Ти кажеш: «Я знав».. Ганна СУПРУНЮК. Не зруйновано ще поміж нами мости,. Не безкрилі ще наші привіти.

Я кажу: «І я знала,

Я бачила в снах, як ти йшов до мине,

Як рання зозуля для нас куковала,

Як сонце вставало, як місяць пливе».

Ти кажеш: «Кохаю».

Кажу: «І я тоже,

Мні гета хвороба знакома давно,

І дохтор нияк од її ни поможе,

І серце болить, і ночами видно».

Ти кажеш: «Давай договоримось щиро

І доли пов’яжимо дві у одну». —

«А я хиба що ? Я однєкуюсь, милий?

Ми тоє ж і знали з тобою давно».

                                       14.07.97 р.

* * *

Мабуть, зірки ясніши

                                на небі стають,

Мабуть, повниться шорохом

                                таїнство ночи,

Якщо парубку з вечору

                               спать не дають

Наймиліши, найкращі

                               коханиї очі.

                                      06.06.95 р.

* * *

Ми всі — однакови, ми всі —

батьківськи діти,

А батько — Біг один

                                 на нас усіх.

Що ни поділимо?

                    Чого нам ще хотіти.

Чого нигде ни стало

                                 чути сміх?..

                                           18.12.96 р.

Ганна СУПРУНЮК

Народилася 25 лютого 1955 року в селі Збураж Малорицького району. Після закінчення середньої школи в рідному селі навчалась на фізико-математичному факультеті Брестського державного педагогічного інституту. Деякий час вчителювала в сільській школі і в Малорицькому професійно-технічному училищі №11. Тепер працює на кафедрі загальної фізики Брестського держуніверситету.

З дитинства виховувалась на творах Т.Шевченка, мова якого ідентична з мовою її батьків. Тому Ганні не склало великих труднощів самотужки освоїти українську літературну мову і віршувати на ній. Раніше пробувала свої поетичні здібності на мовах, які викладаються в школах, — російській та білоруській. Вірші Г.Супрунюк друкувалися в українських газетах «Слово», «Луцький замок», в часописі українців Підляшшя «Над Бугом і Нарвою» (Польща), в обласній газеті «Заря».

      * * *

Похмурі ранки, сірі дні,

Неначе сонця і немає.

На задоволення мені

Щораз коротший день минає.

У неконтрастному бутті

Живу в постійному чеканні,

Коли повинен день прийти

Зимового сонцестояння.

Що день коротшає — нехай!

Хай сутінки, нехай негода,

Таки ж повинен бути край

Цій неласкавості природи.

Ще зверне сонце на весну,

І світ розквітне і зрадіє.

Мене тримає на плаву

Тонка соломинка надії.

* * *

Не переходити з порожнім —

Прийшовши із давна-давен,

Цей звичай мудрий і хороший

І зараз між людей живе.

В наш вік, стрімкий і метушливий,

Цейтнот — наш пан і наш батіг.

Час не цінує лиш щасливий,

Той запізнився, хто не встиг.

Як мало це і як багато:

Пильнуєш звичаїв чи ні,

Одну хвилину переждати

І вийти з кола метушні.

І випадковим подорожнім,

Стара людина чи мала,

Не перейти з відром порожнім —

Не побажати ближнім зла.

  * * *

Комп’ютер вміє римувати.

На пісню, оду чи сонет

Поможе риму підібрати

Програма з назвою «Поет».

І лиш читай собі з екрана,

Здивує форма будь-кого.

І непохибно-бездоганна

Залізна логіка його.

Він має розум, та не серце,

Він заримує все за мить,

І не нагріється процесор,

І мікросхема не згорить.

І що йому людські страждання,

Томління духу уночі…

Не вірш, а просто римування,

Коли нема в йому душі.

ПАРАЛЕЛЬНI СВIТИ

Не зруйновано ще поміж нами мости,

Не безкрилі ще наші привіти.

Дата добавления: 2023-10-13