МІСТО БЕРЕСТЯ ТА ЙОГО ПОЧАТКИ (Скорочено)

       Давнє історичне Берестя лежало 3 кілометри далі на захід, коло місця впадання р.Мухавця до Бугу та його допливу, але в 1831 р. було викинене з свого віками насидженого місця волею царя Миколи І, який наказав зруйнувати Берестя і побудувати на його місці твердиню. Нове, переважно забудоване дерев’яними домами місто, яке повстало на схід від Бугу, було на дві третини зруйноване й спалене воєнними подіями першої світової війни (з 3670 домів зосталося 1170) й почало відбудовуватися тільки по 1920 році, до того ж досить безпляново й хаотично.

       Статистика 1921 року виказала 29.553 осіб міського населення в Бересті. Перепис 1929 року дав уже 44.700 мешканців, в тому коло 54% національности жидівської.

       Багатовікова історія цього міста, через яке переливалася не одна грізна хвиля, сягає далекої сивої давнини, за якою таємниче ховаються може ще грізніші й цікавіші події в його житті з передісторичних часів.

       Існує кілька місцевих легенд про початки Берестя, які однозгідно нав’язують заснування цього міста до перших часів християнства в Київській державі. Так, наприклад, одна з них приписує заснування міста побожному купцеві, що, переїжджаючи в багнистій місцевості коло гирла р. Муховця, загруз у берестовій пущі. Купець урочисто пообіцяв Богові поставити тут церковцю в подяку за порятунок і свою обітницю пізніше виконав, щасливо вибравшись із багнища. При церковці згодом зібралася людська оселя, яку від берестової пущі названо Берестям. В інших переказах знаходимо дещо відмінні обставини повстання цього міста, але всі вони сходяться в намаганнях шукати початки Берестя в ранній порі християнства на наших землях і в генезі назви міста від берестового лісу.

       Якими б цінними не були для нас праджерела старовинних народних переказів, міркування над іншими реальними, а в першій мірі географічними, даними примушують нас думати, що початків цього міста треба шукати в більш віддалених від нас часах, а саме в мряковинах передісторії.

       Римський історик Птоломей (який помер десь коло 178 р. по народженні Христа) на своїй мапі тодішнього світу зазначив Бористен (Дніпро) та його доплив Прип’ять, а над Прип’яттю три міста: Ніоссон (?), Сарбокон і Лейнон. Припускають, що цей Лейнон — ніщо інше, як теперішній Пінськ*, який, таким чином, має досить поважний вік (коло 2 тисяч років). Зате на захід від Лейнона у Птоломея не зазначено ані Бугу, ані яких-небудь міст, хоч вичислені різні племена: костобичів, певнінів, кариян. Таким чином ми бачимо, що ці місцевості не були безлюдні, а це значить, що там були якісь селища понад дорогами й ріками, особливо у тих місцях, де збігалися природні дороги — ріки.

       Грецький історик Геродот, що жив перед Птоломеєм (у V ст. перед Хр.), говорить про поселення неврів уздовж Бугу, Стиру, Горині. Чи було якесь із цих поселень праматір’ю теперішнього Берестя — сказати тепер тяжко. На всякий випадок можна сміливо припускати, що в місці, природно бороненому багнами й лісом, повинна була стояти якась прастара оселя, може навіть укріплений городець іще в передісторичних часах. Можливо, що ця оселя чи город не раз підупадали або й підлягали цілковитому знищенню від ворожих нападків, а потім повставали наново згідно з оповіданням наведеної вище легенди,

______________________

* Така форма назви міста, яку подає Ф. Дудко, нині офіційна. Так подавав її і пінчук Федір Одрач, вважаючи (в нарисі ''Наше Полісся'') написання слова через літеру ''и'' неправильним. Однак існує думка, що все навпаки, правильно буде Пинськ (від слова перепиняти, а не піна, як писали раніше). Вважаємо, що прижилась легша для вимови форма через ''і''. Проте не всі автори користуються нею. Тому в подальших текстах вживаються обидві версії — Пинськ і Пінськ, так само, як і в назві міста над Бугом, — Брест і Бересть (Берестя). Примітка редактора.

але що Берестя існувало ще в передлітописних часах, про це красномовно говорить географічно його положення.

       З положень інших старих міст нашого краю й країв інших слов’ян ми знаємо, що давні слов’яни вибирали закутки для своїх поселень при стиках рік, у малодоступних, боронених густими лісами, багнами й мочарами місцевостях. Ріки були у них середниками комунікації, а ліси, болота й непрохідні пущі місцями втечі й схову перед несподіваними ворожими наїздами. Ріки й болота довкола Берестя існують по цей день, а про те, що тут були колись великі ліси, наглядно свідчить первісна його назва. Нарешті про сліди старого поселення в цій місцевості красномовно говорять необслідувані археологами до цього часу кургани за Миколаївською твердинею, які мовчазно ховають у собі не одну може цікаву подробицю з праісторії Берестя та всієї берестейської землі. У цій праісторії ми напевне натрапили б не тільки на балтійсько-нордійські і східно-германські сліди, а й на пізніші вандальські, готські, гунські й бужано-дулібські залишки життя та культури.

       У часі мандрівки народів і закріплювання за собою земель південно-руськими племенами Берестя існувало вже, як оселя бужан, що мешкали по обох боках Буга, а правдоподібніш усього, як сильне оборонне місто для захисту бужан від ворожих нападів диких ятвягів, які мешкали при р. Нарві. На всякий випадок, у перших сутичках Русі з ляхами (в Х ст.) Берестя належало до низки тих славних «червенських городів», які лежали на межі політичних інтересів двох князівств: Великого Київського й Польського й які, почавши від князів Володимира Великого та Болеслава, безнастанно виривали собі взаємно з рук ці дві сусідні держави.

       На історичному овиді місто Берестя появляється тільки в ХІ віці. В українських хроніках воно згадується вперше з кінцем Х-го століття, а саме в 983 р. і часто виступає як столиця берестейського князівства.

(«Наше Слово», 1942, № 24). 

Дата добавления: 2023-10-13