет, шпори, – От де слава! А то співа: «Г?ає синє море», А сам плаче, за тобою І твоя громада У сіряках!..» Правда, мудрі! Спасибі за раду. Теплий кожух, тілько шкода – Не на мене шитий, А розумне ваше слово Брехнею підбите.

Гайдамаки

Книга «Свою Україну любіть» – обґрунтована відповідь і тим мудрагелям, котрі намагаються вражати «цивілізаторським» розумуванням на кшталт: «Ну навіщо нам українознавство? Чи є в Китаї інститут китаєзнавства, у Німеччині – німецькознавства? Ткке самомилування в собі – ознака провінційності, хуторянства!». Це, з дозволу сказати, «розумне слово» «оригіналів» густо-густо «брехнею підбите». Вони гадають, що коли замість вареника жуватимуть гумку, то весь світ упаде перед нами на коліна. А варто подумати, що перед тим, як «виходити на європейський рівень» (красиво звучить), треба самим українцям нагадати, що вони українці. Яровий О. Нам є за що любити Україну // Літературна Україна. – 1997, 23 січня.

— Щерб. 2001, 27–28.

А своєї дастьбі...

І Коллара читаєте З усієї сили, І Шафарика, і Гкнка, І в слав’янофіли Так і претесь... І всі мови Слав’янського люду – Всі знаєте. А своєї Дастьбі...

І мертвим, і живим, і ненарожденним...

Блукаючи від нудьги по місті, я зайшов у галацький собор. …я запримітив чиюсь гробничку... Роздивляюсь. …латинськими літерами напис: «Іван і гепанович Мазепа, гетьман славного Низового війська Запорожсько- і а і всієї України року Божого...». Неначе хто обухом ударив мене в чоло! <…> Ти, славний гетьмане, ти останній нащадку колишньої вільної, (шгатої, свободолюбивої України. Та поборнику святий, що не хотів себе лічити рабом серед зграї донощиків, блюдолизів, підніжків, грязі і рабів. Се ти! Так ось де ти знайшов собі місце довічного покою! А нас, дурнів, учать історії грецької, римської, середньовічної і т.п., а своєї дасть Біг! Через те й не знаємо про твою вічну оселю! Аж вона ось де!.. СадовськийМ. Спомини з російсько-турецької війни 1877–1878 рр. – К., 1917. – С. 15.

Слов’янських мов – ніже одної Ви не навчилися, дарма Зреклися, виродки, і тої Що мати вчила крадькома. Вас Бог у дітях покарає І за відступництво, – й за те, Що в Україні – ріднім краї – Ви по-московськи речете. Чи то такі вже ви підлотні, Чи потурначились в злобі? Чужої мови «поліглоти» Навчились, рідної – дасбі... Ви захищаєте, братове, Косноязичіє своє, Хоч той, хто матерної мови Одрікся, євнухом стає! І ви погибнете, безплодні

І без’язикі, – правда-мста В людській хулі, як у безодні, Вас поховає без хреста. Гнатюк І. Із циклу «Правда-мста» // Літературна Україна. – 1993, 11 листопада.

— Щерб. 2001, 29–31.

Дата добавления: 2017-01-14