Коли твій гонор топчуть кірком

І носять чорта у собі,

О, брацє мій, єк гето гірко!

І я втикаю. В Сухий Бір.

Я там почєвся, годувався,

Там май пудносив сік биріз,

Там одпадала вся зараза,

У котру я в столици вліз.

Там, у силі, ше був малото,

Оно за гуши хто крутив,

 Я з хати біг. В корчі, в болото

І на полудинь ни ходив.

Коли ж карєчив на коліна

Гучітіль «польский», самодур,

Ни йшов я в школу в день колійний,

А з течко ліз, ховавсь на дуб.

Оно свиннє зимню розрила,

Уже ни буде висилій!

Я зразу чую гимпирила* —

І так спасаюся. В силі.

_______________

*Гимпирил — злий дух.

Бо вже, коли нима святого

У жінки чи у мужика

І ля вспокоїння простого

Вже просять тільки кулака,

Шихуйся, брацє, у дорогу:

В сило, на дачу чи удич…

То збирижесся, дєкуй Богу.

Оно никому зла ни зич!

Василь НЕСТЕРУК

Народився я 14 січня 1952 року на хуторі поблизу села Свекличі, яке недалеко од містечка Антопіль, у звичайній сільській сім’ї. По закінченні 8 класів Антопільської середньої школи поступив у Пружанський сільськогосподарчий технікум, де набув спеціальність агронома. Навчаючись, захопився спортом, художньою самодіяльністю і, відомо ж, пробував писати вірші (хто не пише їх у 17, 18 літ). Друзям подобалися, але друкувати їх я не наважився. Потроху охота писати пройшла. Попросту не було часу. І якось випадково потрапила мені до рук газета «Збудіннє», де були надруковані, як мені здалося, чиїсь не дуже вдалі вірші, з дуже цікавою тематикою. Прочитавши їх, я подумав: о, тож я можу не гірш. Написав. Показав знайомому поетові, той одобрив. Відправив написане до редакції «Збудіння» — надрукували. Так з’явилася потреба писати. Відтоді мої твори друкувалися в нашій районній газеті, в часописах «Голос Берестейщини», «Берестейський Край». Записувався на радіо, виступав з читанням віршів по телебаченні. Пишу на тій мові, яку ввібрав у себе з материнським молоком. І щоб донести її до людей, часто виступаю разом з колективами художньої самодіяльності на сцені Антопільського Будинку культури. Пишу головним чином байки, а ще сценарії для народного колективу «Дзвони Полісся», що працює в Антополі, сам беру участь у його виступах. Чому пишу переважно байки? У нас кажуть, що «яблуко від яблуні далеко не падає», а «кури по роду чубаті». Отож я по роду свойому і вдався.

                                                                           В.Нестерук.

          ГОРТАЮЧИ «КОБЗАРЯ»

Знов беру в долоні «Кобзаря» —

Наче найбагатший скарб тримаю.

Скільки срібла, злата, янтаря

Накопичено у ньому аж до краю.

Й одкриваю незлічену ту скарбницю

Та за листом лист собі гортаю,

Гірку правду про свою землицю,

Про її історію читаю.

Як повстав та плакав Дніпр широкий,

Сердитий вітер гнівно завивав.

Як українці йшли у світ за очі

Та на могилі кобза вічне грав.

Горе було Україні, та ще якоє.

Була й віра, що небавом розкуються люде,

Запанують в себе вдома, справляться з бідою

І на землі оновленій ворога не буде.

Отакеє слово віще, Тарасове слово.

Почитаймо та майбутнє йдімо будувати,

Оновляймо свою землю, позбавляймось злого.

Хай радіє Україна, Україна-мати.

* * *

Що маємо, не бережем,

А плачемо тоді, як згубим,

Як винищимо, чим живем,

І сами тим себе загубим.

Отак свою ми мову-неньку

Губляємо, хворіючи чужою,

І вимираєм помаленьку,

Мов і не вдома ми, а за межею.

І Батьківщина нам немов не мати,

І ми, як пустозілля при дорозі,

Що із корінням треба виривати…

Спаси і врозуми нас, Боже.

Дай сили джерело нам зберегти,

Що ми, невдячні, опльовали,

Навчи, як мову нам спасти,

Що, слух ласкаючи, дзюрчала.

Як доказать своїм синам,

Що світ без рідної — невдатний…

Батькам спасибі: мову нам

Змогли, святую, передати.

ВИСНОВА

                  (байка)

До колгоспу із райцентру

Десь по зборах звітних

Екзотичну кінолєнту

Привезли дивитись.

Мов на диво, на кіно.

Всі зійшлись, здається,

Щоб зобачить, як воно

В Африці живеться.

Згасло світло, на екрані —

Степ, кокоси, трави…

Поля ніде не орані

В дальній тій державі.

Показали людей їхніх —

Соромно глядіти:

Навіть місце теє, грішне

Нічим не прикрите.

У халупах живуть з листя,

Варива не знають.

Як захочуть вони їсти,

Корені шукають.

            Шепче Ганна: — Бачиш, Йосип,

            Голі ходять, дожилися,

            Певно, в Африці колгоспи

            Раній наших почалися.

У НАС НЕ ГIРШЕ

Нетутешній при зустрічі

З нашого збиткує:

— Волю, — каже, — в нас, до річі,

Закон гарантує.

А у вас того немає,

І права людини навить

Влада часто порушає —

Світ про теє знає.

І на гулицю вийти можу

Та що хоч кричати.

Навіть Клiнтона самого

Можу шельмовати.

— У нас теж хватає волі, —

Відказує йому наш, —

І законів тих доволі,

І не гірші, чим у вас.

І я можу вийти з хати,

Серед двора свого стать.

— Білла Клiнтона, — кричатим, —

Давно пора знять.

ЛЯГАЙ ДО ОДНОГО

         (байка)

— В голові такеє стало,

Наче грюкає обух.

Дуже рано тепер встала,

Пізно лягла, біля двух, —

Пожалілась для Оксани

На своє здоров’я Рая.

Тая ж розвела руками

Й каже: — От що я пораю:

В мене не болить нічого,

Моя дружко Раю,

Бо щоночи до о д н о г о, —

Не до двох, — лягаю.

САМ СЕБЕ ХАЙI РЯТУЄ

(байка)

Дата добавления: 2023-10-13