Історичне середовище. Масорети поділили книгу пророка Малахії на три розділи, а LXX і Вульгата утворили ще і четвертий (з Мал 3

Книга

Масорети поділили книгу пророка Малахії на три розділи, а LXX і Вульгата утворили ще і четвертий (з Мал 3, 19-24). Легко можна в книзі, що складається з 54 віршів зауважити вступ (1, 1), закінчення (3, 22-24). Більшість еґзеґетів поділяють основну частину книги на шість промов пророка:

1, 2-5 – вибрання Ізраїля завдяки Божій любові.

1, 6-2, 9 - оскарження на адресу священиків, які занедбали обов’язок навчання (Втор 33, 8-11) і гідне складання жертв. Бог не вислухає негідних і «проклене їхні благословення» (2, 2). Бог, відкинувши жертви левітів, знайде пошану серед поган, а нова «чиста жертва» буде складатися по цілій землі.

2, 10-16 – пророк ганить розлучення і подружжя з поганами як вияв невірності Завіту.

2, 17-3, 5 – пророк погрожує судом в день Ягве, коли Бог дасть кожному по заслузі. Цей суд виходить за межі дочасного життя людини. Новизною в пророцтві про день Господній є мова про роль Господнього посланця в його приготуванні (3, 1). Закінчення книги Малахії уточнює, що ним буде Ілля (3, 23-24). Сам Ісус Христос ідентифікує постать заповідженого Малахією Іллі з Іваном Христителем (Мт 11, 10-14; 16, 14; Ів 1, 21; 6, 14; 7, 40) завдяки великій подібності до духу і стилю Іллі, який ревно закликав до навернення і вірності Богові Ізраїля.

3, 6-12 – пророк ганить занедбання сплати десятини і узалежнює від цього благословення Боже.

3, 13-21 – пророк засуджує знеохоту в службі Богові.

КНИГА ПРОРОКА АВДІЯ

Книга пророка Авдія, написана, правдоподібно, бл. 550 року, складається лише з 21 вірша і є найкоротшою в цілому Святому Письмі.

Змістом книги є суд Божий над Едомом (1, 1). Паралельно до «Едому» з’являються назви «Ісав», «Дім Ісава», «Гора Ісава». Назва «Едом» походить від темно-червоного кольору пісковику, з якого побудовані гори на схід від Мертвого моря. Ця гориста місцевість не була придатною до рільництва чи скотарства, але в ній були великі поклади міді і вигідне розташування вздовж Царської Дороги (Чис 20, 17; 21, 22) з Дамаску до Південної Аравії і Африки відкривали перед нею величезні торговельні можливості.

Євреї вважали едомітів за споріднений народ, що походив від Ісава (Бут 25, 30; 36, 8-19). Цей семітський народ примандрував із сирійсько-аравійської пустелі і на постійно оселився на початку ХІІІ ст. до Р. Хр. едоміти утворили царство з центром в горах Сеір (євр. «скеля»), в серці яких розмістилося місто Петра. Десь біля 300 р. Петру зайняли набатейці, зробили її своєю столицею і сильно розбудували.

Євреї зустрілися з едомітави підчас мандрівки до Обіцяної Землі. Тоді Едом не дозволив їм перейти через свою територію і євреї змушені були йти тяжчою дорогою через Зайордання (Чис 20, 14-21). За царювання Давида євреям вдалося розширити свої володіння на територію Едому (2 Сам 8, 13-15). Проти поневолення едоміти виступали вже за часів Соломона, а незадовго після поділу монархії (931) здобули незалежність (2 Цар 8, 20-22). Приблизно 800 року потрапили під вплив Асирії, а під кінець VІІ ст. прилучилися до анти вавилонської коаліції, як союзники Юдеї (Єр 27, 3). Швидко, однак, перейшли на сторону вавилонців і самі почали захоплювати південні території Юдеї, допомагали вавилонцям захоплювати Єрусалим, а також виловлювати юдеїв, що втікали. Дослідники Св. Письма вважають, що саме ці події відображені в книзі пророка Авдія.

Дата добавления: 2017-01-14