Структура книги

Особа пророка

Історичний контекст

Більшість промов пророка з першої частини його діяльності (від покликання (627 р.) до реформи Йосії (621 р.) міститься на початку книги (1-6 розділи). У цей час Юдея переживала великий релігійний занепад, спричинений відступництвом царя Манасії (687 - 642) і Амона (642 - 640). Малолітній цар Йосія (640 - 609) довгий час не міг усунути ідолопоклонства, підтримуваного його попередниками. Він був єдиним царем на Сіоні, поруч з Давидом, якого Біблія хвалить без застережень (2 Цар 23, 25; 2 Хрн 35, 26; Єр 22, 16). Карою за невірність народу буде наїзд загарбників з півночі (Єр 4, 5-31; 5, 15-18; 6, 1-8. 22-26; 8, 14-17; 10, 18-22).

Разом з ідолопоклонством поширювався релігійний формалізм і соціальна несправедливість (Єр 7-10). В 621 р. при віднові храму була віднайдена Книга Закону, що дало поштовх до ґрунтовної релігійної віднови, яку схвалював пророк (11, 1-14).

З приходом до влади царя Йоакима (609 - 597) в Юдеї відроджується ідолопоклонство. Цар став на сторону проєгипетських угрупувань в Юдеї. Коли Вавилон завдав поразки Єгиптові під Каркеміш, загроза війни стала реальністю. Цього ж року пророк продиктував свої попередні проповіді Варухові (7-20 розділи). Цар не зважає на перестороги пророка, а ще й переслідує його. Пророк переживає глибокі внутрішні терпіння (11 - 20). Зразу ж після початку облоги Єрусалиму цар Йоаким помер, а його наступник, Йоакин, піддався завойовникам і був забраний разом з царською родиною до Вавилону. На троні Давида вавилонський цар посадив Седекію.

Садекія (597 - 586) був слабким і нерішучим, піддавався впливам різних угрупувань. Особливо впливовим було угруповання анти вавилонське, яке схилило царя виступити проти Вавилону, опираючись на підтримку Єгипту. Пророк Єремія закликав у даній ситуації піддатися під владу Вавилону, а навіть від імені Ягве називав Навуходоносора «моїм слугою» (25, 9; 27, 6; 43, 10), бо він мав звершити суд над Юдеєю. 589 р. Навуходоносор напав на Юдею і почав облогу Єрусалиму. Після «трьох років» облоги Вавилоні проломили мур, і місто було здобуте. Садекія зі своєю родиною і охороною намагався втекти до Моаву, на схід, але його наздогнали. Вавилонський цар наказав знищити на очах Садекії його родину, а потім осліпити його і відправити до Вавилону, де він незадовго помер. Через місяць вавилонці спалили святе місто і святиню.

Останній період в житті пророка – час від першого упадку Єрусалиму (597) до смерті в Єгипті незадовго після знищення Юдеї (586). Пророк в цей час зрозумів, що правдиве навернення людей до Бога може відбутися лише тоді, коли Бог змінить затверділі людські серця і зв’яже людей із собою новим вічним Завітом (31, 31-34).

Про особу пророка Єремії розповідає його книга більше, ніж будь-яка інша пророча книга про свого автора. Згадується в ній не лише про обставини життя, але і про духовний світ пророка.

Ім’я пророка (повна єврейська версія jirme-jahu) може означати «Нехай Ягве піднесе», або «Ягве звів». Коментарем до другої версії імені може бути скарга пророка: «Ти ввів мене в оману,о Господи, і я дав себе ввести в оману» (Єр 20, 7). Якщо припустити арамейське походження імеені пророка, то воно означало б «Встановлений Господом».

Слова Божого покликання ясно вказали пророкові ціль його місії: має він кликати до навернення народ, що прямує до знищення, погрожувати судом за незлічені провини (Єр 1). На початку своєї книги Єремія представляє любов Бога до свого народу і звинувачує Ізраїль у зрадах через ідолопоклонство і союзи з чужими народами (2-6). Знаряддям засуду Ізраїля має бути «неприятель з півночі» (4, 5-31; 5, 15-18; 6, 1-8. 22-26; 8, 14-17; 10, 18-22).

Невідомо про участь пророка Єремії в релігійній віднові царя Йосії, немає певності про те, чи виголосив він з цієї нагоди якісь із своїх повчань. Промовистим є факт, що цар вислав посланців, щоб запитати про книгу Закону до пророчиці Хулди (2 Цар 22, 11-20; 2 Хрн 34, 20-33). Пророк схвалював реформаторську діяльність Йосії (22, 15), а після його смерті в 609 р. склав на його честь жалобну пісню, яку співав цілий народ (2 Хрн 35, 25). За Йоакима Єремія виголосив славне пророцтво про святиню, що збереглося в двох версіях (7 і 26 розд.). Святиню, в якій юдеї бачили непорушну гарантію своєї безпеки, пророк назвав «вертепом розбишак» (7, 11), якого чекає доля стародавнього Шіло. Народ втратить також і династію Давида (21, 11 – 22, 30), багатства (5, 17), культ, закон і пророків (7, 4.8.14; 8, 8.10). тільки «знання» Бога може спасти святе місто і народ.

Після пророцтва про святиню тільки згадка про подібне передбачення сто років раніше у пророка Міхея врятувало Єремію від кари смерті (26, 18). Коли ж пророк на очах цілого Єрусалиму розбив глиняний глечик, кажучи, що таким буде кінець святого міста (19), його ув’язнили (20).

605 року Єремія за Божим наказом записав свої пророцтва (36), а його секретар Варух прочитав їх для народу в день посту 604 року. Пророчим звоєм зацікавився навіть царський двір і сам цар. Йоаким спалив запис пророцтв Єремії, але пророк пише нову версію, додаючи нові пророцтва. В час облоги Єрусалиму (588-586) Єремія радив Седекії піддатися вавилонцям, за що був звинувачений у змові з ворогами і вкинений у водозбір з болотом (37-39).

Після зруйнування Єрусалиму Єремії пропонують піти до Вавилону (40, 4), однак, пророк вибирає Міцну, щоб разом з Годолією зорганізувати рештки Ізраїля. Цей намір, однак не реалізувався – Годолію вбивають радикально налаштовані юдей, і боячись відплати вавилонців, втікають до Єгипту, забираючи з собою Єремію (42-43). Тут пророк продовжує свою пророчу діяльність (44) аж до часу, поки його не вбили юдеї, якщо вірити пізній єврейській традиції («Апокриф Єремії»). Згідно з іншою традицією (Йосиф Флавій, «Antiquitates Judaicae» Х, 9, 7), Єремія помер природною смертю у Вавилоні, куди його забрав Навуходоносор після походу на Єгипет у 567 році.

1-25 – поетичні промови;

26-45 – біографічні оповідання, написані прозою.

30-31 – Книга Потіхи;

37-44 – терпіння пророка, що був свідком зруйнування Єрусалиму, про перебування у Міспі біля Годолії і втеча до Єгипту, де пророк помер, оглядаючи ідолопоклонство свого народу.

46-51 – пророцтва проти чужих народів;

50-51 – пророцтва проти Вавилону;

Грецька версія книги.

Версія, що знаходиться в LXX, на одну восьму коротша від тексту масоретського. Часом бракує окремих слів, чи коротких речень, а часом і цілих фрагментів. Два рукописи, віднайдені в Кумрані, засвідчують версію ТМ, але найдовший з віднайдених фрагментів згідний із традицією LXX. Існувало, отже, дві різні редакції. LXX не може вважатися скороченою формою ТМ; представляє вона також старшу версію тексту.

4. Покликання Єремії

Книга пророка Єремії розпочинається описом покликання (1, 4-10). З богословської точки зору найважливішим в цьому описі є ствердження Бога про те, що ще до зачаття пророка в материнському лоні, Бог його «знав», «освятив» і «пророком для народів призначив» (1, 5). «Пізнання» зі сторони Бога означає тут не стільки знання, скільки огорнення любов’ю, вибрання і призначення (Пор Ам 3, 2; Бут 8, 29). «Освячення» тут означає не стільки внутрішнє освячення, скільки відділення, призначення для спеціальної пророчої місії. Боже вибрання і покликання випередило зачаття пророка, а отже, Єремія був створений, як пізніше Іван Хреститель, для того, щоб бути пророком. Якщо Бог посилав пророків до Ізраїля, то в покликанні Єремії виразно звучить нота універсалізму: «пророком для народів я тебе призначив» (1, 5), «настановляю я тебе нині над народами і над царствами» (1, 10).

Бог діткнувся рукою уст Єремії, що означало наповнення їх Божим словом (1, 9). Покликання відбулося на тринадцятому році царювання Йосії (639-608), коли Єремія був ще малолітнім хлопцем (1, 6).

5. Душа пророка Єремії

Ціле життя пророка, аж до найпотаємніших закутків його душі проникнуте пророчою місією. Його слова і вчинки мають вимову знаків для Ізраїля. Пророк ходить з ярмом на шиї вулицями Єрусалиму (27, 1-11) і розбиває глиняний глечик (19, 1-13), заповідаючи неволю, купує поле в Анатом (32, 1-14), пророкуючи визволення. Єремія залишається неодруженим, вказуючи на те, що Ізраїль втратить своїх жінок і дітей (16).

Відданість пророка своїй місії була для нього джерелом безконечних терпінь. Вірний учень Варух описав не стільки Біографію, скільки хресну дорогу свого вчителя. Єремію звинувачують в богохульстві і погрожують смертю після його промови проти святині (26), пророк терпить побиття і ув’язнення (20), спалення пророцтв царем і заборону входити до святині (36), оскарження у зраді і вкинення до цистерни (37-38), вбивство приятеля Годолії і забрання до Єгипту (42-43), де терпіння продовжуються (44, 15 і н.). ціла історія мучеництва Єремії на диво земна і реальна. Пророк знає смуток, розпач, сумніви.

Залишаючи свої «зізнання», Єремія відкрив нам свої терпіння і внутрішні муки. Першою причиною терпінь було те, що всупереч своїй волі, мусів бути «людиною спротиву»:

«Ой горе мені, моя нене, що ти вродила мене, чоловіка, з яким сперечаються і сваряться у цілій країні» (15, 10).

Релігійна ситуація народу була такою, що Єремія постійно змушений був погрожувати засудом:

«Кому суджена смерть – на смерть;

Кому меч – під меч;

Кому голод – умирай з голоду,

Кому неволя – у неволю! (15, 2)

Я їх порозвіваю, мов полову, що її розвіває вітер у пустині» (13, 24).

Нічого, отже, нема дивного в тому, що слова пророка нікому не подобалися. Єремія скаржиться: «Всі мене проклинають» (15, 10).

З повного болю серця пророка вириваються закиди на адресу самого Бога:

«Чи то ж на те я вийшов з материнської утроби, щоб дізнавати муки та печалі й коротати вік свій у зневазі?» (20, 18).

Бог каже готуватися пророкові до ще більших терпінь (12, 5), бо терпіння нерозривно пов’язані з пророчою місією (15, 20).

Можна впевнено сказати, що Єремія був мучеником двох типів любові: любові Бога і любові до свого народу.

Єремія свідомий свого найтіснішого зв’язку з Богом (1, 4 і н.). Пророк носить теофоричне ім’я (Jirme-Jahu – «Ягве вивищує» (15, 16), його серце віддане Богові (12, 3), він служить Богові як єдиному Господу (15, 11. 19), довіряє Богові свої справи з найщирішою відвертістю.

Рівночасно пророк належить своєму народові. Донього він був посланий в хвилину свого покликання, «щоб викорінював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував» (1, 10). Його вразлива душа глибоко переживала терпіння і поразки народу: «На мій біль не знаходжу ліку, серце моє в мені мліє… Через рану дочки мого народу я увесь у ранах, я прибитий, жах мене огортає… Хто моїй голові дасть воду? Моїм очам – джерело сліз, щоби я день і ніч міг плакати по забитих дочки мого народу?» (8, 18. 21. 23). Та любов до свого народу спонукає пророка заступатися за нього перед Богом, бути посередником спасіння. Як колись Мойсей, так і Єремія молився за винних і гідних Божої кари: «То певно, Господи, що я служив Тобі якнайкраще. Я заступався за ворога перед Тобою за лихої години й у час смутку» (15, 11); «Згадай, як я стояв перед Тобою, благавши добра їм, щоб відвернути від них гнів Твій» (18, 20). Заступництво Єремії є таким наполегливим, що Бог мусів його на поминати, як колись Мойсея: «Ти, отже, не заступайся за народ цей, не благай і не молися за них ревно, не наполягай на мене, бо я не вислухаю тебе» (7, 16, пор. 11, 14; 14, 11). Про заступництво Єремії народ пам’ятав багато поколінь (2 Мак 15, 12-16).

6. Гріх Ізраїля і заклик до навернення

Терпіння пророка Єремії очистило його душу і відкрило на прийняття Божих таємниць. Ідеалом релігійного життя для Єремії була приязнь з Богом, до якої пророк закликав цілий Ізраїль (2, 2). На шляху до такої приязні став гріх Ізраїля. Головним гріхом Ізраїля, який виявляє Єремія на початку книги (1 – 6) є ханаанський культ (2, 5. 13. 19. 32; 3, 21). Це відступництво від Бога пророк трактує як бунт (2, 20; 4, 17; 6, 16-17). Бунт Вибраного Народу глибоко ранить серце Бога. Як колись Осія, Єремія говорить про невірність і зраду турботливого Нареченого:

«Розлігшись, блудувала на кожному узвишші, ще й під кожним деревом ряснолистим» (2, 20 пор. 3, 2-3; 3, 9). Зрада Ізраїля ранить Ягве до глибини серця. Так, як чужоложство тягне за собою кару смерті, так і Ізраїль своєю невірністю наражає себе на кару Божу. Гріх Ізраїля глибоко закорінений і огорнув усі верстви народу (6, 13; 6, 28).

Для відновлення приязні з Богом конечним є навернення. Ця вимога є центральною в проповіді пророка з Анатот. Слово szub («повернутися», «навернутися») виступає в пророка Єремії більше, ніж в будь-якій іншій книзі СЗ – 125 разів (нпр.3, 12. 22). Навернутися у Єремії означає «повернутися назад», повернутися до першої любові, до початку (2, 2. 13), одним словом, до Завіту.

Ревне голошення Божого слова впродовж близько 40 років не принесло очікуваного результату (реформа Йосії). Пророк розуміє, що людських зусиль для навернення Ізраїля замало, і тому покладає всю надію на Бога. В месіанські часи Бог довершить радикальну віднову людини і встановить з нею новий зв’язок. Бог ще раз запропонує людині Завіт. Виразне месіанське пророцтво про Новий Завіт становить кульмінацію книги Єремії (Єр 31, 31-34).

Надія на майбутню віднову тісно пов’язана з особою «Пагона Давида» (23, 5-6; 33, 14-16), ідеального месіанського царя. З його особою пов’язані надії на віднову монархії і священства в Єрусалимі (33, 17-18).

Дата добавления: 2017-01-14