О поставлении Туровской епископии

Се аз, князь великий киевскии Василии, нарицаемыи Владимер, умыслих со своею княгинею Анною и з детьми своими: с сыном Изяславом и Мьстиславом, Ярославом и Всеволодом, Борисом и Глебом, и со всеми детми, и з боляры своими третие б[о]гомол[и]е епископию постави(х) в Турове в лето 6513 [1005 г.]. И придах к неи городы с погосты в послушание и священие и благословение держати себе Туровскои епископии: Пинск, Новгород, Городен, Слоним, Берестеи, Волковыеск, Здитов, Небле, Степан, Дубровица, Высочко, Случеск, Копыл, Ляхов, Городок, Смедян. И поставих перваго епискупа Фому и придах села, винограды, земли бортные, волости со всеми придатки, озера, реки, тако и в мыте, и на торгу, и на перевозах десятую неделю, десятыи пеняз и от жита десятая копа святому Спасу и святеи Богородицы…

[Я.Н. Щапов. Туровские уставы XIV века о десятине // Археографический ежегодник за 1964 год. М.: Наука, 1965. С.271 — 273. В.А.Кучкин. Княжеский памятник в составе Киево-печерского патерика Иосифа Тризны // Древнейшие государства Восточной Европы. Материалы и исследования. 1995 год. М.: Наука, 1997. С. 166 — 233.]

-------------

Третие богомолие — Турівська єпископія, основана третьою на Русі; Новгород — нинішній Новогрудок; Городен — можливо, сучасне Гродно, але також може бути й нинішня Городная Столинського району; Здитов — давньоруське місто, знаходилось на території села Старомлиння Дрогичинського району; Небле, Степан, Дубровица, Высочко — населені пункти на території Рівненської області України; Ляхов — можливо, нинішні Ляхівці Малоритського району; Городок — ймовірно теперішній Давид-Городок; Смедян — давньоруське місто, розташоване на території Петриківського району Гомельської області.

Існує думка, що цю грамоту про створення Турівської єпископії написано в XIV ст. Вважаю, що цей документ можна віднести лише до часу, коли у склад Турівської волості входили всі вказані в грамоті міста або погости. А це мало місце наприкінці X — першій половині XI ст.ст. Пізніше, в XIV ст., Турівська земля займала невелику територію на середній Прип’яті.

* * *

Се азъ князь Мьстиславъ ● сынъ королевъ ● вноукъ Романовъ ● оуставліаю ловчее ● на Берестьаны и в вĕкы за ихъ крамолоу ● со ста по двĕ лоукнĕ медоу ● а по двĕ овцĕ ● а по пятидцать десяткъвъ лноу ● а по стоу хлĕба ● а по пяти цебровъ овса ● а по пяти цебровъ ржи ● а по 20 коуръ ● а по толкоу со всякого ста ● а на горожанахъ 4 гривны коунъ ● а хто мое слово пороушить ● а станеть со мною передъ Богомъ ● а вопсалъ есмь в лĕтописĕць коромолу их.

[Полное собрание русских летописей. Том второй. Ипатьевская летопись. СПб, 1908. С.932]

-----------------

Карна грамота волинського князя Мстислава мешканцям Берестя написана 1289 року в зв’язку з тим, що берестяни підтримали князя Юрія, супротивника Мстислава.

* * *

От князя. от Кестута. и от князя от Либорта. у Торунь к мĕстычемъ. што іјєстє просили. насъ. абыхомъ вас пустили до Лучцька търговатъ. через Берестие. абы вамъ. не закажали. мы хочемъ. ради то учинити. вамъ не блюдитеся. ничего. поидите. а коли которыи. торговець поидеть. торговать ис Торуня через Берестие до Лучьска без печали будте. а кто поидеть съ сею грамотою. через Дорогычинъ. чесъ Мелникъ. и черес Берестие. до Лучьска. торговатъ. ис Торуня. азъ князь Кестути. не велю их заимати.

[Грамоти XIV ст. Київ: Наукова думка, 1974. С.23-24.]

------------------

Грамота написана в Бересті після 1341 року від імені двох князів — великого князя литовського Кейстута і волинського князя Любарта. Князь Кейстут дає дозвіл купцям з польського міста Торунь їздити торгувати в Луцьк через міста Дорогичин (на Бузі), Мельник і Берестя.

* * *

се● іа азъ князь Василии Наримонтовичъ● оулюбилъ ієсмъ островъ оу Котовичя Павла на Ступьви дворъ собĕ поставити● На отмĕноу далъ ієму [о]стровъ оу Жидечьскои имя ієму Ветьльіє● а далъ ієсмъ Павлови● потомъ князь Федушько● отца своієго княз[я] Васильіа с[ы]нъ приложилъ грамотоу а печять свою Котовичю● а присемь былъ Пилюга Гоубаревичь Стефанъ● Петръ Лĕвчичь● Стефанъ Черленъковичь● игоуменъ Панъкратъ Троискии● Козлякъ● Радьчьскии● Кочанъ● Юрко● Ганько● а писалъ грамотоу по[п] Тимофеи● святого Иоанна Крестителя.

[Помнікі гісторыі і культуры Беларусі. 1971, №2. С.22]

------------------

Пинська грамота XIV ст. Син князя Василя Наримонтовича Федір (Федушко) стверджує обмін урочищами (островами серед низинних місць) між його батьком (помер 1387 р.) і Павлом Котовичем. Грамота написана уставом на невеличкому клаптику пергаменту наприкінці 80-х років, текст її перенесено 1554 року в книгу Пинського земського суду.

* * *

Юрю Семеновичу: у Дове[чо]ровичохъ — а Васил[ь] и зъ братомъ Терпиловичи; у Достоеве — Васил[ь] а Еремей, одинъ дымъ, а Олексей — то два дымове; у Раровичохъ — Конанъ Раковичъ, Шеметъ а Конанъ, Олексей; Вавуличовъ — два, Яковецъ а Костянти[н]; а Симоновское пустое дворищо. Самъ великий князь.

[Литовская метрика. Отдел первый. Часть первая: Книга записей. Том первый. СПб, 1910. С. 9495.]

--------------

Взято з Литовської метрики 1452 року. Великий князь литовський Казимир Ягайлович віддає (дарує) пинському князю Юрію Семеновичу перелічені добра.

Довечоровичі — нинішній Дрогичин, районний центр Брестської області; Вавуличі, Симоновичі — села в Дрогинському районі; Достоєво — село в Іванівському районі; дим (в цьому документі) — частина населеного пункту, яка включає декілька великих сімей - господарств. Імена і прізвища, приведені в документі, — це або князівські слуги, або «старці» (старійшини), вибрані жителями дима — дворища.

                                                        Примітки Федора Клімчука.

Дата добавления: 2023-10-13