Історія формування літургійних обрядів

Послідовність латинської Меси склалася в І-ІІ століттях і знайшла відображення в інших країнах Європи. Основна структура Меси традиційно пов’язана із іменем папи Григорія І Великого. В ранньому середньовіччі вона запозичується іншими регіонами Західної Європи, зокрема Франкським королівством, а пізніше Священною Римською імперією. У римському обряді здійснювалася тільки латинською мовою. Окрім неї існували літургії в інших обрядах на Заході: галльському, готському, мазарабському, амвросіанському [40]. З ХІ сторіччя ці літургійні обряди поступово зникають, змінюючись латинським та його Месою – єдиною Літургією на Заході.

Римська Меса була реформована на Тридентському соборі, і 1570 р. папою Пієм V були кодикофіковані правила її богослужіння та текст. Цей чин Меси називають “тридентським”, проіснував він до 1960-х років, коли був переглянутий і реформований на ІІ Ватиканському соборі (1962-1965). Тридентський чин Меси зберігся в католиків-традиціоналістів, у Англіканській Церкві та інших реформаторських общинах, які не сильно відійшли від католицизму.

Початково хорал призначалися для виконання у костелах під час богослужінь, що називалися (месами). До X століття меси виконувалися одноголосно (соліст – кантор виконував григоріанський хорал, див. курс «Релігійне мистецтво: музика, театр, кіно»), відтак поширився поліфонічний (багатоголосий) спів. З XVII сторіччя у церквах латинського обряду використовують інструментальний супровід органу.

У православних, а також греко-католицьких церквах зберігається виконання Служби Божої мішаними хорами способом a cappella (a cappella - з італ. - без музичного супроводу), проте традиційно ці богослужіння називаються літургіями [ 40; 41].

У східних обрядах візантійського походження Літургія Василя Великого чи Івана Золотоустого складається із 3-х частин:

1) проскомидія – це та частина Літургії чи Меси, що символізує невідомі етапи з життя Ісуса Христа до початку Його проповідницької діяльності. У східних обрядах вона відбувається без участі вірних при закритих царських вратах;

2) літургія оголошених - це та частина Літургії, яка починається словами: “Благословенне царство…..” й продовжується до слів священика: “Оголошені, вийдіть…..”. Вона символізує той період із життя Ісуса Христа, протягом якого Христос проповідував і навчав людей, здійснював чуда та воскресав померлих, тому цю частину називають Літургією слова;

3) літургія вірних – це остання частина Літургії східного обряду, яка символізує останню жертву Ісуса Христа: його смерть за гріхи людства, воскресіння і вознесіння. Її ще називають Літургією жертви і вона починається словами: “Вірні, ще і ще в мирі Господу помолімся”.

Структура латинської Меси схожа із структурою всіх Божих Літургій. Дві її основні частини - Літургія слова (Liturgia Verbi: відповідає літургії оголошених у візантійському обряді) і Євхаристійна Літургія (Liturgia Eucharistica: відповідає Літургії вірних); Принесення дарів (відповідає Проскомидії) є складовою частиною Євхаристійної Літургії і не відокремлюється від неї, як у багатьох східних обрядах. Літургія слова і Євхаристійна Літургія разом взяті обрамлені Початковими обрядами та Кінцевими обрядами [40; 41].

З музичного погляду Літургію латинського обряду – Месу можна поділити на різні частини. В залежності від кількості частин Меси бувають:

рroprium missae (пропрій) — частини Меси, тексти яких можуть змінюватися в залежності від церковного свята (до прикладу: alleluja, секвенція і т. д.).

missa brevis — коротка Меса, що складається з двох частин: Kyrie i Gloria;

missa solemnis — урочиста, велика Меса, її ще називають Меса-ординарій (Ordinarium missae) — з участю єпископа —як правило включає усі шість таких частин:

I. Kyrie — «Господи помилуй»

II. Gloria — «Слава Отцю і Сину і Святому Духу»

III. Credo — «Вірую»

IV. Sanctus — «Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний помилуй нас»

V. Benedictus — «Благословенний Бог наш завжди, нині і повсякчас»

VI. Agnus Dei — «Агнець Божий».

Особливим різновидом Меси є Реквієм — заупокійна служба. Цей цикл традиційно починається з градуалу Reqiem aeterna («Вічний спокій», що в східному обряді звучить як “Вічная пам’ять”), а також включає низку інших частин, зазвичай відсутніх у Месі [40; 41].

У Католицькій Церкві встановлено навіть празник (старослов’янське слово, українське – свято, поясн. Г.Л.) Пресвятої євхаристії буллою папи Урбана ІV від 8. 09. 1264 року. Встановлено воно в перший четвер Петрівки, після свята Трійц і та дня Всіх святих, а відправляється в неділю (переносне свято). У Галичині його називали свято Божого Тіла, коли у греко-католицьких храмах відправляється Літургія Івана Золотоустого (Меса у римо-католиків за григоріанським календарем), після якої виходять вірні та священнослужителі, виносячи Пресвяту Євхаристію в дароносиці на церковне подвір’я і відправляючи молебень [35, с.192-194].

Утім в українському обряді існував особливий спосіб пошанування Тайни євхаристії. У документах Берестейської унії (Артикул 7) 1596 р. записано, що в українському обряді був свій особливий спосіб пошанування Святих тайн [6].

Таким чином підкреслюється значущість Святої тайни євхаристії.

ІІ Ватиканський собор розглянув питання про Тайну євхаристії й прийняв відповідний документ – конституцію “Sacrosanctus Concilium” [2].

Тайна євхаристії не може відбуватися поза Літургійним Богослужінням, а тому в час Великого посту, коли багато людей сповідалися і причащалися, папою Римським Григорієм Двоєсловом (Св. Григорій Двоєслов, відомий як Григорій І Великий) [42] у VІ ст. була складена особлива Служба Божа – Літургія Раніше Освячених Дарів, у якій менше співів, але більше молитов. На звичайній вранішній Літургії чи Месі відбувається перевтілення, а потім залишаються частиці (частинки) для того, щоб запричащати тих людей, які прийдуть на наступне богослужіння пізніше, тому це наступне богослужіння, на якому уділялось причастя багатьом людям, і дістало назву Літургії Раніше Освячених Дарів. Мета цієї Літургії – дати можливість всім віруючим наблизитись до Христа, споживши Святі Дари.

Дата добавления: 2017-02-01