Провідні стратегії розвитку освіти у різних регіонах світу

В окремо взятих країнах, регіонах у всіх сферах матеріального та духовного життя, в тому числі в освітній сфері, існують як спільні ри­си, так й істотні відмінності. Природно, що і стратегії розвитку освіти, які розробляються науковцями, містять свої, особливі підходи, в яких проявляються конкретні реалії суспільного життя того чи іншого регі­ону (типу цивілізації).

А.А. Сбруєва виокремлює наступні типи стратегії розвитку освіти [14]:

1) Стратегія „розподільчої справедливості”, що на­була свого розквіту в епоху, коли соціальна політика розвинутих країн була побудована на основі концепції суспільства рівних можливостей. За такої концепції держава розподіляла суспільні блага, в тому числі й загаль­ну безкоштовну освіту. Як уже зазначалося вище, у розвинутих країнах рівень обов’язкової осві­ти законодавчо досяг 9 років, а фактично – 12 років навчання. Слід відмітити, що концепція „розподільчої справедливості” не повністю відповідала поняттю справедливості. До за­собів здійснення несправедливості можна віднести: поділ школярів на потоки, шкіл на зони, відсутність гнучких навчальних планів, недостатні освіт­ні пропозиції на вищому освітньому рівні, система тестів та екзаменів, побудована на основі упереджень тощо. Але освітні системи, що функціонували за законами „розподільчої справедливості”, мали не тільки недоліки, а й переваги, зокрема, створення програм компенсуючого навчання, що дозволяли забезпечити рівні можливості для всіх у досягненні навчальних успіхів. Додамо, що особлива увага в рамках програм приділялася бідним, націо­нальним меншинам, жінкам, біженцям тощо. На жаль, програми компенсуючого навчання не отрима­ли значного поширення, а в сучасних умовах вони піддаються жорстокій критиці, зокрема у епіцентрі політики неолібералізму – США. В Європі та Австралії ставлення до таких програм менш опо­зиційне, хоча і у цих регіонах далеко не всі науковці є прихильниками компенсуючого навчання. Отже, стратегія „розподільчої справедливості” частково дає можливість громадя­нам розвинутих країн отримати повноцінну освіту.

2. За існування стратегії „ринкової справедливості” освіта розглядається як приватне благо, за яке треба плати­ти користувачам освітніх послуг; товар, що створюється та продається освітніми закладами, які мають конкурувати між собою у його прода­жу; партнерство держави, приватного сектору та батьків відносно фі­нансування освіти тощо. На думку супроти­вників такої стратегії, вона призводить до подальшої соціальної стратифікації, оскільки перетворює шкільну сферу на ринок, де купуються не стільки суто освітні послуги, скільки соціальні привілеї на отримання послуг. Дослідження науковця­ми наслідків „ринкових” реформ у шкільній системі Великобританії до­водять, що головними їх споживачами є сім’ї заможних людей. Школи, які працюють на основі „ринкової стратегії”, є акаде­мічними та проводять жорстку селекцію. За таких умов звичайні загальноосвітні школи пе­ретворюються на третьосортні заклади для освіти простих людей, зане­падають як у моральному, так і в матеріальному аспектах. Харак­тер освіти у таких закладах набуває вузькопрагматичного характеру.

Стратегія „ринкової справедливості” активно розвивається у англомовних країнах з 80-х років XX ст. і має значну кількість при­хильників, які доводять, що шлях розвитку приватної ініціативи в осві­ті більш плідний, ніж створення державної монополії. До позитивних аспектів розвитку даної стратегії до­слідники відносять: можливість вільного свідомого вибору навчально­го закладу батьками дитини; підвищення якості освіти, дисципліни і безпеки у навчальному закладі, рівня вимог до всіх учасників навчально-виховного процесу; зниження рівня бюрократичних витрат; більша можливість педагогічного персоналу до інноваційної діяльності.

3. Стратегія „курікулярної справедливості” (навчальний план, навчальна програма), або стратегієя „ педагогічної справедливості” розглядається у контексті проблем гуманізації навчального процесу як передумови пе­ребудови школи. Поняття „справедливості” у такій стратегії означає суспільну та суто педагогічну рівність можливостей в отриманні повноцінного соціального досвіду, соціаль­них контактів. Стратегія передбачає переосмислення методів ви­кладання, організації системи знань, характеру стосунків у навчальному процесі, основою яких повинно стати співробітництво; запровадження широкої навчальної програ­ми, що має на меті розширення можливостей для соціальної практики, для набуття широкого спектру не тільки навчальних, а й соціальних навичок.

Варто наголосити, що, на наш погляд, можливе співіснування кількох освітніх моделей, оскільки система досить різноманітна і в окреслених моделях є досить багато спільного.

Література

1. Алферов Ю.С. Совет Европы и образование / Ю.С. Алферов // Педагогика. – 1998. – №7. – С.101-111.

2. Бек У. Что такое глобализация? / Бек У.; [пер. с нем. А. Григорьева и В. Сідельника; общ. ред. и послесл. А. Филиппова]. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 304 с.

3. Бондарук І. Жінка на порозі XXI ст.: Становище, проблеми, шляхи соціального розвитку: зб. матеріалів Всеукраїнського конгресу жінок / І. Бондарук. – К.: [б. в.], 1998. – 452 с.

4. Бордовская Н.В. Педагогика: учебное пособие / Н.В. Бордовская, А.А. Реан. – СПб.: Питер, 2007. – 304 с.

5. Буева Л.П. Человек, культура и образование в кризисном социуме // Философия образования: сб. науч. тр. / Л.П. Буева. – М.: Новое тысячелетие, 1996. – С. 76-90.

6. Вульфсон Б.Л. Образовательное пространство на рубеже векав: учебное пособие / Б.Л. Вульфсон – М.: Из-во Московського психолого-социального ин-та, 2006. – 235 с.

7. Вульфсон Б.Л. Сравнительная педагогика / Б.Л. Вульфсон, З.А. Малькова. – М.: Ин-т практ. психологи; Воронеж: НПО”МОДЗК”, 1996. – 236 с.

8. Горбатенко В. Друге народження ідеї модернізації, або синтагма постмодернізації / В. Горбатенко // Людина і політика. – 1999. – №1. – С.30-35.

9. Громовий В. Глобальна освіта й українська школа / В. Громовий // Шлях освіти. – 1998. – №1. – С. 13-20.

10. Каленюк І. Критерії ефективності витрат на освіту / І. Каленюк // Економічний Часопис – XXI. – 2001. – №4.

11. Кічук Н.В. Освіта у сучасному світі: навчальний посібник / Кічук Н.В. – Ізмаїл: [б. в.], 2001. – 88 с.

12. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти: навчальний посібник / В.С. Лутай. – К.: Центр „Ма­гістр-8” Творчої спілки вчителів України, 1996. – 256 с.

13. Павліченко О. Рада Європи і питання освіти / О. Павліченко // Шлях освіти. – 1996. – №1. – С. 33-35.

14. Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: навчальний посібник / А.А. Сбруєва. – Суми: Ред. вид. відділ СДПУ, 1999. – 300 с.

15. Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: навчальний посібник / А.А. Сбруєва. – 2-ге вид., стер. – Суми: Університетська книга, 2005. – 320 с.

16. Сбруєва А.А.Тенденції реформування середньої освіти розвинених англомовних країн в контексті глобалізації (90-і роки ХХ – початок ХХІ ст.): монографія / А.А. Сбруєва. – Суми: Сумська обласна друкарня; Козацький вал, 2004. – 500 с.

17. Форбек М. Європейський стандарт шкільної освіти / М. Форбек // Шлях освіти. – 1996. – №1. – 1997. – №1. – С. 21-25.

18. Шпак О. Чи варто кидати гроші на школу? / О. Шпак // Освіта. – 1995. – 8-15 листопада.

Дата добавления: 2015-05-23