Бог спасе справедливих

Книга

Особа пророка

КНИГА ПРОРОКА АВАКУМА

Книга

Особа пророка

Дуже мало є даних про особу і життя пророка Наума. У заголовку його книги написано:

«Пророцтво про Ніневію. Книга видіння Наума з Елкошу» (1, 1). Ім’я Наум може бути скороченням єврейського Nahum – jah, що означає «Щоб Ягве потішив». Коли йдеться про місце походження, Елкош, то тяжко його ідентифікувати. Деякі дослідники вважають, що йдеться про асирійську місцевість Аль – Куш (40 км на північ від Масулу), інші вказують на Ель – Козе в Галілеї. Також місто Кафарнаум могло бути батьківщиною пророка, хоча б через свою назву (євр. k^epar nahum означає «село Наума»). Живе зацікавлення пророка долею Юдеї і Єрусалиму вказує, що міг він походити і звідти.

Вступ до книги Наума вказує на те, що її змістом буде пророцтво проти Ніневії. За літературною формою і змістом книгу можна поділити на дві частини. Першу становить алфавітний гімн (1, 2-8), що прославляє прибуття Ягве, щоб засудити і покарати неприятелів і щоб врятувати своїх визнавців.

Після гімну йде серія слабо пов’язаних між собою пророцтв. Одні з них обіцяють визволення Юдеї (1, 12-13; 2, 1. 3), а інші – погрози на адресу Ніневії (1, 9-11. 14).

Основна частина книги – це поема про зруйнування Ніневії (2, 4 – 3, 19). Всі намагання оборонитися даремні для Ніневії, бо рішення про її знищення прийняте на небі: «Оце я проти тебе, - слово Господа сил» (2, 14, пор. 3, 5-10). Жорстока Ніневія має відповісти за все зло, яке вчинила сусіднім народам (3, 19; 3, 4). Бог впокорить гордих насмішників (2 Цар 18, 34-35).

Знищення Ніневії наступить тому, що Бог хоче спасти свій народ (2, 1. 3). Здійснення цього задуму відбудеться через посередництво поганських народів. Це є прекрасне визнання універсального панування Ягве. Голошення пророцтв про знищення Ніневії в той час, коли вона була ще в повні своїх сил вимагало від пророка Наума великої відваги.

Ім’я пророка Авакума зустрічається два рази в його книзі (1, 1 і 3, 1) і в девтероканонічному оповіданні з книги Даниїла (14, 1 і 14, 32 - 38).

Єврейська версія імені Авакум може походити від кореня habak, що означає «обнімати». В рабінацькому середовищі вбачали в Авакумі того сина шунамійки, якого обіцяв їй пророк Єлисей: «Через рік о цій порі пригортатимеш (chobeket) сина (2 Цар 4, 16). Виходячи з грецької форми імені Ambakum, філологи пояснюють його як похірне від асирійського hambakuku, означає городню рослину – васильки.

Зі змісту пророцтва можна зробити висновок, що Авакум проводив свою діяльність в Юдеї при кінці VII століття до Р. Хр., між 625 і 598 роками, будучи сучасником Єремії, Софонії і Наума.

Книга розпочинається діалогом пророка з Богом, в якому Авакум скаржиться на несправедливість і насилля в його народі (1, 2-4). На це Бог відповідає, що вже скоро підніметься народ, яким юдеї будуть покарані за свої гріхи (1, 5-11). В другій скарзі пророк нарікає на вавілонян, зрадливих і безжальних тиранів, котрі вбивають невинних (1, 12-17). Бог обіцяє заступитися за тих, що в Ньому покладають надію (2, 1-4). Після цього виступає п’ять погроз, що починаються вигуком «Горе!» на адресу безбожного неприятеля (2, 5-20). Змістом третього розділу є гімн, що возвеличує маєстатичний прихід Бога на допомогу своєму народові.

Текст книги Авакума зберігся дуже погано. Багато труднощів тяжко розв’язати навіть за допомогою Септуагінти, чи інших перекладів.

3. Бог контролює історію

Від найдавніших часів євреї шукали відповіді на запитання: «Чому зло панує над добром у світі, який створив і яким керує святий і справедливий Бог?» В часи пророка Авакума історія Вибраного Народу поставила цю проблему з новою гостротою (1, 2-4). Тяжкі випробування не змогли захитати пророкової довіри до Бога. В його книзі знаходиться прекрасне визнання віри в Божу доброту, всемогутність і справедливість:

«Чи ж Ти, о Господи, не споконвіку, Бог мій, Святий мій? Ми не помремо!... Очі Твої занадто чисті, щоб на зло глядіти; дивитися на утиск Ти не можеш. Чому б Ти мав дивитися на злочинців, мовчати, коли злий пожирає справедливішого від себе?» (1, 12-13). Божа святість для пророка Авакума є надією на порятунок. Він є єдиним автором Старого Завіту, який закликав: «Святий мій». Це є визнання власної залежності і негідності, але разом з тим виразом безмежної довіри людини до Бога. Пророк закликає Бога довершити свою справу, засудити «безбожника» (євр. rasza‛).

Всупереч всім процесам світової політики, наперекір всім потугам зла і несправедливості, Бог явить свою святість і справедливість і зреалізує свій план. Караючи безбожних, Бог врятує своїх вірних. Умови цього спасіння визначені самим Богом у відповіді на скаргу пророка:

«Я стану на моїй сторожі,

стоятиму на моїй башті і виглядатиму,

щоб подивитись, що він мені скаже

й що мені відповість з приводу моєї скарги.

І відповів мені Господь і мовив:

«Запиши видіння і вирізьби його виразно на таблицях,

щоб у бігу можна було прочитати.

Бо це видіння – на означений час.

Воно віщує про кінець, і не обмане;

та хоч би й забарилось, ти його жди:

Воно бо збудеться напевно, не спізниться.

Ось воно бундючне, воно нещире – його серце;

А праведний з віри своєї буде жити » (2, 1-4).

Це є центральний текст в книзі Авакума і один з найважливіших текстів в цілій пророчій літературі. В Новому Завіті цей текст лежить в основі Павлового вчення про оправдання (Гал 3, 11; Рим 1, 16; Євр 10, 38).

Перша половина четвертого вірша неясна, і, правдоподібно, перекручена. Більшість дослідників сьогодні відчитують її так: «ось бо згине той, що є неправого серця». Обітниця життя для праведного – це обітниця спасіння.

Бог відкриває пророкові свою економію спасіння і наказує чекати на її виповнення. Пророк і вірний люд повинні прийняти Боже об’явлення і довіритися Богові всупереч тяжким обставинам. Бог через пророка Авакума домагається живої віри. Силою тої віри пророк виголосить свої погрози на адресу неприятеля (2, 5-20) і буде оголошувати великі спасаючі діла Божі для Ізраїля (3).

Авакум повний віри, і жодна загроза не може змусити його засумніватися: «я все ж таки в Господі буду радіти, і веселитись у Бозі, моїм Спасителі» (3, 18). Ці слова пророка стали початком прекрасного новозавітного гімну Богородиці «Величає душа моя Господа» (Лк 1, 47). Та сама віра в Боже слово, віра в те, що без сумніву збудеться все сказане Господом, допровадила пророка і Марію до такого стану Духа, в якому віруючий кидається в обійми Бога, розпливається в Його Присутності, знаходить вже тут і тепер мир і спасіння.

КНИГА ПРОРОКА ЄРЕМІЇ

Пророк Єремія жив в один з найбурхливіших періодів в історії стародавнього Близького Сходу. Був свідком падіння Асирійської і постання ще більшої Вавилонської імперії. Тяжко переживав падіння Юдейського царства.

Народився приблизно 640 р., виконував пророчий уряд на протязі 40 років (від 627 по 586 рік) (Єр 1, 2-3). Царювання на Сіоні трьох останніх перед вигнанням нащадків Давида (Йосії, Йоакима і Седекії) визначають поділ пророчої діяльності Єремії на три періоди. Поширення ідолопоклонства, соціальна несправедливість, проєгипетські настрої єрусалимської еліти, що провадили до руїни Юдею, - все це становило історичний контекст проповіді пророка.

Його проповідь характеризує вразливість на Божу любов і відповідальність перед Богом, яка випливає із заключення Завіту. Дві провідні теми його навчання: визначення правдивої релігійності і пророцтва про війни, які будуть карами за відступництво Юдеї.

Єремія походив із священичої родини, що жила в селі Анатот, 9 км на північний схід від Єрусалиму, можливо, походив з роду Авіятара, висланого Соломоном з Єрусалиму (1 Цар 2, 26). Свою пророчу місію сповняв в Єрусалимі, а після упадку Юдеї – серед втікачів в Єгипті. Проповідував не тільки словом, але і способом життя (жив в целібаті), символічними діями, терпінням і молитвою за народ.

В теології Єремія розвинув думку Осії з VІІІ ст., представляючи зв’язок Завіту як подружній зв’язок Ягве з Ізраїлем. Пророк невтомно закликав народ до навернення, однак сорокалітні заклики пророка не увінчалися успіхом, і Єремія зрозумів, що людська душа настільки зранена гріхом, що потрібно нової спасаючої Божої ініціативи, глибокої переміни людського серця. Таку візію представив у сміливій заповіді Нового Завіту, який принесе відпущення гріхів і прихилить ласкою людські серця до послуху Божій волі. Щоправда, в передбаченні Нового Завіту немає мови про його посередника, Месію, але пророк говорить про потомка з династії Давида (23, 5-6), називаючи його «Паростком» і пов’язує з ним сподівання на відновлення і об’єднання Юдеї і Ізраїля як Божого люду. У цьому контексті треба читати таємниче пророцтво про Невісту (31, 22), яка або оточить в лоні, тобто почне мужчину, Месію, або як Наречена Ізраїль звернеться з чуйною любов’ю до Нареченого Ягве.

Дата добавления: 2017-01-14