Проблематика трагедій В. Шекспіра. Трагедія “Гамлет”(самостійно).

На базі бакалавра

Р.

Н.р. зарубіжної літератури

Городских округов области

И органами местного самоуправления муниципальных районов и

Уполномоченным органом в сфере охраны окружающей среды области

Объектов, подлежащих государственному экологическому контролю

Перечень

Губернатор области В.Е. Позгалёв

39383лс

УТВЕРЖДЕН

постановлением

Правительства области

от 06.10.2006 № 985

1. Органы местного самоуправления муниципальных районов и городских округов области осуществляют государственный экологический контроль следующих объектов, оказывающих негативное воздействие на окружающую среду:

- объектов, имеющих менее 80 тонн годовых выбросов вредных (загрязняющих) веществ в атмосферный воздух;

- объектов, имеющих менее 50 тыс. куб. метров годовых сбросов сточных вод или сброс сточных вод на рельеф местности;

- объектов, у которых годовые объемы размещения отходов производства и потребления составляют менее 100 тонн или все объемы образующихся отходов передаются для использования, переработки, обезвреживания.

2. Уполномоченный орган в сфере охраны окружающей среды области осуществляет государственный экологический контроль объектов хозяйственной и иной деятельности на территории области, за исключением объектов федерального экологического контроля, и объектов, контроль которых осуществляется органами местного самоуправления, указанных в пункте 1.

Питання до державного екзамену для магістрів заочної форми навчання

26. Поняття про міф, міфологію.

27. Архетипи, категорії міфів. Міфи Давньої Греції.

28. Поеми Гомера “Іліада” та “Одіссея”: зміст, образи.

29. Антична трагедія, її походження, структура.

30. Жанр байки в західноєвропейській літературі.

31. “Сонети” В. Шекспіра: теми та мотиви, художня своєрідність.

33. Класицизм як художній напрям.

34. Духовні вожді, основні світоглядні категорії, ідейна спрямованість західноєвропейського Просвітництва.

35. “Робінзон Крузо” Д. Дефо як просвітницька апологія буржуазної свідомості.

36. “Фауст” Й.– В. Гете: розкриття суті існування та проблема призначення людини.

37. Романтизм як художня система (див. окремий файл – таблицю).

38. Малюк Цахес” Е. Т. А. Гофмана: моральна проблематика та жанрова своєрідність твору.

39. Романтичний протест проти дійсності у житті та творчості Д. Н. Г. Байрона.

40. Роль В. Скотта у створенні жанру історичного роману.

41. Ідейно-художній зміст роману В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”.

42. Роман “Червоне та чорне” Ф. Стендаля як “хроніка XIX століття”.

43. Задум, історія створення та структура “Людської комедії” О. Бальзака.

44. “Батько Горіо” О. Бальзака як драма повсякденного життя.

45. Створення національного характеру в новелістиці П. Меріме.

46. “Пані Боварі” Г. Флобера як втілення “об’єктивного методу” французького реалізму.

47. “Ярмарок пихи” В. Теккерея: розкриття снобізму як головної ”хвороби” англійського суспільства.

48. Новелістика Г. Мопассана: різноманітність тематики та художня своєрідність.

49. Звільнення особистості в п’єсі Г. Ібсена ”Ляльковий дім”.

50. Драматургія Б. Шоу. Образ митця у п’єсі ”Пігмаліон”.

51. Самотність людини у відчуженому світі у творах Ф. Кафки (на прикладі новели ”Перевтілення”).

52. Повість Е. Хемінгуея ”Старий і море”. Символіка в повісті, образ головного героя.

53. Література постмодернізму. Світобачення та основні риси поетики.

54. “Євгеній Онегін” О. С. Пушкіна як “енциклопедія російського життя”. Образи головних героїв.

55. Лірика М. Ю. Лермонтова: теми, мотиви, особливості поетики.

56. Тема України у творчості М. В. Гоголя.

57. Роман Ф. М. Достоєвського ”Злочин і кара” як філософсько-психологічний роман.

58. Тематична різноманітність ранніх оповідань А. П. Чехова.

59. Лірика С. О. Єсеніна: основні мотиви, зв’язок з фольклором.

60. Морально-філософська проблематика роману М. О. Булгакова ”Майстер і Маргарита”.

26. Поняття про міф, міфологію.

Міф – це витвір колективної фантазії, який відображає погляд давньої людини на світ. Його основа - особливий, міфологічний світогляд давньої людини, яка не виділяла себе з світу природи.

Міф – це розповідь про надприродних істот, які беруть участь у творенні світу, що пояснює походження Всесвіту та його елементів. Давня людина вірила в міфи. Сукупність міфів називають міфологією. Цей термін має ще два значення:

- система вірувань та обрядів;

- наука, що вивчає міфологічний світогляд давньої людини та міфи.

Герої міфів - надприродні істоти. Це духи, першопредки, деміурги, культурні герої, трікстери, боги. Деміурги (майстри) творили елементи Всесвіту людей. Культурні герої добували вогонь, вчили ремеслам, землеробству, виготовляли знаряддя праці. Герої (діти богів і людей),маючи незвичайну силу, захищали людей від чудовиськ, а боги керували головними природними стихіями та найважливішими сферами життя (ремеслами, сім’єю, війною, мистецтвом).

Міфи були явищем сакральним (священним), доступним лише обраним.

Міфічний час – це “початковий”, ”перший” сакральний час, це час творення, коли все з’являється вперше, коли відсутні кордони між світом богів, світом людей, світом мертвих, коли можливі шлюби між богами і людьми.

Міф був тісно пов’язаний з обрядом, “переживався”, “зображувався”, “відтворювався” в ньому. Розігрування міфів називають містеріями.

27. Архетипи, категорії міфів. Міфи давньої Греції.

Міфи зафіксували архетипи. Теорію архетипів, створив швейцарський вчений-психолог Карл Густав Юнг. Найдавнішими архетипами Юнг вважав архетипи матері (стихія життя), немовляти (початок), старого (мудрість, прихована за хаосом буття), тіні (нерозумне, інстинктивне, тваринне), анімуса і аніми (несвідома сутність протилежної статі), які зараз тлумачаться просто як “чоловік і жінка”. Архетип матері реалізується в образах богинь родючості (Деметрі та Макоші), долі, смерті. Образ старого, в образах провидців, порадників.

Зараз термін “архетип” розширив своє значення. Ним позначають будь-який характерний для певної культурної епохи або письменника образ.

Виділяють такі категорії міфів:

- етіологічні (пояснювальні) пояснюють походження рослин, тварин, елементів ландшафту, культів ритуалів;

- космогонічні пояснюють походження Всесвіту і його головних елементів. Теогонічні розповідають про походження богів, солярні – сонця, лунарні – місяця, астральні – зірок, антропогонічні – людей;

- календарні пояснюють зміну дня і ночі та пір року;

- тотемічні розповідають про тотемних першопредків;

- героїчні – про подвиги героїв, їх боротьбу з чудовиськами;

- близнюкові – про близнюків;

- есхатологічні розповідають про кінець світу.

Грецький космогонічний міф розповідає що спочатку існували Хаос (порожнеча), Гея, Тартар та Ерот. Хаос народив Морок (Ереб) і Ніч, а вони – Світло (Ефір) і день. Потім з’явився Уран (небо). Тобто спочатку з’явився простір. Дітьми Геї і Урану стали Хронос (час) і Рея. Хронос силою відняв владу у батька, а сам ковтав своїх дітей. Реї вдалось обманом врятувати тільки Зевса, який виріс, переміг батька, примусив повернути своїх братів і сестер і став керувати світом. Боги жили на горі Олімп, тому їх називають олімпійськими. До них відносилися Зевс (верховний правитель, цар богів і людей), Посейдон (брат Зевса, володар морів і океанів), Аїд (брат Зевса, володар царства мертвих), Деметра (сестра і дружина Зевса, богиня родючості), Гера (сестра Зевса і дружина після Деметри, богиня родинного щастя), Афіна (дочка Зевса, що народилася з його голови, покровителька ткаль, богиня мудрості і справедливої війни), Аполлон (син Зевса, покровитель медицини і мистецтв), Артеміда (дочка Зевса, сестра-близнюк Аполлона, богиня звірів, рослин, природи, полювання), Арес (син Зевса, бог агресивної війни), Гермес (син Зевса і його вісник, покровитель мандрівників, мореплавців, шахраїв, купців), Афродіта (богиня краси, молодості, кохання), Гефест (син Зевса і Гери, чоловік Афродіти, бог-коваль). В грецькій міфології існувало і багато інших богів. Діоніс був богом рослинності, плодючості, вина. Дев’ять муз (дочок Зевса і богині пам’яті Мнемосіни) були богинями різних мистецтв і наук: Мельномена – трагедії, Терпсіхора – танцю, Талія – комедії, Кліо – історії, Ерато – любовної лірики, Евтерпа – лірики, Полігімнія – гімнів, Калліона – епічної поезії, Уранія – астрономії.

Багато міфів розповідають про подвиги героїв. Серед них міфи про Геракла, який здійснив багато подвигів, головними вважають 12 з них. Він зокрема вбив Лернейську гідру, Німейського лева, Стафілейських птахів, коней-людожерів, царя Діомеда. Міфи про Тезея розповідають про його двобій з Мінотавром. Серед героїв Одіссей, Ясон, який здобув Золоте Руно, Персей, який врятував від морського чудовиська царівну Андромеду і вбив Медузу Горогону. З грецькою міфологією, яка стала основою античної літератури, пов’язано багато образних висловів: “летіти в тартарари”, “канути в Лету”, “Ахіллесова п’ята”, “спів сирен”, “панічний крик” (жах), “заблукати в Лабіринті”, “яблуко розбрату”, “Троянський кінь”, “Сізіфова праця”, “Танталові муки”...

До найбільш відомих етіологічних міфів відносяться міфи про Аполлона і Дафну, Пана і Серінгу, Арахну, Дедала і Ікара, Пігмаліона.

28. Поеми Гомера “Іліада” та “Одіссея”: зміст, образи.

Епоси Гомера довго існували лише в усній формі, вони були створені у кінці IX-VII ст. до н.е., а записані у VI ст. до н.е. Тоді ж вони були розділені кожен на 24 пісні за кількістю літер у грецькому алфавіті. Гомер був аедом. Так в Греції називали співців-поетів. Основою епосів стали міфи про Троянську війну. Приводом для війни стало яблуко з написом “Найгарнішій”, яке на весілля Пелея і Фетіди підкинула богиня чвар Еріда, бо її на нього не запросили. Вибирав найчарівнішу серед трьох богинь: Гери, Афіни і Афродіти - троянський царевич Паріс. Він віддав перевагу Афродіті, бо за це богиня пообіцяла йому найчарівнішу жінку – Єлену, хоч вона вже була дружиною ахейського царя Менелая, щоб повернути дружину, Менелай збирає військо, яке очолює його брат Агамемнон і веде його до Трої. В облозі Трої приймають участь найвидатніші герої Греції. Серед них Ахілл і Одіссей. Війна тривала 10 років і закінчилась перемогою ахейців. До троянського циклу міфів відносяться і міфи про повернення героїв додому, зокрема про десятирічні мандри Одіссея. Основою “Ілліади” стали події 50-ти діб останнього 10-го року облоги Трої. Її зав’язка – гнів Ахілла на Агамемнона, який забрав собі Ахіллову бранку. Ображений Ахілл відмовляється приймати участь у бойових діях і ахейці терплять поразки.

Події в “Іліаді” розгортаються в хронологічній послідовності. Кульмінація поеми – бій Ахілла з троянським царевичем Гектором. Ахілл повертається на поле бою, щоб помститися за смерть свого друга Патрокла, який вийшов на поле бою в обладунку Ахілла і був убитий Гектором. Двобій описується дуже детально. Він завершується перемогою Ахілла. Пріам умовляє героя віддати тіло сина за великий викуп, і Ахілл, розчулений батьківськими слізьми, врешті погоджується. “Ілліада” завершується сценою поховання і оплакування Гектора.

З батальними сценами в “Іліаді” контрастують мирні: прощання Гектора і Андромахи, сцени поховання Патрокла, після якого відбуваються змагання воїнів, на щиті Ахіла детально описуються картини мирної праці. Так автор протиставляє війну миру. Зав’язка “Одіссеї” – теж гнів, гнів Посейдона на Одіссея, за те, що той осліпив його сина циклопа Поліфема. Але в “Одіссеї” не одна, а три сюжетні лінії: подорож сина Одіссея Телемаха в пошуках батька, подорож самого Одіссея та історія сватання женихів до Пенелопи. Хоч ці сюжетні лінії розвиваються паралельно, але їх події в поемі зображуються як такі, що відбуваються послідовно, а в сюжеті про подорож Одіссея порушена хронологічна послідовність подій і багато з них викладені ретроспективно. Ми зустрічаємося з героєм вже наприкінці його подорожі, коли він знаходиться на острові Каліпсо, де пробув вже 7 років. За наказом богів Калліпсо відпускає Одіссея. Буря викидає його на острів феаків, де на бенкеті у царя Алкіноя Одіссей розповідає про свої мандри, про те, що сталося з ним і його товаришами на острові кіконів, лотофагів, циклопів, бога вітрів Еола, лестрігонів, про чари Цірцеї, острів сирен, страшних Сцилу і Харибду, про перебування в Аїді та на острові Геліоса. Факійці допомагають Одіссею повернутись на рідну Ітаку, де він спочатку зустрічається з сином і у вигляді жебрака з’являється в палаці. Там безчинствують женихи. Під час змагання в стрільбі з луку, яке влаштовує Пенелопа, Одіссей розправляється з женихами, карає служниць і відкривається Пенелопі. Завершує поему зустріч Одіссея з батьком і примирення з родичами вбитих женихів. В обох поемах детально описані звичаї і побут тогочасних греків. Це дало право Гнєдічу назвати їх “енциклопедією давнини”. На українську мову епоси переклав Борис Тен.

Образи. В “Ілліаді” та “Одіссеї” Гомера величезна кількість дійових осіб і серед них, безумовно: 1) боги. Саме боги впливають на долю героїв, їх наказ або порада обумовлює дію персонажа. Афіна, зокрема, постійно допомагає Одіссею.

2) Головними ж героями є надзвичайні особистості: царі, герої. Це, перш за все, Ахілл, Гектор і Одісей. Вони втілюють ідеал епічного героя, героя-воїна. Образи героїв статичні. Не розкривається їх внутрішній світ, думки. Автор описує лише зовнішні прояви почуттів. Звичайних воїнів Гомер характеризує 2-3 словами.

Ахілл уособлює військову відвагу і мужність, як її розуміли давні греки. Він не боїться смерті, хоч знає, що мусить загинути під Троєю. Йому притаманне загострене почуття власної гідності, і він ніколи не приховує своїх почуттів, зокрема гніву. Ображений Агамемноном, Ахілл готовий його вбити. Він гнівно відкидає пропозицію Гектора домовитися про те, щоб не нівечити його тіло в разі перемоги, але Ахілл здатен і на співчуття. Він врешті-решт віддає тіло батькові для поховання. Хоч Гектор і ворог ахейців, він теж зображується як справжній герой. Йому притаманне високе почуття честі, його люблять і шанують троянці. Більш за все він боїться, що троянці можуть його звинуватити в нестачі сміливості, в невмінні керувати військами. Він долає невпевненість і страх і вступає в двобій з Ахіллом. Як люблячий чоловік і батько, Гектор постає в сцені прощання з Андромахою.

Справжнім героєм показаний і Одіссей. Після Ахілла і Діомеда він третій за доблестю у війську ахейців. Але перемагати і долати перешкоди йому допомагає розум і хитрість. Саме тому його називають «велемудрим», «розумним», «хитромудрим», саме завдяки його хитрості супутникам Одіссея вдається вийти з печери циклопа Поліфема. Розум допомагає йому помститися зухвалим женихам своєї дружини: за його порадою слуги виносять зброю женихів із зали, де відбувалося змагання у стрільбі з лука, і зачиняють двері. Одіссей любить свою рідну Ітаку, будь-що намагається повернутися до дружини і сина. І хоч кохання німфи Калліпсо могло подарувати йому вічну молодість і безсмертя, він прагне додому.

Крім головних героїв, в епосах Гомера виведено багато другорядних. Це Мікенський цар войовничий Агамемнон, спартанський цар Менелай, мудрий Нестор – вічний тип старця, який любить згадувати роки юності і давати поради, войовничий Діомед з Аргоса, троянський цар Пріам.

Поеми Гомера – класичні зразки давніх епосів, які розповідають про героїчні події далекого минулого. Їм властива гіперболізація, величний (гомерівський) спокій, який проявляється в тому, що всі події: і щасливі, і драматичні - описуються однаково, докладно і відсторонено. Головна особливість поетики – ретардація (уповільнення дії). Дія уповільнюється за рахунок детальних описів, повторів слів, фраз, епізодів, а також за рахунок вставних сюжетів. Опис щита Ахілла, наприклад, займає 130 віршів. В поемах багато трафаретних віршів і висловів, розгорнутих порівнянь, епітетів (здебільшого двоосновних – шоломосяючий, чорнокосі, прудконогий). Епосам властива хронологічна несумісність одночасних подій. Урочистого звучання їм надає особливий тип віршування – гекзаметр (шестистопний неримований дактиль).

29. Антична трагедія. Її походження та структура.

Слово “трагедія” (по-грецьки “пісня козлів”) свідчить про генетичний зв’язок цього жанру античної драми з обрядами, пов’язаними з культом бога родючості Діоніса. За міфами, його супроводжували козлоногі демони родючості – сатири. А в обряді Діоніса символізував білий козел, якого розривали, щоб таким чином прискорити смерть бога і його нове народження молодим і сильним. Під час обряду виконували дифірамби – гімни на честь Діоніса. На цей зв’язок вказував ще Арістотель, якому належить теорія трагедії, викладена в його знаменитій “Поетиці”. В трагедії зокрема приймав участь хор, що складався з 12-ти хоревтів (співців) і мав соліста (коріфея). Основними структурними елементами трагедії були пролог, парод, епісодії, коммос і ексод. Пролог знайомив з попередніми подіями, про які на початку розповідали персонажі, потім урочисто виходив хор (парод), який співав пісні – стасими (стоячі пісні).

Основний структурний елемент трагедії – епісодій. Тоді так називали діалогічні частини твору. В найдраматичнішій і кульмінаційний момент хор співав пісню, в якій оплакував героя і при цьому бив себе в груди. Ця пісня називалася – коммос. Ексод – фінал трагедії. Його роль виконувала зазвичай пісня хору.

Античний театр. Трагедії представляли в театрі. Свою назву ця споруда отримала завдяки назві місць для глядачів – театрону. Театрон оточував у вигляді багатоступеневої і поділеної на сектори підкови орхестру, круглу площадку, на якій стояв хор. Посередині площадки находилась естрада – підвищення зі східцями, на яке піднімались корифей або актори. За орхестрою знаходилось місце, в якому зберігались костюми і театральна бутафорія. Місце між сценою і орхестрою називалось проскенієм. На ньому розміщали декорації, які завжди імітували вхід в місто, храм або палац. Про події, які відбувались за ворітьми, частіше всього просто розповідали. По обидва боки сцени виступали вперед бокові флігелі-параскенії, які обрамляли місце дії і не давали розосереджуватися звукам голосів хору і акторів. Актори грали в масках, в особливому об’ємному одязі, взутті на платформі – котурнах. Всі ролі виконували лише чоловіки, а жіночі – юнаки.

Театральні вистави зазвичай відбувалися в період Великих Діонісій (в березні) і мали форму змагань драматургів (драматичних агонів) В театрах влаштовувались і змагання дифірамбічних хорів.

В Греції театр називали “школою для дорослих”.

Дата добавления: 2017-02-01