Є дві Тайни установлені нашим Господом Христом в Євангелії, - хрещення і вечеря Господня.

27. Є ще п’ять обрядів, що їх звично називають Тайнами, а саме: конфірмація, каяття, священство,шлюб і соборування, якіне можуть вважатися євангельськими Тайнами. Вони виникли як в результаті викривлення апостольської віри, так і в силу звичайних життєвих обставин, дозволених Письмом. Але вони не мають такої ж природи Тайни, як хрещення чи вечеря Господня, оскільки не містять видимих знамень і церемоній, установлених Богом.

Тайни не були установлені Богом, щоб дивитись на них чи носити їх, але для необхідного їх використання. У тих, хто гідно приймає їх, тайни, творять належну дію; у тих, хто негідно їх приймає, тайни викликають осуд, за словами Апостола Павла.

28. Про священнослужителів, негідність яких не зменшує дійсності тайн (таїнств). У видимій Церкві злі завжди змішані з добрими, й іноді злі дістають владу проповідувати й здійснювати Тайни (Таїнства).Тим не менш, оскільки вони здійснюють це служіння не своїм іменем, а іменем Христовим, за Його побажанням і повелінням, ми можемо прийняти їх служіння, слухати від них слово Боже й приймати тайни (таїнства). Їх порочність не зменшує дії Христових повелінь і благодаті дарів Божих… Тому для всіх, хто з вірою праведно приймає таїнства, що уділені цими порочними людьми, ці тайни (таїнства) дійсні через силу установ Христа і обітниць.

Однак дисципліна Церкви вимагає проводити дослідження про порочних священнослужителів, на основі свідчень тих, хто знає про злочини. Якщо правильний суд установить вину порочних священносужителів, вони повинні бути видалені.

28. Про хрещення. Хрещення є не тільки знаком віри і відмінності чим християни відрізняються від нехрещених, але також і знаменням відродження або нового народження. Самечерез посередництво хрещення всі, хто дійсним способом приймає хрещення, стає членом Церкви; дістає обіцянку щодо прощення гріхів і нашого усиновлення в синів Божих; видимим способом закарбовані Святим Духом; укріплюються у вірі; зростають у благодаті молитвою до Бога.

Хрещення дітей повинно бути збережене в Церкві, бо повністю відповідає настановам Христовим.

29. Про вечерю Господню. Вечеря Господня є не тільки знаком любові християн один до одного, але й тайною (таїнством) нашого відкуплення Ісусом Христом. Тому для всіх, хто праведно, гідно і з вірою приймає тайну (таїнство), хліб, котрий ламаємо, є причастя Тілом Христа, а чаша, котру благословляємо, є причастям Крові Христової.

Перевтілення (зміна природи хліба і вина) на Вечері Господній не може бути підтверджено Святим Письмом, є протиріччям ясним словам Писання, викривляє природу тайни (таїнства) і дає привід для численних забобон.

Тіло Христа дається, приймається і споживається на Вечері тільки в небесному і духовному смислі. Засіб, котрим Тіло Христа, приймається і споживається на Вечері, є віра.

За Христовою постановою Тайну (Таїнство) Вечері Господньої не слід зберігати, переносити, возносити або робити предметом поклоніння.

29. Про тих, хто негідно бере участь у Вечері Господній і не споживає Тіла Христового. Грішні й позбавлені живої віри люди, хоча тілесним і видимим способом і зменшують своїми зубами (як каже святий Августин) тайну Тіла і Крові Христової, в жодному разі не є причасниками Христовими. Навпаки, вони споживають і п’ють велике таїнство до власного засуду.

30. Про два види. Не личить позбавляти мирян Чаші Господньої, так як обидві частини тайни (таїнства) Господньої, за Христовими установами і заповідями, повинні всім християнам подаватися одинаково

31. Про єдину жертву (принесення) Христа, здійснену на хресті. Одного разу вчинене принесення Христа є досконалим відкупленням, умилостивленням і задоволенням за всі гріхи всього світу. Ніякого іншого задоволення за гріх (жертви), крім цього не має. Жертвопринесення мес, які, як звично, стверджувалося, священики приносили Христу за живих і померлих для зцілення і прощення гріхів, є богохульними байками й небезпечним обманом.

32. Про шлюб священиків. Божими законами не встановлено, що єпископи, священики і диякони зобов’язані давати обіцянку безшлюбності чи утримуватися від шлюбу. Тому вони, як всі інші християни можуть законно вступати в шлюб за власним розсудом, якщо вони розміркують, що так краще досягнути спасіння.

33. Про відлучення від церкви. Особи, правильно відлучені від єдності із Церквою і піддані анатемі відкритим рішенням Церкви, повинні шануватися як язичники чи митарі, поки відкрито не помиряться із Церквою шляхом каяття й не будуть прийняті в Церкву суддею, що володіє такою владою.

34. Про традиції церкви. Зовсім не є обов’язковим, щоб традиції й церемонії були однаковими всюди, через те, що вони були відмінними у всі часи і можуть бути змінені у зв’язку із звичаями країн, часів і людських суспільств, тільки б не суперечили слову Божому. Якщо хто-небудь за своїм розумінням цілеспрямовано й відкрито порушує традиції і церемонії Церкви, що не суперечать слову Божому, визначені й схвалені общиною, то такий повинен бути відкрито викритий для повчання інших, як такий, що ображає звичний порядок в Церкві, підриває авторитет влади і вражає совість своїх слабших братів.

Кожна окрема чи національна Церква має владу встановлювати, змінювати чи відміняти церковні церемонії й обряди, установлені людською владою так, щоб все було для повчання.

35. Про проповіді. Друга книга проповідей, частина заголовків котрих наведені в даній статті, містить благочестиве й цільне вчення, необхідне в даний час, як і попередня Книга проповідей, видана при Едуарді VI. Тому ми розміркували, що ці проповіді повинні читатися в Церквах старанно й чітко, щоб вони були зрозумілі народу. (Далі подаються заголовки 21 проповіді).

Вважається актуальною тільки власне в Анліканській церкві, в інших церквах. Повідомляється перелік проповідей підданих ревізії.

36. Про посвячення єпископів та священнослужителів. Книга про книга про посвячення архієпископів та єпископів і про рукопокладення священиків і дияконів, видана раніше при Едуардові VI й схвалена водночас парламентом, містить все необхідне для вказаних свячень і рукопокладень, в ній не має нічого забобонного чи неблагочестивого. Тому всіх, хто був посвячений чи рукопокладений у відповідності із цією книгою, починаючи з другого року правління Едуарда VI, або буде посвячений чи рукопокладений, у відповідності з цією книгою, ми оголошуємо правильно, гідно й законно посвяченим і рукопокладеним.

В даному варіанті книга актуальна тільки в Англіканській Церкві; в Єпископальній церкві США посвячення і рукопокладення здійснюється за формою, затвердженою Генеральним конвентом 1792 року.

37. Про світську владу. Її королівській величності належить верховенство в Англії та всіх її володіннях, і їй належить верховна влада над всім майном королівства: чи воно світське, чи церковне, у всіх питаннях. Ця влада не належить і е повинна належати ніякій іноземній державі.

Оголошуючи верховну владу, яка належить Її королівській величності, ми не віддаємо нашим правителям управління словом Божим або тайнами, про що свідчать недавно видані постанови нашої королеви Єлизавети, але лишень прерогативи, котрі давно були передані Богом земним правителям у Святому письмі. Ці прерогативи містять в собі управління всіма маєтками і станами, церковними і світськими, врученими їм Богом, а також наказувати світським мечем впертих і злих людей. Єпископ Риму не має ніяких прав в Англійському королівстві.

Закони королівства можуть віддавати християн на смертну кару за здійснені жахливі і скорботні злочини.

За вказівкою світської влади християни можуть носити зброю і воювати.

В Єпископальній церкві США прийняте більш м’яке формулювання.

38. Про майно християн, яке не є спільним. О имуществе христиан, не являющимся общим. Багатство і майно християн не є спільним (як брехливо вчать анабаптисти), але правно належить своїм власникам. Але кожний зобов’язаний давати милостиню із свого майна, виходячи із своїх можливостей.

39. Про християнську присягу. Ми сповідуємо, що даремні і поспішні клятви заборонені нашим християнам Господом Ісусом Христом. Але вважаємо, що християнська релігія не забороняє, щоб людина присягала, коли суддя вимагає цього ради віри і милосердя, так, що присяга може бути складена у відповідності із вченням пророків заради справедливості, суду і правди.

Англиканский символ веры// http://de.wikipedia.org/wiki/ Перекл. Геник Л. Я.

Дата добавления: 2017-02-01