Теща вибралась під свято. Галина САХАРУК

До сусіднього села

Навістити свого зятя,

Бо давненько не була.

І пішла. Та тут в селові,

Біля крайньої хатини,

Пес зустрів її здоровий,

Якось цепа з себе скинув.

Гавче, злющий, зуби шкірить,

З яду очі аж блищать,

Піднялася повсть на шкіри,

Готов тітку розірвать.

Зобачили гето діти

Та бігом до хати.

— Дядечку, хутчій біжіте

Бабу Маню рятувати.

Перестрів її собака.

Злий-презлий, ще й бреше,

Покусає небораку…

—Кого вкусить? Тещу?

Я його не відпускав, —

Дітям зять толкує, —

Сам зірвався, сам напав,

Хай себе й рятує.

      МОВI ПОТРIБНА ГОЛОВА

Яка співуча наша мова,

Які чарівні в ній слова.

Вона до зір летіть готова,

Як є до мови голова.

То жайворонком защебече,

То соловейком заспіва,

Спаде голубкою на плечі,

Якщо розумна голова.

А ще, буває, мова плаче,

Гукає, стогне, би сова,

А то і вороном закряче,

Як зла на в’язах голова.

Сама собою не співає,

Які б в ній не були слова.

І не сміється, не вітає —

До мови треба голова.

       НЕ УБИВАЙ!

Остановись, вернись назад,

Зверни з гріховної дороги.

Ти жінка ще, ти ще не кат,

Одумайся, побійся Бога!

Не убивай, тебе прошу,

Дай світ зобачити дитяти,

Безвинну не губи душу,

Не убивай його! Ти ж — мати.

І поки крок, останній свій,

Ти до злочинства не зробила,

Згадай, зкіль ти взялась на світ,

Тебе теж мати народила.

Вскормила молоком своїм,

Очей ночами не змикала,

І як не тяжко було їй,

Але тебе все ж згодувала.

Та їй і думка не прийшла б

Зробить таке, як ти бажаєш.

А ти? До чого ти дійшла?

На що ти руку накладаєш?

Подумай, що дитятко гето

Опорою на старість стане.

А може, виросте поетом,

А мо’ вершинь наук дістане.

Молю тебе: не убивай,

Дай світ зобачити дитяті.

Усе, що зможеш, йому дай.

Не убивай! Ти ж мати!

НА ПОЛІССЯ НІЧ ЛЯГАЄ

На Полісся ніч лягає,

Обіймає все кругом,

Буйни роси розсипає,

Доли криє туманом.

Зірки ясні, непоседи,

Розійшлись по небокраю,

Соловейко на беседу

Соловейка викликає.

Місяць, личенько умивши,

Оглядає поле, гай,

А криниченька, стомившись,

Ллє водицю через край.

І такая осолода

По всьому бруїться краю…

Засинає вся природа,

На Поліся ніч лягає.

Галина САХАРУК

Народилася 10 червня 1952 року в селі Корчиці Кобринського району в сім’ї педагогів. Після закінчення середньої школи навчалася на філологічному факультеті Брестського державного педінституту (нині університет), але закінчити його не змогла через хворобу. Пізніш працювала на різних посадах — робітницею друкарні, бухгалтером у колективному господарстві, санітаркою…

Вірші Галина пише в основному на російській мові. Творча її біографія почалася восени 1994 року. Почалася, за словами Галини, з ласки Небес, що стало для неї «величезним щастям на фоні горемичної особистої долі». А першими шанувальниками її творчості були її колеги з кобринського товариства «Оздоровлення», серед яких поетка здобула духовну підтримку.

1997 року вийшла перша поетична збірка Г.Сахарук (Любові Щасливої) «Ничего не бывает в мире случайно». Друга доповнена книга її духовної лірики має назву «Меня своею лебеди признают». У це видання потрапив і єдиний вірш, написаний її рідною поліською говіркою, якою Галина звичайно користується у побуті і яка, за висловом поетки, звучить у ній музикою, як і в дитинстві.

Серед творчого доробку Г.Сахарук знайшлося іще декілька поезій на місцевому діалекті, котрі й пропонуємо нашим читачам. Сподіваємось, що авторка на своїй рідній мові напише ще не одну натхненну книгу.

* * *

Таких красот

                   нима нигде у світи,

Де так би тайно

                  щося ліс шиптав,

Де так синів би

                  васильок у жити,

Птушки спивали б,

                  бусень кльокотав,

Де так бироза

                 розпустила б коси,

Де капелька смоли б

                 так запиклась,

Де сяхали б такиї

                 чисти роси, —

Ну, геть, як хтося

                 бісєр розсипав.

Любуюся красою

                 свого краю,

Дорогию ідучи

                 до сила,

І добре-добре

                тоє понімаю —

Він мні такий,

               бо я тут проросла.

І серце затрипече так,

               як птушка,

То засмиєцця,

               то подражнить знов:

«Ти полишучка!»

         — Так, я — полишучка,

Бо я з Полісся,

            я — Щасливая Любов.

                                      12.02.95 р.

    * * *

Мні рідная мова — як спів солов’я,

Як сивиї меї бабусі прислов’є,

Як пісня в силі,як бироза в гаю,

Як радосний сон при моїм ізголов’ї.

Тут папороть-квітку шукаю в ночі,

Тут сами щимящи храню успомини.

Про верби при шляху,про даличинь

Полів, що розлеглись по рідний ойчини.

Про стежку, що лісом виде до сила,

Про мили Корчичи, одкіль сама родом,

Бо тут я своє і натхненнє нашла,

Мні гета зимля оддає осолоду.

Мні рідная мова полишуків

Зачепить струну, саму ближчу до серця,

І пириверницця вечором в спів,

Которий так вольно і складно поллєцця.

                                           26.08.96 р.

* * *

Дата добавления: 2023-10-13