Оксана Кобелецька

ІРИНА САВЧЕНКО

ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА:

Словник — довідник

Посібник для студентів-філологів

КИЇВ – 2014

УДК 821.161.2 (038)

ББК 83.3.4. Укр.сл.

С 13

Савченко І., Кобелецька О. Давня українська література: Словник — довідник: Навчальний посібник: видання 2-е, перероблене і доповнене. – К.: НПУ, 2014. – с.

Для студентів-філологів

Рецензенти: М.Сулима, доктор філологічних наук, Інститут літератури
імені Тараса Шевченка НАН України,
М.Корпанюк, доктор філологічних наук, Переяслав-Хмельницький педагогічний університет імені Г.Сковороди

Рекомендовано Вченою радою Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка

НПУ імені М.П.Драгоманова

(протокол №______ від вересня 2014 р.)

© Ірина Савченко, 2014

© Оксана Кобелецька, 2014

Передмова

Добре відомо, що структурування і систематизація наукових знань — необхідна умова їх засвоєння. Тому важко переоцінити значення, яке мають словники термінів. Адже терміни є основним засобом формування і вираження наукового поняття, а термінологія стає головним інструментом структурування наукового знання.

Вивчення курсу «Давня українська література» ускладнюється зокрема і широким застосуванням термінів і понять, які для студента-першокурсника, учорашнього учня, є незнайомими. Розпорошеність матеріалу по різних підручниках та посібниках також не сприяє успішному опануванню літературознавчої та істориколітературної інформації.

Запропонований словник має на меті систематизувати і якнайповніше подати необхідний комплекс термінів і понять, які необхідні для вивчення курсу. Цей комплекс включає поняття не лише літературознавчого характеру, але і терміни філософські, культурологічні, релігієзнавчі тощо. Оскільки студенти-першокурсники лише починають набувати досвід роботи із глибинним науковим матеріалом, запропонований посібник заощадить час для підготовки тем із курсу «Давня українська література». Охоплюючи чимале коло питань, словник дасть змогу студентові поглибити свої знання на різних рівнях, досягти максимального розуміння суті предмета. Діапазон та різноманітність інформативного матеріалу призначені стати, хай невеликим, але дуже потрібним для студентів І-го курсу підґрунтям для вивчення інших дисциплін, які в подальшому будуть викладатися відповідно до програми вищої школи.

Статті у словнику розміщено за українським алфавітом.

Назви статей набрано напівжирним шрифтом. Якщо термін має синоніми, то їх наведено після терміна через кому.

Якщо термін має кілька значень, то їх тлумачення позначено арабськими цифрами з дужками: 1); 2) і т.д.

До Словника окремим розділом додано «Словник-коментар до поеми С.Кленовича «Роксоланія».

У кінці посібника подано список рекомендованої літератури.

Зрозуміло, що запропонований словник-довідник не претендує на абсолютну вичерпність проблеми. Робота по його удосконаленню та розширенню триває.

А

Абсолютизм (лат. – необмежений, безумовний) – форма державного правління, за якої верховна влада повністю належить монархові (королеві, цареві, імператорові); необмежена самодержавна влада, за якої досягається надзвичайно високий ступінь централізації. Розвивається у добу розквіту/занепаду феодалізму й зародження індустріального суспільства.

Автентичність (від гр. – достовірно, на підставі безпосередніх даних) – оригінальність, справжність.

Автобіографізм (від гр. – сам, життя, пишу) — ознака художнього твору, що полягає у наповненні тексту фактами з особистого життя письменника чи роздумами про них. Полягає у асоціативній єдності епізодів з біографії автора та життя персонажа, у близькості настроїв автора і його ліричного героя. А. часто виявляється в авторських роздумах і ліричних відступах.

Автобіографічний (від гр. – сам, життя, пишу) твір — художній твір, в основу якого автор кладе факти власного життя. Вони визначають сюжетну лінію твору та етапи становлення свідомості головного героя. В А. т. факти біографії автора співвідносяться з об’єктивною правдою історичного періоду. Напр., «Повчання дітям» Володимира Мономаха.

Автобіографія (від гр. – сам, життя, пишу) — літературний жанр; твір, темою якого є життя самого автора. Відрізняється від щоденника і мемуарів, у яких більше уваги приділяється спогадам про людей, з якими автор зустрічався, та подіям, свідком яких він був. Від біографії відрізняється насамперед авторською позицією, аналітичною роботою пам’яті, зосередженням на психологічних переживаннях, думках та почуттях автора. В А. чіткіше простежується прагнення узагальнити події і факти власного життя. В українській літературі функціонування жанру починається «Повчанням дітям» Володимира Мономаха.

Автограф (від гр. – сам пишу) — власноручний авторський рукописний текст твору.

Автокефалія (від гр. – сам, голова) — самоуправління, адміністративна незалежність та особлива духовна самостійність православних церков, яка виникла внаслідок відокремлення візантійських патріархатів та митрополій (Олександрії, Антіохії, Палестини) від Константинополя. На сьогодні існує півтора десятки православних автокефальних церков.

Автор (від лат. — письменник) — творець художнього чи публіцистичного твору, наукового дослідження тощо.

Авторство (від лат. — письменник) — 1) написання чи укладання літературного твору; 2) встановлення приналежності твору певній особі.

Авторська (від лат. — письменник) позиція – висловлена думка письменника з приводу подій, ідейних, філософських та моральних проблем, поставлених у художньому творі, розуміння чи оцінка характерів людей, найчастіше виражена в роздумах автора, в прямих ідейно-емоційних оцінках персонажів та подій.

Авторське (від лат. — письменник) мовлення – у епічному літературному творі мова автора чи персоніфікованого оповідача, тобто весь текст твору, окрім мови персонажів. А. м. доповнює й поглиблює саморозкриття персонажів, яке досягається через їх пряму мову. Здебільшого подається від третьої особи.

Авторське (від лат. — письменник) право — сукупність норм, які визначають права авторів літературних, наукових чи мистецьких творів і найперше — право на їх публікацію. У давній літературі А. п. не функціонувало, що призводило до вільної інтерпретації та редагування авторських текстів.

Автохтонний (гр. — місцевий, корінний) — місцевого походження, корінний.

Агасфер, «Вічний жид» – 1) герой середньовічних апокрифічних переказів, єврей, засуджений Богом на вічне життя в блуканнях за те, що відмовився надати Христові можливість відпочинку, коли той знеміг під тягарем хреста по дорозі на Голгофу;

2) (перенос.) людина, що все життя блукає, не знаходячи собі притулку;

3) (у мистецтві) символ вічного мандрівника, неприкаяного і безсмертного. Структурний принцип легенди — подвійний парадокс, коли темне й світле двічі міняються місцями: безсмертя - жадана мета людських зусиль - обертається прокляттям, а прокляття — ласкою (шансом спокути). Легенда про Вічного жида стає надбанням художньої літератури з ХІІІ ст. До інтерпретації та трансформації образу А. зверталися Й. В. Гете, П. Б. Шеллі, В. Жуковський, Е. Сю та ін., в українській літературі – О. Стороженко («Марко Проклятий»), І. Франко («Петрії і Довбущуки», «Смерть Каїна», «Як Юра Шикманюк брів Черемош»), О.Кобилянська («Земля»), В. Пачовський («Агасфер»), П. Карманський («Агасфер») та ін.

Агіографічна (від гр. – святий, благочестивий і – пишу) або Житійналітература — жанр християнської історико-біографічної літератури, у якій описувалося життя святих і аскетів-подвижників. Повчальна література, мета якої полягала у створенні позитивного ідеалу християнина. Формувалася у добу зародження християнського віровчення. Перші тексти датуються ІV ст., коли з’явилося «Житіє Антонія», написане Антонієм Александрійським, оповіді про духовні подвиги Антонія Фівадського та Симеона Стовпника. Розквіт припадає на період візантійської писемності VІІІ-ХІ ст., у цей час відбувається вироблення поетики, усталюється композиційна схема — вступ, виклад (власне біографія) та епілог. Поступово формується її канон (т. з. композиційне кліше або композиційна матриця).

Зразком житійного жанру стало зібрання оповідей візантійця Симеона Метафраста (ІІ пол. Х ст.). На Русі А. л. почала розповсюджуватися з прийняттям християнства і стала найбільш продуктивною та масовою з-поміж інших видів літератури.

Ієрархічна типологія А. л. визначається типом героїв: мученики, сповідники, святителі, преподобні, стовпники. Відповідно розрізняються види житій – мученицькі, сповідницькі, святительські, преподобницькі, стовпницькі тощо.

З 1643 р. гурток брюссельських єзуїтів-боландистів (засновник — Йоганн Болланд (1596-1665)) видавав агіографічні джерела у «Acta Sanktorum», з яких до сьогодні вийшло 67 томів. Найповнішою православною антологією Ж. л. стали «Житія святих» українського богослова, церковного діяча і письменника Димитрія Ростовського (Туптала), видані у Києво-Печерській друкарні протягом 1689-1705 рр. у чотирьох томах.

Агіологія (від гр. — святий, вчення) — розділ богослів’я, що вивчає житія святих.

Адекватний (від лат. — прирівняний) — рівний, відповідний, тотожний.

Адресат (нім.) — у літературі - той, кому адресований літературний твір; читач.

Адресант (нім.) – у літературі – автор.

Адаптація (від лат. — пристосовую) тексту — скорочення і спрощення тексту для малопідготовленого читача. Полягає у заміні або вилученні важких слів і виразів, спрощенні синтаксичних конструкцій, у скороченні обсягу тексту тощо. А. т. вимагає збереження стилю письменника, супроводжується необхідними поясненнями тощо.

Азбуковник, алфавітник — анонімний рукописний давньоруський словник-довідник широкого спектру: слово у ньому могло мати і лексичне, і енциклопедичне, і повчальне пояснення. Слова в А. розташовувалися за алфавітом, вказувалося їхнє походження, іноді давався переклад, на полях наводилися посилання на використані джерела. Відомі на Русі з 80-х рр. ХІІІ ст. Збереглися у великій кількості списків. Найбільше поширення дістали у ХVІ-ХVІІ ст. У 1627 р. у Києві Памво Беринда випустив перший друкований «Лексікон славеноросскій…». У ХVІІ ст. з’явилися А., що мали характер навчальних посібників і містили азбуку, склади, граматику, відомості з різних наук тощо. Поширювалися переважно у рукописному вигляді і призначалися для школярів.

Академічне видання — найбільш повне наукове видання, яке вміщує критично встановлений художній текст і його варіанти, що супроводжуються ґрунтовними коментарями і великим довідковим апаратом. Має відображати сучасний на момент виходу в світ стан вивчення текстів.

Акафіст (від гр. – букв. не сідаю; гімн, який співають стоячи) — жанр церковного співу, гімн на честь Ісуса Христа, Богородиці й окремих святих, який виконується стоячи. Складається з 25 окремих піснеспівів-строф, що послідовно чергуються, — 13 кондаків та 12 ікосів. Кожен кондак завершується словом «Алилуйя», а всі ікоси — словом «Радуйся». Єдиним зразком для написання А. є древній Акафіст до Пресвятої Богородиці (VІ-VІІ ст.):

Дата добавления: 2017-01-14