Інвестиції в людський капітал як необхідний захід його розвитку

Людський капітал формується шляхом інвестицій в людину у вигляді витрат на освіту та підготовку робочої сили на виробництві, на охорону здоров’я, міграцію та пошук інформації про ціни і доходи. Якщо розглядати капітал як певне вкладення, що дає можливість отримувати дохід, то до нього треба включити інвестиції в людину. Цей підхід, запропонований Г. Беккером та Т. Шульцем, передбачає здійснення витрат, що сприяють майбутньому збільшенню доходів індивіда на основі навчання, охорони здоров’я, пошуку важливої інформації, міграції тощо. Завдяки теорії людського капіталу вдалося подолати помилку, що інвестиції в людину є споживчими витратами, і довести їх продуктивну силу. Як й інші капіталовкладення, вони розраховані на тривалу перспективу, але віддачу від них отримують не відразу.

За джерелами інвестування розрізняють людський капітал, що сформований за рахунок особистісних вкладень людини в здоров’я, освіту, трудову мобільність, інвестицій підприємства у підвищення професійно-кваліфікаційного рівня людського капіталу й державних асигнувань у вигляді надання освітніх послуг, послуг у галузі охорони здоров’я, а також вкладень сторонніх заінтересованих суб’єктів господарювання.

Розвиток людського капіталу, його накопичення та трансфер можливий за умови здійснення інвестицій в нього. Інвестиції в людський капітал – це “всі види витрат, які можна оцінити в грошовій формі і які сприяють зростанню в майбутньому продуктивності праці та заробітку працівника” [18, с. 16].

Інвестиції в людський капітал – це будь-яка дія, яка сприяє підвищенню кваліфікаційних здатностей, продуктивності праці, витривалості й здоров’я.

Грішнова О. А. [20] відокремлює такі види інвестицій за ступенем матеріальності:

1) прямі витрати, тобто такі, загальну суму яких можна підрахувати (наприклад, оплата професійного навчання, охорони здоров’я);

2) втрачена заробітна плата, втрати роботодавців та, відповідно, недоотриманий ВВП від того, що під час навчання людина більшу частину власного вільного часу направляла на отримання необхідних особистісних та професійних компетенцій, а не працювала й не створювала додаткової вартості. Даний вид інвестицій підрахувати вкрай важко;

3) моральні витрати працівників, які полягають в особистісних здатностях до навчання, витривалості, посидючості, уважності, тощо.

Види інвестицій в людину можна розподілити залежно від складових людського капіталу, але з поправкою на інвестиційну діяльність, що здійснюється підприємством, їх перелік розширюється (рис. 4.4).

Рис. 4.4. Види інвестицій в людський капітал

Грішнова О. А. визначає такі особливості інвестицій в людський капітал:

віддача від інвестицій в людський капітал залежить від терміну його використання, тобто необхідно визначитися із терміном, який залишився до закінчення працездатного віку працівника. З огляду на цю причину роботодавці не витрачають кошти на професійне навчання, кар’єрне зростання, зацікавленість працівників старшої вікової групи, адже термін віддачі є мінімальним;

характер, масштаби й види інвестицій в людину залежать від ментальності народу, історичних, національних, культурних особи-востей, визначаються сімейними традиціями й віруваннями;

існують особливості у фізичному та моральному зношуванні людського капіталу. Фізичний знос полягає у природному старінні людини з часом, моральний – застаріванні знань, їх невідповідності вимогам виробництва й управління. Стосовно фізичного зносу, то для людського капітал він відбувається швидше, ніж для будівель, споруд, обладнання, техніки, вік якої може вимірюватися століттями. Моральний же знос людського капіталу може й не відбуватися, якщо індивід постійно займається самоосвітою, розширює кругозір, зміцнює здоров’я й таким чином здобуває досвід професійного та повсякденного життя. Моральний знос фізичного капіталу в умовах інтелектуального суспільства відбувається настільки швидко, що модернізація та заміна устаткування, технологічних процесів й виробництва повинна здійснюватися кожні три-п’ять років. Наприклад, між тим, як вперше спробували передавати дані від одноко комп’ютера до іншого, що знаходилися в сусідніх кімнатах, до швидкісного трансферу гігабайт інформації між різними кінцями світу пройшло 35 – 40 років;

інвестиційний період фізичного капіталу (біля 5 років) значно коротший від аналогічного, але вже в людський капітал, до складу якого включають формальну освіту (11 – 20 років);

функціонування людського капіталу, віддача від його застосування зумовлені волею, здатностями, інтересами, наполегливістю, світоглядом людини – власника цього капіталу, тому ступінь ризику віддачі набагато більший, ніж для фізичного капіталу;

не всі інвестиції в людський капітал є суспільно та економічно необхідними, що пов’язано із специфікою та змістом навчання. Наприклад, передача досвіду у бандформуваннях є антисуспільним явищем.

До складу формальної освіти включають дошкільну, початкову, середню, професійно-технічну та вищу. Дошкільна та початкова освіта закладає підвалини для подальшого накопичення людського капіталу. На цьому етапі стає очевидним схильність дитини до сприйняття нових знань і вмінь, проявляються її основні здібності. Важливу роль у цьому процесі відіграє генетична обумовленість людини виконувати ту чи іншу роботу. Особливою рисою є те, що сприйняття та запам’ятовування нової інформації, фіксація нових даних відбуваються швидко та майже без прикладання особливих зусиль з боку дитини. Така особливість не властива людям більш старшого віку, бо згодом вони все важче піддаються навчанню.

Отримання професійно-технічної та вищої освіти сприяє підготовці висококваліфікованих працівників та спеціалістів, підвищенню продук-тивності праці, наповненню змістовності праці тощо. Здебільшого працівники з високим рівнем підготовки здатні до інтелектуальної праці, яка потребує нестандартного підходу до вирішення поставлених завдань. Щодо осіб з вищою освітою, то вони не прості виконавці, а новатори, генератори ідей. Праця саме цих осіб впливає на темпи соціально-економічного зростання підприємства та держави в цілому. У доповіді Світового банку за 1993 рік зазначалося, що продовження середньої тривалості навчання всього на один рік збільшує валовий суспільний продукт на 9 %. Кожний додатковий рік навчання забезпечує зростання валового національного продукту на 4 % [38].

Постійне навчання та підвищення кваліфікації запобігають моральному зносу людського капіталу. Тому стає необхідним упровадження безперервної освіти та стимулювання самоосвіти на сучасних підприємствах країни.

Незадовільний стан справ у галузі освіти призводить до зниження освітнього рівня нації, падіння престижу освіти, деградації життєвих стандартів населення. Наслідком кризових явищ в економіці в цілому і в освіті зокрема є відплив кваліфікованих кадрів, найкращої робочої сили за кордон. Це явище треба розглядати як послаблення інтелектуальної величі України, що прямо та опосередковано впливає на її конкурентні позиції на світовому ринку. У 90-х роках еміграція висококваліфікованої робочої сили набула небачених раніше масштабів: за різними оцінками країна втратила від 15 до 20 % інтелектуального потенціалу [63]. Ще більша частка наукових працівників залишає науку на користь більш прибуткових галузей народного господарства (фінанси, політика). Багато хто з фахівців працює на сумісних підприємствах, розташованих на території України. Отже, інтелектуальний потенціал країни вико рис-товується не на користь української економіки та науки, а задля благополуччя іноземних роботодавців.

Так, за розрахунками науково-дослідних організацій ООН, при виїзді одного спеціаліста країна втрачає в середньому близько 300 тис. дол. Країна-імпортер людського капіталу заощаджує великі кошти на його формування. За підрахунками американського Інституту страхування життя, вартість професійної підготовки 143 тис. спеціалістів вищої кваліфікації, що переїхали до США з 1949 до 1969 рр., становила 5 млрд дол. [19].

Загальна криза в країні призвела до погіршення не лише кількісних, але й якісних характеристик населення і, в першу чергу, такої важливої характеристики, як здоров’я, що є загальним індикатором демографічного та соціально-економічного добробуту населення. Стан здоров’я населення значно погіршився за останні 10 років. Здоров’я населення – це стан комплексного фізичного, духовного та соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб і фізичних вад. Показники здоров’я не просто є однією з найважливіших складових людського капіталу, вони ще й детермінують ефективність формування та використання його інших складових [20].

Рівень здоров’я населення є індикатором успішності соціально-економічного розвитку. Вплив цього чинника має велике значення з кількох причин: по-перше, стан здоров’я визначає ефективність використання людського капіталу, можливість його подальшого розвитку та отримання доходів у майбутньому; по-друге, здоров’я людей як носіїв генетичної інформації визначає рівень здоров’я майбутніх поколінь; по-третє, стан здоров’я тісно пов’язаний з екологічною ситуацією в країні (з погіршенням екологічної ситуації в державі знижується рівень здоров’я людини та нації в цілому і навпаки); по-четверте, рівень здоров’я людини безпосередньо впливає на можливість отримати освіту та професійну підготовку, займатися науковою діяльністю, на можливість міграції, мотивації тощо.

Мобільність робочої сили є необхідною умовою функціонування ринку робочої сили, внаслідок того, що рух працівників є безпереривним процесом, на який впливає невідповідність умов праці, заробітної плати, соціальних гарантій вимогам найманих працівників на підприємствах та “на макроекономічному рівні невідповідність між існуючим розподілом робочих місць і потребами моделі соціально-економічного розвитку” [70].

Науковці [69] виокремлюють такі основні типи мобільності робочої сили:

демографічну мобільність, яка пов’язана з природним рухом населення і визначає зміни чисельності та статевовікового складу економічно активного населення;

соціальну мобільність, що охоплює такі форми руху (переміщення) населення, які впливають на зміни соціальної структури суспільства і підпорядковуються її закономірностям;

економічну мобільність, що охоплює усі форми руху робочої сили, при якому змінюється галузева, професійна чи регіональна структура зайнятості населення.

Інтерес до нарощування та розвитку людського капіталу обумовлений значним потенціалом, який він містить, невичерпаністю думки та перспективних ідей, а також його унікальністю – тільки людина може створювати неповторні витвори мистецтва, нові технології, види продукції, тільки вона може генерувати нові знання та інформацію з метою перетворення їх на об’єкти інтелектуальної власності.

Дата добавления: 2017-01-13