Розвиток як необхідний процес еволюції людини, організації, суспільства

Тема 1. Розвиток персоналу як об’єкт стратегічного управління організації

Мета лекції – виявлення основних понять, об’єкта, суб’єкта та предмета дисципліни “Розвиток персоналу” та її місце у формуванні магістра за спеціальністю “Управління персоналом та економіка праці”.

Ключові поняття: персонал, розвиток персоналу,соціоеколого-економічний розвиток, професійне навчання персоналу, конкуренто-спроможність персоналу, мобільна перекваліфікація.

Основні питання:

1.1. Розвиток як необхідний процес еволюції людини, організації, суспільства.

1.2. Предмет і сутність навчальної дисципліни “Розвиток персоналу”.

1.3. Конкурентоспроможність персоналу як індикатор його розвитку.

Специфіка функціонування економіки країни в умовах кризи полягає у виборі такого інструментарію управління персоналом, який дозволяє стабілізувати діяльність всіх напрямів та сфер підприємства. Причому необхідно враховувати різноплановість розвитку діяльності господарюючих суб’єктів залежно від етапу його життєвого циклу: навіть якщо це етап динамічного зростання, загальний спад всіх сфер народного господарства накладає відбиток й нівелює позитивні моменти розвитку. Ця особливість позначається й на виборі та обґрунтуванні таких форм організації праці і виробництва, формах стимулювання і оцінки праці, організаційних моделей підпорядкованості, робочих місць, колективів, які націлені на забезпечення ефективної діяльності підприємства, а також зайняття таких ніш ринку, макроекономічні перспективи розвитку яких створюють можливості комфортного співробітництва з контрагентами й винаходженні площин для розвитку. Співвідношення організаційних та економічних впливів і способів узгодження інтересів фінансово-економічної, техніко-технологічної, інноваційно-інвестиційної, трудової сфери підприємства на макро-, мезо-, мікрорівнях управління повинно знаходитися на такому рівні, щоб їх сполучення мало позитивний вплив на стійкість, спроможність вирішувати проблеми у найкоротший час, навіть створювати можливості для зростання в гострих умовах невизначеності, обмалі інформації та значного впливу збурень зовнішнього середовища.

Особливої актуальності розвиток, в тому числі персоналу, набуває в період виходу країни з кризи, коли діяльність більшості вітчизняних підприємств знаходиться у вкрай тяжкому фінансово-економічному становищі, а існуючі ресурси розвитку вже вичерпані. Так, середньорічна кількість найманих працівників у промисловості в грудні 2011 році скоротилася на 23,99 % порівняно з даними 2000 року (розраховано за [105]), кількість збиткових підприємств у січні – березні 2010 року склала 51 % всіх підприємств, за аналогічний період 2009 року – 48,4 %, а за весь 2008 рік – 38,7 % [105]. Отже, одним з дієвих способів подолання проблем на макрорівні виступає використання потенціалу персоналу, який збільшується у міру його розвитку.

Починаючи з 70-х рр. ХХ ст. у науковий обіг увійшло таке поняття, як “розвиток без руйнувань”, “екорозвиток” з тим, щоб акцентувати увагу на руйнівній діяльності людства щодо природного середовища та важливості екологічного фактора у розвитку суспільства. Найбільш широкого розповсюдження ця концепція отримала після публікації доповіді, підготовленої Комісією ООН у 1987 році під керівництвом прем’єр-міністра Норвегії Брутдтланд Г. Х. й отримала назву “сталого розвитку”, пізніше – відображена в ідеї соціоекологоекономічного розвитку. Визначення сталого розвитку за цим підходом враховує протиріччя між потребами та можливостями їх забезпечення, що дозволяє виділити як визначальний принцип сталого розвитку – узгодженість інтересів з можливостями. Стійкий розвиток – це “такий розвиток єдиної системи “природа і людина”, обидві складові якої співіснують за принципами симбіозу, що забезпечує, з одного боку, поліпшення якості життя людей, з іншого – якості навколишнього середовища, що призводить до підвищення стійкості цієї системи протягом необмежено тривалого періоду часу” [57, с. 29].

Рушійним елементом такого процесу виступають знання та їх основний постачальник – наука. Процес суспільного виробництва, який характеризується зростанням обсягів виробництва продукції, підвищенням її конкурентоспроможності, досягається за рахунок активного використання нових знань. Генеральна асамблея ООН з 2005 року проголосила десятиріччя освіти для стійкого розвитку під егідою ЮНЕСКО. Особливу роль у формуванні та розвитку системи освіти для стійкого розвитку повинні відіграти вищі навчальні заклади, адже вони представляють собою центри, де не тільки акумулюються та розповсюджуються сучасні наукові досягнення, але створюється та впроваджується нова культура освітнього процесу, що заснована на інноваційних технологіях в освіті, зміні методів та підходів до навчання, функцій та ролей діючих осіб у процесі навчання [78]. Виходячи з суті концепції можна стверджувати, що розвиток передбачає собою існу-вання та необхідність подолання суперечностей між досягненням якнайбільшого та якнайшвидшого рівня розвитку та використовуваними при цьому ресурсами як матеріальними, так і нематеріальними (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Роль соціоекологоекономічного розвитку у подоланні суперечностей

Суперечність інтересів в обмеженості ресурсів викликає появу кризи інтересів, яка стає відправним пунктом розвитку у всіх його проявах. Стосовно поштовху до розвитку персоналу може виступати, з одного боку, обмаль грошових коштів для проведення навчання, з іншого – необхідність оновлення знань у вигляді професійного навчання кожні 3 – 5 років відповідно до потреб ринку.

Існують деякі розбіжності між поняттями “розвиток” та “зростання”, які полягають у такому:

розвиток – це “багатовимірний процес, що включає глибокі зміни в технічній, економічній, соціальній та політичній сферах” [30, с. 26];

зростання (економічне) – це регулярне, стійке розширення масштабів діяльності певної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів використаної праці і виробленого продукту — товарів і послуг.

Таким чином, розвиток обов’язково супроводжується кількісно-якісними змінами в певній сфері, а зростання ілюструє лише збільшення будь-чого.

Значний вплив на формування сучасних уявлень про розвиток як процес, у центрі якого має бути найповніша реалізація прав та потреб людей, розвиток та реалізація їх здібностей і талантів, мали наукові розробки А. Сена [41]. Мета розвитку – не розширення виробництва, а надання можливості людям розширювати свій вибір: здійснювати більше важливих для них справ, жити довго, запобігати хворобам, мати доступ до знань і благ цивілізації тощо, тобто у кінцевому підсумку розвиток – це питання свободи. У цьому контексті соціально-трудові відносини на підприємстві є засобом реалізації подібної активної позиції індивіда, який, виходячи з притаманних йому знань, компетенцій, здібностей, надає послуги (виробляє продукцію, виконує роботи) підприємству взамін отримання того набору благ, який кожний індивід буде приймати в якості свободи.

Дата добавления: 2017-01-13