Пошлю сокола, пошлю небожа. Нема сокола, нема небожа

Під високеє небо,

Сиву зозуленьку — на Україночку

По свою родиночку.

Нема сокола, нема небожа

З-під високого неба,

Ні зозуленьки з Україноньки —

Нема моєї родиноньки /5/.

________________

1) Збирання мистецтвознавцями Мінська ікон і різного мистецької вартості

начиння в церквах Полісся, їх реставрацію і публікацію можна тільки схвалювати. Але з їх вивезенням і привласненням мінськими музеями, з їх атрибутацією як ікон білоруських погодитись, певна річ, не можна.

2) М.Возняк. Історія української літератури, Л—в, т.1, 1922, с. 205.

3) А.Резанович. «Мудрый разумеет»… «Слово о полку Игореве» раскрывает свои

тайны? — г. «Заря», Берестя, 1991, 1.02 і 2.02.; А.Ф.Замалеев, В.А. Зоц. Мыслители Киевской Руси, К., 1987, с.97; В.М.Михайлов. Раскрытие тайны «Слова о полку Игореве».

4) Зазіхання на духовні і матеріяльні цінності Полісся і Підляшшя набуло

потворних форм. Не обминуло воно й українського фольклору цих територій. Наші пісні перекладаються по-білоруському й без докору сумління оголошуються білоруськими. Пісенні козаки — це, виявляється, козаки білоруські. Що ж до етноніму Україна в поліських і підляських піснях, то білоруські патріоти не соромляться писати його з малої букви — мовляв, окраїна. — І. Ігнатюк. У «Беларускім календары» за 1981 рік. — «Наше Слово», 1982, № 9, с.4.).

5)  З фольклорних записів О.Будзиловича в Берестейському повіті. Опубліковано в

«Сборнике памятников народного творчества в Северо-западном крае», Вільня, 1866.

Борис ЄПІШКО

Народився я 6 серпня 1932 року в християнській сім’ї на хуторі Обново (тепер західна частина села Залядиннє Одрижинської сільради Іванівського району). Батько мій, мати та брати, котрі вже давно повмирали, виховали мене змалку у великій любові до віршів Т.Г.Шевченка, повістей М.В.Гоголя, поезії О.С.Пушкіна, поеми А.Міцкевича «Пан Тадеуш»… Батьки мої знали багато російських і наших, поліських казок і розказували їх мені, а брати читали казки польською мовою. Крім цього, мати моя, маючи феноменальну пам’ять, знала багато поліських пісень… Задовго до школи я вмів читати й писати українською, російською та польською мовами. А шкільна моя освіта така: перший, другий і третій класи закінчив у Залядинській школі, четвертий — у Смілницький, п’ятий, шостий та сьомий — у Власовській, восьмий — в Іванівській і накінець у 1965 році скінчив 9-й клас знову в Залядинській школі. На цьому моя офіційна наука закінчилась і почалась різнобокова самоосвіта, котра довжиться до теперішньої пори. Моя самоосвіта — у самостійному вивченні граматики української мови, української літератури, в читанні різних енциклопедій, словників, наукової та художньої літератури інших народів і, головне, — в думанні про читане і почуте…

Живу я і працюю в старенькій батьківській хатині на хуторі Обново, в якій народився і яка вельми подібна на шевченківську батьківську хату, що її намалював, здається, сам Кобзар. Пишу українською, російською, білоруською та польською мовами. І тільки в творчості моя радість і втіха, бо надіюсь, що праця моя буде колись відома й сподобається людям…

Нехай буде слава українському народові, котрий у тяжких умовах співав веселі та сумні пісні, які і мене натхнили на веселі та сумні пісні у тяжких умовах життя непризнаного, ігнорованого поета…

                                              (З автобіографії Б.Єпішка, писаної

                                                                      10 червня 2001 року)

ВЕНЕЦЬ

Коли приїдеш ти до хати

Та спитає тебе мати:

—Розкажи, що ти робила?

Що казав тобі твій милий?..

То скажи, що цілувались

Біля мосту над Пиною,

Що звав тебе дружиною,

Але ще ми не побрались…

І як скаже тобі мати:

— Негаразд отак гуляти,

Бо любовнеє свавілля

Не веде вас до весілля…

То скажи, що її правда,

Що у нас одна неправда,

І неправді цій кінець:

Треба йти нам під венець!

Бо венець — печать святая,

І нове вік починає —

Тяжколегкеє кохання

Та довічнеє єднання!..

                                  02.09.97 р

                       Є ВЕСНА

В вікно моє б’ється бузок,

Котрого вже немає…

На струнах моєї душі

Про минуле грає…

Була колись весна,

Та гарная такая,

Як полум’я бузка,

Котрого вже немає…

Неправда! Є весна,

Котрої вже немає!

І оця весна

На струнах душі грає.

Що минуло — живе,

В душі живе людини.

ОРДИНСЬКИЙ 

       ЧАС

Ходіте, друзі!..

Ходіте сюди!..

Гляньмо, друзі,

Очима Орди:

Ось Янів Ординський,

Пинськ Ординський,

Любешів Ординський,

Кобрин Ординський…

В думках перенесемось

В Ординський час…

Ординський час

Запрошує нас

Довго гостювати

В дійсності картин,

Що залишив нам

                 ПРОРОК

Минуле бачу я:

Ось Пинськ мій над рікою,

Де зустрічаюсь я

З Наполеоном Ордою.

Неправда, що воно

Разом із тілом гине.

Тіло людини — земля,

А душа людини

В небі живе та живе,

Ніколи не гине…

                  04.05.2001р

Орда, Полісся син.

Ходімо, друзі,

Понад рікою,

Понад Пиною

Широкою!…

Співаймо, друзі,

Про Ординський час,

Котрий до любові

Зове нас!…

Співаймо, друзі,

Про наш час,

Котрий до любові

Кличе нас!…

         03.09.97 р.

Він стоїть біля ріки

Та думає думу

Про наше Полісся,

Про нашу Дому:

«Як пройде сто літ,

згадають мою думу

про наше Полісся,

про нашу Дому.

Явиться Пророк

В Поліському колі,

В райдужному

Ореолі.

Його слухайте,

Як Христа святого,

Та не слухайте

Більше нікого…»

Підходжу до нього,

Сердечно вітаю,

Дата добавления: 2023-10-13