Загальна структура книги

Особа пророка

Книга пророка

Особа пророка

Надприродний авторитет пророка

Книга пророка

Особа пророка.

КНИГА ПРОРОКА АМОСА

Пророк Амос хронологічно є першим з-поміж «пророків – письменників». Походив він з села Текоа коло Вифлеєму. Жив в першій половині VІІІ ст. за панування Єровоама ІІ (782 -743) в царстві Ізраїля. Амос був єдиним пророком, якого Бог послав з Юди до сусіднього Ізраїля, щоб засудити релігійне життя цього народу. Був першим пророком, що виступив з критикою соціальних відносин в суспільстві. Першим з-поміж пророків – письменників підняв обітницю для роду Давида, першим впровадив теми «Дня Ягве» і «решти Ізраїля», полеміку з придворним священством. Амос єдиний з пророків вказав на своє світське заняття пастиря, щоб підкреслити, що виключно Боже післанництво є джерелом його пророчої діяльності.

Амос авторитетно заявив Ізраїлеві, що релігія Божого народу – це не лише прощі, жертви з тварин, збіжжя і оливи, але насамперед - «шукання Бога», тобто виконання Його волі, чинення добра і уникання зла. Цю думку потвердив сам Ісус Христос, заявляючи: «Не кожний, хто каже до Мене: «Господи, Господи…» (Мт 7, 21).

1. Історичний контекст діяльності пророка.

931 року в Сихемі довершився розкол єдиного царства Давида на Юдею і Ізраїль (1 Цар 12, 1). Щоб запобігти паломництву до Єрусалиму, Єровоам І надав статусу державних давнім святиням Ізраїля в Бетел і Дан.

Діяльність пророка припадає на час правління Уззії в Юдеї (781-740) і Єровоама ІІ в Ізраїлі (783-743). Завдяки військовим досягненням Єровоама ІІ його царство розширилося як за найкращих часів Соломонової імперії (2 Цар 14, 25). Ізраїль досягнув небувалого розквіту і добробуту. Народ відчував безпеку і оптимізм, перебуваючи в релігійному і моральному занепаді.

Амос походив з місцевості Текоа, 18 км на південь від Єрусалиму, 8 км на південь від Вифлеєму. Був пастирем і плекав сикомори (7, 14), і від цього заняття Господь покликав його пророкувати (7, 15). Сільське походження і рільнича праця Амоса знайшли відображення у його проповіді (2, 9; 2, 13; 3, 4-5; 3, 12; 7, 1-2; 9, 9), але добре знане пророкові і місто з його розкішним життям (3, 9-15; 5, 11; 6, 1-6).

Зміст книги пророка Амоса свідчить про те, що її автор добре був ознайомлений з історією свого народу, а також з історією сусідніх народів (історія Араму (1, 3-4), Дамаску, Едому і Моаву (1, 5; 9, 7), філістимлян (9, 7).

Проповідь пророка Амоса має свій стиль, який відрізняється простотою і силою. Його простота притягує і переконує. Амос проникливо дивиться на реальність, а свої думки і почуття виражає доступно і ясно.

Після заголовка (1, 1) і теми книги (1, 2) наступає її основна частина, яка складається з двох основних частин: пророцтв і видінь.

І частина (1, 3 – 6, 14) складається з двох збірок:

1) пророцтва про суд над народами (1, 3 – 2, 16). Після опису основних провин Ізраїля і його сусідів заповідається кара над ними.

2) 5 збірок пророцтв (3, 1- 6, 11), в яких Амос ганить мешканців Ізраїля за їхні основні гріхи (твердість серця, любов до розкошів, забобонну віру в спасительну силу формальних культових обрядів).

ІІ частина (7, 1 – 9, 15) складається з п’яти символічних видінь, які представляють близький кінець Ізраїля: саранча, повіс, кошик стиглих плодів, Бог біля жертовника в Бетел.

Епілог (9, 11-15) заповідає віднову царства Давида і настання щасливих часів.

Книга, зредагована самим Амосом, чи одним з його учнів після короткого періоду усного передання, вірно зберігає посланництво пророка.

З абсолютною певністю пророк Амос голосить про невідворотній Божий суд та інші речі, які чекають світ в майбутньому. Про джерело своєї впевненості говорить сам пророк в дискусії з ізраїльським первосвящеником Амасією, який поставив під сумнів легітимність місії Амоса:

«Амасія сказав до Амоса: «Іди, видющий, тікай геть у землю Юди; там їж собі хліб та й пророкуй там. А в Бетелі не пророкуй більше, бо то царська святиня і дім царський». І відповів Амос і мовив Амасії: «Я не був ні пророком, ані сином пророка не був я. я пастухом був і порав сикомори. Та Господь узяв мене від отари і сказав до мене: Іди, пророкуй народові моєму Ізраїлеві» (7, 12-15).

Пророк урочисто стверджує харизматичне джерело своєї місії, абсолютно незалежне від будь-якої людської влади. Божий заклик до пророкування Амос пережив дуже глибоко. Представив це у промовистому порівнянні:

«Зарикає лев, - хто не настрашиться? Господь Бог заговорив, - хто не запророкує?» (3, 8).

Не можливо залишатися байдужим, чуючи рик лева, що зближається. Так само не можливо опертися Божому закликові до пророкування. Силою свого покликання пророк відчуває себе допущеним до приязні з Богом, яка поширюється навіть на Божі наміри:

«Дійсно, Господь Бог не робить нічого, не об’явивши намисли свої слугам своїм – пророкам» (3, 7).

За спротив і відкинення пророчого слова Ізраїль чекає в майбутньому кара:

«Ось дні надходять, - слово Господа Бога, - і я пошлю на землю голод; не голод за хлібом, не спрагу за водою, лише за слуханням слова Господнього. І вони будуть плентатись від моря і до моря, від півночі до сходу сонця будуть туди й сюди тинятися, шукаючи слова Господнього, але його не знайдуть» (8, 11-12).

5. Суспільні гріхи Ізраїля

Суспільні гріхи Ізраїля ганили вже деякі пророки перед Амосом. Так Натан засудив ганебний вчинок Давида стосовно свого підданого Урії (2 Сам 11, 7), Ілля оскаржив кривду, яку вчинив цар Ахав Навотові (1 Цар 21, 19). Були це, однак, випадки поодинокі і стосувалися завжди конкретних надуживань, вчинених поодинокими людьми відносно покривджених одиниць. У Амоса зустрічається вперше на сторінках Старого Завіту (з точки зору хронології, а не канонічного порядку) критика суспільних відносин, в яких задіяні цілі суспільні групи (2, 6-13; 3, 9-11; 4, 1-3; 5, 2; 5, 21-27; 6, 12-14; 8, 4-6; 9, 7). Ізраїль представлений як суспільство тих, які утискають і тих, які є покривджені. У цьому пророк вбачає загрозу для існування Ізраїля, народу Божого, як правної і культової спільноти. Колись Бог дав Ізраїлеві землю і вона була поділена між поколіннями, щоб гарантувати волю кожній ізраїльській родині. Бог також встановив певні релігійні принципи, як «закон» і «справедливість, щоб запевнити можливість суспільного і релігійного співіснування. Немилосердний гніт багатими вбогих (‛anawim) є переступом Божого закону і несе смертельну загрозу для Ізраїля.

6. Культові надужиття Ізраїля

Йдучи за глибоко закоріненими вподобаннями народу до натуралістичного культу Ваала, Єровоам І поставив у двох основних святинях Ізраїля золоті подоби тельців (1 Цар 12, 28). Цей крок відкрив дорогу до ваалізації культу і всієї релігії. Всередині ІХ ст. в Ізраїлі з’явився могутній пророк Ілля, який відважно виступив проти культу тирського Ваала і навернув Ізраїля до Ягве (1 Цар 18). Після вбивства цариці Єзавелі (2 Цар 9, 30-37), зруйнування святині Ваала в Самарії і знищення його поклонників царем Єгу, здавалося, що ягвізм в Ізраїлі повернув собі належну пошану. Однак зараження поганством було дуже глибоким і явилося з цілою гостротою за Єровоама ІІ.

Пророк Амос виступав проти культових надуживань в Ізраїлі із властивою йому наполегливістю і радикалізмом. Проповідуючи в Бетелі, він урочисто виголосив слово Господнє:

«Того дня, коли каратиму Ізраїля за його переступи, я покараю і вівтарі в Бетелі: і роги жертовника будуть повідбивані і попадають на землю» (3, 13-14).

Богові не милі прощі і жертви, приношені грішними руками:

«Мені осоружні, мені обридли ваші свята; ваші урочисті збори мені не до вподоби. Хоч ви мені й приносите всепалення та ваші хлібні жертви, я їх не прийму. На ваші мирні жертви з годованого скоту я й не погляну. Усунь від мене твоїх пісень гомін! Гри твоїх арф я слухати не хочу. Нехай тече, неначе води, справедливість – і правда, як ріка потужна. (5, 21-24).

Пророк вказує шлях, на якому можна знайти порятунок:

«Добра шукайте, не зла, щоб могли жити і щоб Господь, Бог сил, був з вами, як то ви кажете. Ненавидьте зло, любіть добро, встановіть у брамі справедливість, - може, Господь, Бог сил, змилується над рештою Йосифа» (5, 14-15).

7. Остаточний Суддя і Спаситель

Амос заповідає прихід Бога як справедливого Судді, який покарає зло. Пророк співає над Ізраїлем жалобну пісню:

«Упала, більш не встане Ізраїлева діва! Лежить на власній землі навзнак і нікому її підвести» (5, 2).

Амос першим з-поміж пророків представив суд Божий як «день Господній» (євр. jom Jahwe). Це визначення стане основним елементом есхатології Старого Завіту. В «день Господній» Бог по справедливості заплатить як Ізраїлеві, так і поганським народам за їхні вчинки (1, 3 – 2, 3). Поруч із загрозою загальної кари жевріє іскра надії:

«Так, як пастух із пельки лева вириває пару ніг чи клаптик вуха, отак сини Ізраїля, що живуть у Самарії, врятуються з кутком від ліжка, з підніжжям від постелі» (3, 12).

Сам Бог обіцяє:

«Не вигублю я зовсім Якового дому, - слово Господнє. Бо ось звелю я і просію дім Ізраїля проміж усі народи, як то просівають у решеті, але і зернятко не впаде на землю» (9, 8-9).

Бог обіцяє змилосердитися «над рештою Йосифа» (5, 15). Тут з’являється дуже важливе поняття, яке від Амоса на стале перейде до лексики і науки пізніших пророків – «решта Ізраїля». Від Амоса починаючи, пророки своїм поглядом вибігають поза день Божого суду над світом і заповідають початок чогось нового. Тоді настане ера остаточного спасіння, хоча ним будуть втішатися лише деякі. Вони стануть зародком нового царства. Належать до них ті, що шукають Бога, люблять добро і чинять справедливість, є вбогими і утисненими, правдиво побожними (див. 9, 11-15).

КНИГА ПРОРОКА ОСІЇ

У християнському середовищі поширеним є своєрідне уявлення про Бога і релігію Старого Завіту. Згідно з цим поглядом, Ягве – це Бог громів і блискавок із Синаю, суворий законодавець, що карає за найменші провини. Релігія Старого Завіту, згідно з цим поглядом, - це релігія святої війни, закону помсти і кровавих жертв. Уважне прочитання книги пророка Осії, до якого закликає сам автор вкінці своєї книги, може допомогти позбутися цих стереотипів.

Осія почав проповідувати за Єровоама ІІ, а перестав незадовго перед падінням Самарії 722 року. Єврейський і грецький канон книгою пророка Осії завжди розпочинають збірку дванадцяти «менших» пророків (можливо, через те, що є найбільшою серед них – 14 розділів). Осія походив, правдоподібно, з покоління Веніаміна, свою діяльність проводив на території царства Ізраїля, - в Сихемі, Бетелі та інших святинях.

Осія суворо оскаржував за гріхи царів, священиків і пророків, але найбільшою його турботою був ізраїльський народ, що позбавлений належного проводу, прямував до знищення. Ціле життя народу було заражене натуралістичним культом Ваала, а це означало невірність, зраду Бога Завіту. Цю велику невірність Осія називає чужоложством Ізраїля. Пророк, однак, любив цей народ цілим своїм серцем і хотів врятувати його від Божого суду. Осія хотів привести народ до навернення, вказуючи на нічим не заслужену любов Бога, яка проявляється в цілій історії Ізраїля. Цю Божу любов пророк представляє у сміливих образах і метафорах любові закоханих, батьківської і материнської. Осія і сам пережив зраду власної жінки, а потім пробачив її і знову прийняв до себе, навчає Ізраїль, що милосердя Боже сильніше від гріха. Щоб повернутися до Бога, потрібно змінити спосіб свого мислення і поведінки, почати чинити милосердя і справедливість, і тоді Бог прийме Ізраїля в свої батьківські рамена ще з більшою любов’ю.

1. Історичний контекст діяльності пророка

Пророк Осія, як вважають дослідники, розпочав свою діяльність незадовго перед смертю ізраїльського царя Єровоама ІІ, оскільки в його пророчому слові ще відображається стан благополучного життя, яке було за часів згаданого царя, однак Осія заповідає, що дуже швидко прийде час розплати за гріхи.

На час діяльності пророка вказує заголовок його книги:

«Слово Господнє, що було до Осії, сина Беері, за часів Уззії, Йотама, Ахаза та Єзекії, царів юдейських, і за часів Єровоама, сина Йо аса, царя ізраїльського» (1, 1).

Осія пророкував на протязі близько 30 років, в останню і дуже бурхливу епоху в історії Ізраїля, коли народ пережив ассирійські завоювання, внутрішні міжусобиці, вбивства царів, загальне релігійне і моральне зіпсуття. Культ золотих тельців в царських святинях приймав щораз більше форму хананейських обрядів, ставав чистою формальністю. Власні родинні переживання пророка допомогли йому краще зрозуміти гіркоту невдячності і зради.

В перекладі з єврейської мови ім’я пророка Осії означає «Ягве, спаси!». Про життя пророка можемо черпати дані тільки з його книги. Походив пророк, правдоподібно, з покоління Веніаміна, оскільки найбільше згадує про місцевості, що до нього належали.

Книга Осії містить два біографічні оповідання (1 і 3 глави), але неможливо провести сьогодні межу між їхньою символічністю і історичністю. Мають вони важливіше значення на площині теологічній, ніж біографічній. Багато дослідників вважає, що Осія походив з середовища левітів.

Тим, що відрізняє Осію від інших пророків, є його величезна любов до власного народу. Навіть про Юдею Осія говорить лише принагідно, а про інші народи навіть не згадує в своїй книзі. Запоруку існування і щастя свого народу пророк вбачає у Божій любові і вибранні. Бачачи занепад Ізраїля і передбачаючи Божу кару, Осія закликав до навернення і давньої вірності.

Заголовок: 1, 1;

І частина (1-3) містить науку, що походила з особистого подружнього досвіду пророка.

1) подружжя пророка з жінкою Гомер і народження від неї трьох дітей (1);

2) зраджена любов Бога до Ізраїля(2);

3) Нове подружжя Осії з перелюбною жінкою (3).

ІІ частина (4, 1 – 14, 1) – це збірка проповідей, в яких пророк докоряє, погрожує, закликає до покути. Адресатами є священики, пророки, царський двір, народи Ізраїля і Юдеї. Засуджені тут такі гріхи, як ідолопоклонство, натуралістичний культ, поганські обряди, шкідлива для народу політика та ін.

ІІІ частина (14, 2-9) – нове запрошення Ізраїля до навернення і обітниці Божого змилування.

Епілог (14, 10) містить заохоту для читача, яка походить від когось, хто зібрав і записав пророцтва, щоб читач постарався їх зрозуміти і втілити в життя.

Пророк Осія майстерно володів словом. Його мова жива, зрозуміла, багата на епітети і метафори. Варто приглянутися якими образами малює пророк портрет Бога і ситуацію народу у відношенні до Нього. Ягве порівнюється з чоловіком (2, 4), батьком (11, 1), лікарем (7, 1), мисливцем (7, 12), левом (5, 14), пантерою (13, 7), ведмедицею (13, 8), росою (14, 6), зорею (6, 3), дощем (6, 3), кипарисом (14, 9), порохном (5, 12), міллю (5, 12). Ізраїль є як жінка (2, 2), хвора людина (5, 13), нерозумна голубка (7, 11), ялівка (10, 11), розкішна лоза (10, 1), оливкове дерево (14, 6), вагітна жінка (13, 13), ненароджена дитина (13, 13), розпалена піч (7, 4), недопечена паляниця (7, 8), лук зрадливий (7, 16), ранішня мряка (13, 3), полова з току (13, 3), дим з вікна (13, 3).

4. Подружній досвід Осії

В першому розділі книги розповідається про те, як пророк за наказом Божим взяв собі за жінку блудницю Гомер і вона народила йому трьох дітей, яким дали символічні імена: Jizre’el(«Бог сіє»), Lo-Ruchama («Не помилувана»), Lo-‛Ammi(«Не мій народ»). В третьому розділі розповідається як пророк другий раз береза жінку блудницю, заплативши за неї викуп. Почавши від св. Ієроніма, багато дослідників Св. Письма вбачають в тексті Ос 1 – 3 символічне значення.

5. Зв’язок Бога з народом

Фундаментальною правдою книги пророка Осії є правда про те, що Ізраїль є народом Божим (1, 9 – 2, 3). Цю правду доводять Божі діяння в історії.

Вперше в Біблії зв’язок Бога з народом Осія представляє як подружню любов. Цю щиру Божу любов народ зраджує, і тому з уст Божих звучить «формула розлучення» (1, 9; 2, 4). В Ос 2, 16 звучить пропозиція нового подружжя, як на Синаї. Все це завдяки великому Божому милосердю (chesed), про яке пророк згадує аж 6 разів.

Крім подружньої Божу любов пророк порівнює з материнською (rachamim, від євр. rechem – материнське лоно ) (Ос 2, 21).

Божа любов порівнюється також з батьківською (’ahaba) (Ос 11, 1-4).

6. Невірність Ізраїля

1. Гріхи провідників

Царі, судді, священики і фальшиві пророки винні в зіпсутті народу (Ос 1, 4; 4, 4-8; 6, 9; 7, 3-7; 8, 4; 9, 15).

2. Культ Ваала

В міру свого збагачення Ізраїль будує жертовники (1, 1-2), але вони служать лише для гріха (8, 11). Богу не подобаються жертви (2, 13; 8, 13). Від культу має втіху лише Ізраїль, а не Бог, бо це культ Ваала (2, 15; 11, 2. 7; 13, 1). Цей культ стягує Божий гнів (8, 5-6). Пророк виступає також проти культу в Бетелі і в Гілгалі (6, 9).

7. Покута – дорога до спасіння

Гріховний стан народу пророк порівнює до стану хворої людини (5, 13), дурного і наївного голуба (7, 11), норовистої ялівки (4, 16), недопеченого підпалка (7, 8). За гріхи Бог буде карати (2, 9; 4, 3.10; 10, 2-6.14).

Милосердя Боже, однак, сильніше від гріха народу. Пророк голосить надію на порятунок (11, 8-9). Спасіння має характер месіанської віднови. В описі повторного подружжя (2, 20-25) вживається єврейське слово ’erasz, що відноситься завжди лише до молодої дівиці (Втор 20, 7; 28, 30; 2 Сам 3, 14). Це означає, що Бог зітре чужоложне минуле народу і сотворить Ізраїль як нове сотворіння. Цю ідею пізніше розвинули пророки Єремія і Єзекиїл.

КНИГА ПРОРОКА ІСАЇ

Ісая – найвизначніший з-поміж пророків силою слова, глибиною думки і красою мови. Книга Ісаї мала великий вплив на юдаїзм (займає третє місце за кількістю віднайдених в Кумрані рукописів: книга Псалмів - 40; Второзаконня - 34; Ісаї - 21). За вклад пророка в розвиток месіанізму св. Ієронім назвав його «Євангелістом Старого Завіту».

З особою пророка з VІІІ ст. пов’язані 39 перших розділів книги (Протоісая).

1. Діяльність Ісаї на фоні історичних подій 740-700 рр. до Р. Хр.

Його діяльність тривала бл. 40 років і припадала на царювання в Юдеї Уззії, Йотама, Ахаза і Єзекії.

Довгий період, близько 40 років, за царів Уззії в Юдеї (781 - 740) і Єровоама ІІ в Ізраїлі (783 - 743) панував мир і добробут. Обидва царства, подібно як за часів Давида і Соломона, поширили свою владу на сусідні малі країни. Великі потуги того часу Єгипет і Асирія були зайняті вирішенням власних клопотів.

Ситуація змінилася, коли до влади в Асирії прийшов Тіґлатпілесар ІІІ (745 – 727) із наміром завоювати всі землі на схід від Месопотамії. Йому вдалося дійти аж до границь Єгипту. Перелякані царі самі піддавалися під владу Асирії, сплачуючи велику данину. Так поступили і Юдея з Ізраїлем.

За часів юдейського царя Ахаза (736 - 716) поневолені Асирією держави створили військову коаліцію на чолі з Реціном з Дамаску і Пекахом з Самарії. Ахаз відмовився брати участь в коаліції і тоді союзники виступили проти Юдеї і облягли Єрусалим (734). Це т.зв. «сиро – ефраїмська війна». Ісая тоді заохочував Ахаза зберігати спокій і покластися на Бога (Іс 7). Цар, однак знайшов інший вихід – взяв гроші з палацу і святині, послав їх Тіґлатпілесарові із проханням допомогти. Асирійці здобули Дамаск, вбили Реціна і закликали до Дамасу всіх царів – васалів.

При цій нагоді цар Ахаз побачив в Дамаску великий жертовник на честь поганського бога Гадада – Ріммона. Всупереч Закону Мойсея наказав такий жертовник побудувати у єрусалимській святині, а збудований Соломоном (2 Цар 16, 10-16) усунути. За часів Ахаза моральність в народі підупала, поширився культ поганських богів. Сам цар під час війни приніс в жертву поганському богові Молохові свого сина (2 Цар 16, 3).

Цар Єзекія (716 - 687) спочатку вірно платив данину Саргонові ІІ (721 - 705), але після його смерті, коли царем Асирії став Санхериб (704 - 681), в Палестині знову оживають мрії про свободу. Єзекія не лише взяв участь в коаліції, але очолив її. Цар перестав платити данину, будував нові фортеці, укріплював Єрусалим. В цей час було проведено воду з джерела Гіхон до Силоамської купелі (2 Цар 20, 20; 2 Хрн 32, 30).

Проти панування Асирії повстав також Вавилон. До Єзекія прийшли посли вавилонського царя з дарами, щоб організувати спільний виступ (2 Цар 20, 12-19). В 701 році, коли Санхериб розправився із заворушеннями на Сході, вирушив до Сирії і Палестини, щоб приборкати повстання. Ціла Юдея була швидко зайнята. Єрусалим потрапив в облогу. Ісая запевнив царя, що ассирійці не здобудуть столиці (Іс 37, 33). Так і сталося – ассирійці змушені були повернутися на свою землю. Єзекія заплатив великий викуп і залишився царем лише над Єрусалимом, - решта Юдеї перейшла під владу філістимлянських царів, які не підтримали повстання проти Асирії.

Про життя пророка згадують лише декілька фрагментів книги, що носить його ім’я і паралельні до неї фрагменти 2 Цар 19-20 і 2 Хрн 32, 20 (пор 26, 22).

Ім’я означає „Ягве є спасінням”.

Походив, правдоподібно, з аристократичного єрусалимського роду (часто звертається до царів, добре знає звичаї царського оточення). Про його добру освіту свідчить досконала мова, яка вважається вершиною розвитку єврейської мови СЗ. Жінку його називається „пророчицею” (8, 3), двоє синів мали символічні імена (7, 3; 8, 3).

Народився пророк, правдоподібно, в 765 – 760 рр. Покликання отримав в рік смерті царя Уззії (між 746 і 735 р.). Діяльність пророка розпочинається в час загострення імперіалістичної політики Асирії і погіршення релігійно – моральної ситуації в Ізраїлі.

Пророк Ісая відзначається спонтанною готовністю голосити Боже слово (Іс 6), вразливістю на утиск багатими бідних (5, 8-23), тверезою оцінкою політичної ситуації. Ісая був теологом, якому перед ним не було рівних.

Перший період діяльності: від покликання до сиро – ефраїмської війни (736-733). Переважає тема докорів за соціальну несправедливість і моральні переступи. В час військової загрози закликає царя вести політику нейтральності, більше покладатися на довіру до Бога, ніж на дипломатію. Ахаз не послухався (2 Цар 16, 10-18), і пророк відходить на якийсь час від політичної діяльності.

Вдруге Ісая з’являється на політичній сцені за царя Єзекії, коли Єгипет збирає коаліцію проти Асирії (Іс 18, 1-7). Цар не взяв участі в коаліції і Юдея залишилася вільною.

Третій етап діяльності пророка співпадає з початком царювання ассирійського царя Санхериба (705-701 рр.). Єзекія на цей раз не послухався ради пророка, виступив з іншими народами проти Асирії і це призвело до знищення Юдеї і облоги Єрусалиму. Політика Єзекії допровадила до залежності Юдеї від Асирії. Останнє втручання Ісаї в політичні справи датується на 701р. до Р. Хр.

Пророк мав учнів (8, 16). Завдяки учням слово пророка буде голоситися з новою силою і актуальністю. Останні промови походять з 701 року.

Єврейська традиція (Талмуд) говорить про те, що пророка Ісаю перерізали пилкою за царя Манассії (687 - 642). Про жорстокість Манассії згадано в 2 Цар 21, 16.

1 – 12 – пророцтва про Юдею і Єрусалим.

13 – 23 – проти чужих народів.

24 – 27 – «Велика апокаліпса Ісаї» (суд над світом і віднова Божого люду).

28 – 33 – пізніше записані звернення до Єрусалиму і Юдеї, що починаються словом «біда».

34 – 35 – «мала апокаліпса Ісаї.

36 – 39 – редакційний твір, запозичений з 2 Цар 18, 13 – 20, 19.

4. Покликання пророка (Іс 6, 1 - 13)

Суттю розповіді про покликання Ісаї є зустріч грішної людини з Трисвятим Богом (пор. Лк 5, 4-11). Триразове повторення «святий» означає найвищий ступінь порівняння. Святість Бога є його найсуттєвішою рисою. Розповідь має виразні літургійні риси Єрусалимського храму.

«Горе мені», бо неможливо побачити Бога і залишитися живим (Вих 33, 20).

Пророк посилається до «цього», а не «мого» люду – вияв розчарування невірністю Завітові.

Пророк бере участь в раді Ягве (пор. Ам 3, 7; Єр 23, 18. 22; Пс 89, 6-8; Йов 1, 6; 2, 1; 1 Цар 22, 19-22).

Місія пророка полягає на голошенні слова Божого так, щоб народ не розумів почутої науки. Слід ствердити, що не йдеться тут про характеристику, чи зміст посланництва пророка, але про оцінку релігійного стану народу, який знаходиться на шляху непослуху і опору Богові. На труднощі, пов’язані із впертістю народу звертають увагу описи покликання Єзекиїла (Єз 3, 4-9) і Єремії (Єр 1, 17-19) з тією різницею, що ті два пізніші пророки стверджують закам’янілість народу як факт, як стан народу, до якого вони посилаються. Ісая має цей стан виявити своїм словом, яке звіщає Божий суд над народом.

LХХ замінила в Іс 6, 10 наказовий спосіб в описі посланництва на дійсний. В такій версії тексту Бог лише звіщає пророкові, що його проповідь буде нагодою до виявлення впертості народу щодо спадаючої Божої ініціативи. Бог це передбачив, але не хотів цього.

5. Ізраїль – Божий виноградник (Іс 5, 1-7)

Бог є Господом всіх народів, але вибрав собі з-поміж них Ізраїля (Іс 1, 2; 30, 9). Ягве є Сильним Ізраїля (1, 24), його Світлом (10, 17) і Скалою (17, 10; 26, 4). Цілу глибину цього зв’язку Бога зі своїм народом оспівав Ісая в «пісні про виноградник» (5, 1-7), яка вважається за один з архітворів Старого Завіту.

Ягве веде судовий процес зі своїм народом. З вироком погоджуються і провідники народу (Мт 21, 40-41).

Пісня є вступом до семи «горе», що розпочинаються від Іс 5, 8. пророк відповідає на запитання земляків про причини втрати незалежності і упадок династії Давида: не слабкість Ягве, але гріхи народу спричинили вигнання народу.

6. Сіон – справедливе місто

Сіон відіграє важливу роль в теології Ісаї. Там він пережив покликання, пережив чудесні Божі діяння під час асирійської облоги 701 р. (37, 33. 35). Бог заснував Сіон (14, 32) і поклав там камінь спасіння (28, 16). На Сіоні Бог мешкає (8, 18), тут має столицю його м.’я (18, 7), тут об’являється, як колись на Синаї (31, 9).

Святе місто, однак стало містом гріха, насилля і брехні (1, 21). Великий парадокс Сіону в тому, що його оберігав Бог, і він же віддав його на знищення (1, 25; 1, 8; Іс 29, 1-8 («Аріель» - Єрусалим; може від ’rj – лев Божий).

Очищений Єрусалим буде знову названий «містом правди, столицею вірною» (1,26).

Дата добавления: 2017-01-14