Анонiм на герб его мости пана Симеона войны

Яко досыт значне трубы нам оповhдают*

Вримя брани и вримя побhды, людие знают,

Паче же троегласно и троеполчъно рядимо

Послушно строителю, воистину непобhдимо,

Происходяща же троеречна быстротекущи,

Не тры есть коръмчых, но единого имущи.

Что плавание, разве бо преподобие всяко

В дому твоем? Дары дает Бог не всим единако.

Пентекерас, называют пять рог, ясна бывает

Над иншие звезды:ясность большую в собh мает.

Млива вонно, носяще бела, и красно зрачна.

В дому том благодать изобилна людем ест значна.

Что ж, паче мысленныя трубы, мысленныя реки,

В православии цвhтуще, не оскудеют на веки.

_______________

Симеон Война (? — 1599) — паланзький староста, з поліського шляхетського роду Войнів - Гречиновичів, що походить із с.Поріччя Пинського повіту.

       *h — ять, літера кирилицького алфавіту в старослов'янській і давньоруській мовах. Означала своєрідний голосний звук переднього ряду, подібний на закритий ''є'', а можливо, на дифтонг ''іє''. В російській графіці вживалася до 1918 р. В сучасних російській і білоруській мовах на місці h пишеться ''е'' (''є''), в українській — ''і''. (ЭЛіМБ, т. 5)

Іпатій ПОТІЙ (1541 – 1613)

Визначний церковно-релігійний діяч, письменник-полеміст Іпатій Потій (хрестне ім’я Адам, по батькові Львович) народився в стародавній шляхетській родині в селі Рожанці Володавського повіту Берестейського воєводства. Навчався в кальвіністській школі князів Радзивіллів, а потім за кордоном, в Кракові і Німеччині, де здобув вищу освіту. Володів багатьма європейськими мовами, в тому числі й латинською. У 1576 році Потій перейняв католицьку віру, але згодом повернувся до православ’я своїх батьків. Був королевським писарем. А з 1580 року обіймав посаду земського судді в Бересті. Через дев’ять літ став берестейським каштеляном і сенатором Польського королівства. У 1593 році був висвячений на єпископа Володимирського і Берестейського і прийняв ім’я Іпатій. Володимирсько-берестейська єпархія за значенням була першою в Київській архиєпархії, її єпископ носив титул прототронія (першого єпископського трону). 23 грудня 1595 року І.Потій разом з єпископом Луцьким і Острозьким Кирилом Терлецьким підписали в Римі Акт воз’єднання Руської (Української) Церкви з Вселенською (Католицькою). А наступного року відбувся вікопомний Берестейський Собор, головним організатором якого був прототроній. 1599 року папа Клементій VIII призначив його патріархом Київським та всієї Русі.

Життя глави Руської (Української) Церкви перебувало під постійною загрозою противників Унії. В 1602 році було розкрито їх намір отруїти митрополита хлібом, на якому мав відправляти Святу Літургію. Нового замаху на І.Потія доконано 11 липня 1609 року у Вільні. Злочинець спробував зарубати митрополита шаблею, але той встиг захистити голову правою рукою. Зменшив удар і золотий ланцюг, який прелат носив з Єпископським Хрестом.

Зміцнити єдність Церкви архиєпископ-митрополит намагався передусім вихованням кліру і монахів, відданих їй. Іпатій Потій заснував семінарію для монахів, часто навідував периферийні єпархії, виголошував багато проповідей. Писав українською і польською мовами.

Іпатій Потій — «безперечно талановитий письменник і проповідник» (Іван Франко), автор численних полемічних трактатів, послань, в яких прославляв Бога і боронив справу свого життя — єдність нової, Української Церкви. Полеміст активно підтримував ідею перекладу Святого Письма та повчань Святих Отців «руською», тобто тогочасною книжною українською мовою, аби Русь (Україну) далі не звинувачували у глупоті.

Серед творів І.Потія вирізняються «Унія…» (1595), «Оборона Собору Флорентійського» (1603), «Розмова берестянина з братчиком» (1604), «Гармонія, або Згода віри…» (1608), а також талановиті промови й повчання. Полемічний твір «Антиризис» (1609), фрагмент якого публікуємо, вважається також авторства Іпатія Потія. Цей трактат був спрямований проти іншого, антиуніатського під назвою «Апокрисис, альбо Отповедь на книжки о Соборе Берестейском» (1597 — 1598), автором якого був Христофор Філалет (псевдонім).

Унiя, або виклад попередніх статей щодо об’єднання греків з костьолом римським (уривок)

Знай же тоді, християнський брате, що найголовніших артикулів (статей), які перешкоджають тій згоді, є п’ять: перший — про походження Духа Святого; другий — про чистилище; третій — про зверхність видимого й найстаршого пастора; четвертий — про календар, а п’ятий як додаток до того — про антихриста, щоб люди бачили, що коли вже прийшов антихрист,то він головний, якого люди чекають. І найбільше для того додаємо той п’ятий артикул, що люди безбожні хочуть ту святу згоду розірвати і людей християнськихвід неї відстрашитине чим іншим, як показати, що папа — це головний антихрист, а ми ніби відводимо людей від правдивих пасторів і віддаємо самих себе й інших у неволю до антихриста.

Самі патріархи святої Східної Церкви ніколи не посміли про це ані писати, ані говорити, знаючи, що антихрист ще не прийшов. А наші наважуються це видавати на письмі, наслідуючи в тому не своїх старших, а явних єретиків, які про це по-різному писали і самі між собою не погоджувалися. До того ж знай, що тут у Писанні про ті артикули я мало святих отців Римської Церкви як доказ наводив, хоча тим не згрішив, якби доводив їх писанням. Але щоб ти не говорив, що йду за Римською Церквою, доводжу римськими докторами, мало не весь твір доводжу грецькими отцями; щоб ти, православний руський народе, віру не нам, а своїм учителям святої Східної Церкви дав. Щоб, прочитавши, ти не сказав, що (не знаєш), скільки тих артикулів, щодо яких з римлянами не погоджуємося! Я в тому тебе безпечно переконую, що тільки у тих п’яти зауважиш, що більше піддаєшся тиску, ніж правді, всі інші – спокій і згода. Бо вся служба Божа, святі тайни і всі інші церемонії й обряди нашої святої Східної Церкви залишаються цілими і ні в чому не порушеними. 

   З антології «Українські гуманісти

                                            епохи Відродження», переклад із

                                            староукраїнської Г.Антонюк.

АНТИРИЗИС (уривок)

Што ся тычетъ листовъ є. корол. милости, не моя ихъ речъ объмавляти… Только того троха доткну, єслибы хто мовилъ, ижъ є. корол. милость не мелъ заказовати церъкви будовати ¹… А ижъ самъ є. корол. милость въ листе своємъ посветъчаєтъ, же тая церъковъ без воли и благословления митрополитова на взгорду зверъхности єго ставити ся зачала одъ людей своволныхъ, изали не слушъная речь была зверхъности свецъкой заказати людемъ своволнымъ, ктотрыє зверъхности своєє духовноє слухати не хотели?А што жъ помогли листы є. корол. милости? Предъся своволници и на листы панскиє намней не дбаючи тую сынагогу свою² поставили! Которая вже и кровью невинъныхъ людей снать посквернила ся!³ Хто жъ єє светилъ? Хто анътимисы даваль? Пытайте ся: где по нихъ єжджано?

Але конъфедерация! Все вольно! Не только по анътимисы ездити, але и пана своєго передъ неприятелемъ дедичнымъ гидити, на него ся скаржыти, а што ведати — если же и о чомъ горшомъ и шкодливомъ панству єго кор. милости розмовляти? /4/

Хто жъ теперь епископомъ тоє церъкви? Жонъки, которыє и въ церкви людей бити кажутъ? О мои милыє королевны ангельскиє, паметайте ся, вшакъ то єще не Анъкглия! /5/ Але маєте вымовку: конфедерация! конфедерация! не рушъ!

А хвалишь же то, пане Филялете, вижу, же хвалишъ! Бо и на листы самого помазанца божого пана своєго (будучи подданымъ єго!) мечешъ ся, судишъ, штрофуєшъ. Важнейшая у тебе конфедерацыя, анижъ права церковъныє! Которая хотя жъ не на розпусту, не на свою-волю, не на спротивенство Богу и зверхности, але для покою посполитого была дана, — а ты єє ужываєшъ и противъ Богу и противъ церкви католической, и противъ самому є. корол. милости помазанцу божому. И довнимаєшъ /6/, же тобе за тою конфедерациєю все вольно: и Богу и людямъ лаяти и шкалевати и почтивости отсуждати, вряды одыймовати! Гамуйся, для Бога, пане Филялете! /7/ Срокги-сь велми, але не дужъ! Набрехавши ся азали охрапеєшъ /8/. Помени на оную прыказку: «Собака брешетъ, а ветеръ несетъ».

_____________

¹ Філалет як взірець порушення релігійної толеранції, запорученої постановами конфедерації 1573 р. (прийнятими і новим королем, Жигимонтом ІІІ), наводить королівський наказ віленському магістратові 1596 р., котрим забороняється будова нової православної церкви.

² В польськiм ще: налевайкiвську.

³ То значить — адмiнiстрацiя силомiць, з кровопролиттям

силкувалась ту церкву секвеструвати.

         4 Натяк на політичні зв’язки православних з Москвою.

        5 Про впливову участь жінок у православнім русі Потій не раз закидає в своїх писаннях.

                6 Думаєш.

        7 Так Потій зчаста називає Філалета, перекривлюючи ім’я – з правдолюба на любителя пліток, видумок.

        8  Охрипнеш.

Дата добавления: 2023-10-13