Англіканський Символ віри

Текст Символу віри подано

за “Книгою спільних молитв” 1662 р.

1. Про віру у Святу Трійцю. Є тільки один живий і істинний Бог, присносущий, безтілесний, нероздільний, безпристрасний, Той, що володіє безконечною слою, премудрістю и благістю. Він є Творець і Хоронитель всіх видимих і невидимих творінь. В єдиному Божестві є три іпостасі, єдині суттю, силою й вічністю – Отець Син і Святий Дух.

2. Про Слово чи Сина Божого, що істинно вочеловічився. Син, слово Отче, від вічності єдинородний Син Отця, істинний і вічний Бог, єдиносущний з Отцем, сприйняв людську природу і суть від лона благословенної Діви так, що дві цілих і досконалих природи, Божа і людська, об’єдналися в одній Особі, назавжди і нероздільно. Ця Особа є Ісус Христос, істинний Бог і істинна Людина; він насправді страждав, був розп’ятий, похований, щоб примирити Свого Отця з нами і стати Жертвою не тільки за первородний гріх, але також і за гріхи людства.

3. Про те, що Христос спустився в пекло. Як помер Христос за нас і був похований, то слід вірити, що зійшов у пекло.

4. Про воскресіння Христове. Христос воістину воскрес із мертвих, у Своєму Тілі, з плоттю, кістками і всім властивим досконалій людській природі. І таким чином Він зійшов на небо, де сидітиме до того часу, поки Він знову не прийде судити ти людей в останній день.

5. Про Святого Духа. Святий Дух, що від Отця і Сина сходить, має одну суть, велич і славу з Отцем і Сином, Він є істинний і вічний Бог.

6. Про достатність Святого Письма для спасіння. Святе Письмо містить все, необхідне для спасіння. Таким чином, не можливо вимагати від людини, щоб вона вірувала або вважала необхідним для спасіння те, що не міститься у Письмі або не може бути доказано на основі Письма. Під заголовком Святе Письмо ми розуміємо канонічні книги Старого й Нового Заповіту, авторитет яких ніколи не піддавався сумніву в Церкві.

Канонічні книги: Буття, Вихід, Левіт, Чисел, Второзаконня (Повторення Закону), Книга Ісуса Навина, книга Суддів, Рути, І Самуїла, ІІ Самуїла, І Царів, ІІ Царів, І Хронік, ІІ Хронік, І Езри, ІІ Езри, Книга Естери, Книга Йова, Псалмів, Притчі Соломонові, Еклезіаста (Проповідника), Кантіка (Пісні пісень), чотири книги великих пророків, дванадцять книг малих пророків.

Інші книги (за словами святого Єроніма) Церква читає для натхнення в житті і повчання праведності, але не ґрунтує на них віровчення. До цих книг відносяться: ІІІ Езри, ІV Езри, Книга Товита, Книга Юдити, закінчення у книзі Естери, книга Мудрості, Книга Ісуса сина Сираха, Варуха, Пісня трьох юнаків та історія Сюзанни, історія про Бела і дракона в книзі Даниїла, молитва Манасії, І Макавейська, ІІ Макавейська.

Всі книги Нового Заповіту вважаються звичайно визнані, ми визнаємо їх канонічними.

7. Про Старий Заповіт. Старий Заповіт не є протиріччям Новому, адже в Старому і в Новому Заповіті людям пропонується вічне життя у Христі, єдиним Посередником між Богом і людством, Боголюдиною. Тому не слід слухати вигадки про те, що старозавітні Отці шукали тільки тимчасові блага. Хоча закон про церемонії і обряди, даний Богом через Мойсея, не є обов’язковим для християн. Цивільні постанови цього закону не є обов’язкові для виконання у суспільстві; але ні один християнин не звільняється від т.зв. моральних заповідей.

8. Про три Символи віри. Три Символи віри – Нікейський, Афанасія, що звично називають його Апостольським, повинні бути прийняті з вірою, так як вони можуть бути підтверджені безсумнівними свідченнями Святого Письма.

9. Про первородний гріх. Первородний гріх полягає не в наслідуванні прикладу Адама (як даремно вчили пелагіани). Але це - зіпсутість і розпутність природи кожної людини, успадковані природнім шляхом нащадками Адама. Через це людина дуже далеко відійшла від первісної праведності і за власною волею прагне до зла, так, що плоть завжди суперечить духу. Тому кожна людина, народжена у світ, гідна Божого гніву й прокляття. І немічність людської природи залишається, на жаль, властивою навіть відродженим. І ця хтивість плоті, що грецькою називається phronema sarko (що деким перекладається як розум, деким – чуттєвість, деким – прив’язаністю, деким – бажанням плоті), на противагу Закону Божому. І хоча немає осуду для тих, хто вірить і хрещений, але Апостол визнає, що вожделение і хтивість за своєю природою гріховні.

10. Про вільну волю. Стан людини після гріхопадіння такий, що він може власною волею і справами навернутися до Божої віри і покликання. Тому в нас немає сили творити чудеса, угодні Богові, без Божої благодаті у Христі. Ця благодать попереджує нас про необхідність мати добру волю, й дасть результат, якщо ми цю добру волю маємо.

11. Про людське виправдання. Ми визнаємося праведними перед Богом тільки вірою через заслуги Господа і Спасителя Ісуса Христа, а не нашими справами чи заслугами. Як наслідок – наше виправдання тільки вірою – саме найкраще вчення, сповнене утіхи, що яскраво виражено в Проповіді про виправдання.

12. Про добрі справи. Добрі справи – плід віри і наслідок нашого виправдання, не можуть знищити наші гріхи і зменшити праведний Суд Божий. Але добрі справи у Христі як необхідний плід істинної і живої віри, більш того, саме добрими справами пізнається жива віра, як дерево пізнається по плоду.

13. Про виправдовуючі справи. Справи вчинені до приходу Божої благодаті Христової і натхнення Духа Святого, не є угодні Богові, тому, що не є плодом віри в Ісуса Христа. Ці справи не роблять людину гідною благодаті або (як стверджували схоласти) такою, що заслуговує благодаті. В крайньому разі оскільки вони не здійснені так, як Бог бажав і заповідав їм бути вчиненими, ми не сумніваємося, що такі справи за природою є грішні.

14. Про надобов’язкові справи. Про справи, добровільно здійснені більш й вище Божих заповідей, що їх називають надобов’язковими справами, могли повчати тільки надмірні й неблагочестиві. Адже водночас ті ж вчителі оголошували, що вони не тільки повністю виконали свій обов’язок перед Богом, але і в Його ім’я зробили більше, ніж від них вимагав Бог. Проте Христос ясно сказав: “Коли виконаєте все, що звелено вам, кажіть: ми раби нічого не варті”.

15. Про Христа, єдиного безгрішного. У Своїй досконалій людській природі Христос став подібний нам у всьому крім гріха, від якого Він був вільний, як за плоттю, так і духом. Він став непорочним агнцем і, принісши себе Самого в одноразову жертву, взяв на Себе гріх світу, і за висловлюванням святого Івана гріха на Ньому немає. Ми ж всі, хоча й хрещені і відроджені у Христі, багато грішимо; так що, якщо ми говоримо, що не маємо гріха, - обманюємо самих себе, і істини немає у нас.

16. Про гріх після хрещення. Не всякий гріх до смерті, добровільно вчинений після хрещення, є гріхом проти Святого Духа й непростимий. Тому Бог не відкидає каяття того, хто впав у гріх після хрещення. Прийнявши Святого Духа, ми можемо відійти від благодаті й упасти в гріх, але за милістю Божою можемо знову піднятися з гріха й виправити наше життя. Тому засудженню підлягають ті, хто говорить, що вже не грішить в цьому житті, так і ті, хто відмовляє у прощенні тому, хто щиро кається.

17. Про наперед визначеність й вибраність. Наперед визначеність до життя – вічна мета Бога. Він ще до створення світу у Своїй незмінній пораді, таємно думав про нас, визначив позбавити від прокляття і загибелі тих, кого Він відібрав у Христі від людства, і привести їх до вічного спасіння, в честі. Ті, хто достойний такої високої благодаті Божої – бути покликані Ним через посередництво Його Духа, що діє в них у сприятливий час, за благодаттю виконують своє покликання, вони - вільно виправдані, вони – сини Божі за усиновленням, створені подібно до образу Його єдинородного Сина Ісуса Христа. Отакі благочестиво живуть, сповнені добрих справ і за милістю Божою досягають вічне блаженство.

Благочестиві роздуми про напередвизначеність і нашу вибраність у Христі дарує солодку, щасливу і несказанну втіху тим, хто живе праведно. І такі дії творять в них Дух Христа, умертвляючи справи плоті і земні частини тіла, спрямовуючи їх думки до небесного, утверджуючи й підтверджуючи їх віру у вічне спасіння і радість у Христі, розпалюючи їх любов до Бога.

На противагу злим і тілесним людям, позбавленим Духа Христового, постійно мати перед собою вирок Божої наперед визначеності – найбільш небезпечний стан, з якого диявол зваблює їх або у відчай, або в розпусту поганого життя, що не менш небезпечно, ніж відчай.

Звідси випливає, що Божі обіцянки нам слід сприймати так, як вони подані у Святому Письмі, а в наших справах йти за волею Божою, до чого й закликає нас слово Боже.

18. Про досягнення вічного спасіння винятково іменем Христа. Підлягають засудженню ті, хто насмілюється стверджувати, що людина буде врятована законами чи належністю до секти, а звідси випливає, що їй належить жити у відповідності з цим законом і природним розумом. Але Святе Письмо вказує нам, що людина може врятуватися тільки іменем Ісуса Христа.

19. Про Церкву. Видима Церква Христова є збір вірних, на якому часто проповідують слово Боже й належним чином, у відповідності із вказівками Ісуса Христа, здійснюються Святі тайни (Таїнства). Як Церкви Єрусалиму Олександрії, Антіохії помилялись, так і Римська церква помилялась, до того ж не тільки в релігійному житті й виконанні обрядів, але й у питаннях віри.

20. Про авторитет Церкви. Церква має право установлювати обряди й церемонії, а також володіє авторитетом в суперечках про віру. Але церква не може ні встановлювати що-небудь протилежне писаному Слову Божому, ні пояснювати одну частину Письма у протиріччі з іншою його частиною. Хоча Церква й зберігає й утверджує Письмо, вона не повинна ні встановлювати що-небудь протилежне Письму, ні встановлювати що-небудь помимо Письма, навіть ніби необхідного для спасіння.

21. Про авторитет Вселенських соборів. Вселенські собори, не можуть бути скликані без вказівки і волі правителів. Будучи скликані, ці собори є збором людей, не завжди ведені Духом і словом Божим, можуть помилятися й іноді помилялись, навіть в питаннях про Бога. Тому їх постанови, як необхідні для спасіння, не мають ні сили, ні авторитету, поки не будуть підтверджені Святим Письмом.

Починаючи з 1801 року ця стаття пропускається.

22. Про чистилище. Римська доктрина про Чистилище, індульгенції, пошануванні образів і реліквій, а також про звертання до святих є даремна вигадка, не заснована на свідченнях Святого письма і навіть протирічить слову Божому.

23. Про здійснення громадських богослужінь. Жодна людина не має права приймати на себе проголошення проповідей чи здійснення богослужінь до того, як вона буде законно визнаною й поставленою для цього служіння. Законно визнаними й поставленими ми повинні шанувати тих, хто був вибраний і покликаний особами, що мають владу в суспільстві покликати й ставити служителів у винограднику Господньому.

24. Про використання в громадських богослужіннях мови, зрозумілої народу. Звичай здійснювати спільну молитву або Тайни (Таїнства) в Церкві на мові, незрозумілій народу, ясно протирічить слову Божому і звичаю ранньої Церкви.

25. Про Тайни (Таїнства). Тайни (Таїнства) установлені Христом, не просто зовнішні вияви чи образи християнського віросповідання, але явні свідчення і дійсні знаки милості і благовоління Божого до нас, що зміцнюють й підтверджують нашу віру в Нього.

Дата добавления: 2017-02-01