Шлях Чумацький і море Чорне,. заманили мене ви колись.. Крим на карті мені уявивсь. винограду достиглим гроном.. І в дорогу удвох із літом. ми пустились. Полісся, прощай!. Надокучило тут украй. світло сонця скупе ловити.. Поліссям — стежечка. Лепече лист

заманили мене ви колись.

Крим на карті мені уявивсь

винограду достиглим гроном.

І в дорогу удвох із літом

ми пустились. Полісся, прощай!

Надокучило тут украй

світло сонця скупе ловити.

Та Полісся ішло по п’ятах,

зазирало крізь віти доріг,

дзвоном жайвора висло вгорі,

в снах кружлялося бусленятом.

Досягав синім сяйвом Свитязь

і за втечу мені дорікав.

Наче матінка, Прип’ять-ріка

присилала лілеї-привіти.

І не втримало море-гульвіса,

не сп’янив виноград у садах.

Знов запахли Чумацький шлях

і мандрівочка на Полісся.

1982

РОЗМОВА З БУГОМ

— Де ти, Буже, ой де

Чисту воду береш?

Чом від птиць і людей

Вічний сум бережеш?

— З України вода,

Поять мене струмки.

Ну а сум свій віддав

Обеліскам стрімким.

— Як же, Буже чуткий,

Древню Бересть проспав?

— Чув я свист канчуків,

Сам від них потерпав…

— Чом же з Муховцем стромим

Море звати не став?

— Звали ми, та бетоном

Запечатали нам уста…

                       11.12.99 р. Бересть

* * *

      Пам’яті Карпа Дмитріюка

                 й Тимоша Олесіюка — організаторів

  учительських курсів українознавства

в Бересті 1918 року.

Поліссям — стежечка

У вічність стелиться.

Ідуть по ній знань шукати

Українські курсанти,

Українські вчительські сотні.

Фортеця — то їхні соти,

Тут всотували мудре слово,

Цивільне слово, не військове,

Хоч війна нависала близько

І громовицями блискала,

Силою злісною перлась

На українську Бересть.

І сталося!

Хмари насіли

І мову, і мрії посікли…

Курсанти, безборонні курсанти,

В запіллі вам лікті кусати,

Від жалів відганятися рою:

— Чому забули про зброю?

Чому?..

                                           24.06.99 р.

БАЛАДА ПРО ЛЕВЧУКА    

(ФАЛЬКIВСЬКОГО)

Лепече лист про нього в Лепесах

І в Бересті шепочуть липи й клени,

Як з піснею про весну на устах

Ширяв у сні над пралісом зеленим.

І де скінчився мрії юний лет?

У місті, бо чужим зустріло словом,

В політбюро, яке вручило партбілет

І браунінг для всесоюзних ловів.

Співали кулі, підвивала смерть.

Від бруку Мінська аж до гір Кавказу,

Метнувши сумніви й вагання шкереберть,

Кривавими ішов дорогами спецназу.

Душа, урешті, зірка провідна,

Його спинила й вивела із пекла ,

Піднесла поетичного вина…

А Києвом пливла червона спека.

Палила думи, хмарила чуття,

Гасила цвіт, що закипав у пісні.

І жалю не давала вороття,

І з мук його душі сміялась злісно.

Він марив в самоті: один лиш день

Серед борів своїх пожити.

О, скільки міг би я створити

Легенд нових, нових пісень!..

І слав в Полісся, в зморені бори

І покаяння, і слова привіту.

А звідти, знав, летять, як птиці угорі,

Благання матері вернутися зі світу.

Він прагнув вирватися з полум’я.

Дарма,

Зробити й кроку вже було несила…

Упала саваном спасенная зима

Й червоний морок світу погасила.

Лепече лист про нього в Лепесах

І в Бересті шепочуть липи й клени,

Як з піснею про весну на устах

Упав, як лист осінній, в рік шалений…

                                      Лютий 2001 р.

МЕНІ БРАКУЄ ГОЛОСІВ

Пасує гай безлистий шам

До шуму хвильного сирого.

Як кішка, муркотить дорога

І слухає галчиний гам.

Мені бракує голосів —

Шпачиних сеймів на тополі,

Де кожен шпак не стіл — престолій,

Вернувшись з вирію, посів.

    Мені бракує голосів —

    Родинних співів на Великдень,

    Коли хвала у небо лине

                Воскреслій Господа красі…

   Від снів зимових батьківщина

               Борониться з усеньких сил…

   Мені бракує голосів —

               Весняних — людських і пташиних.

15.11.2001

СИНОВІ

Хороводить вітер з листям

На моїй дорозі…

Де ті весни подалися?

Зникли у знемозі.

Хай твої повстануть в силі,

Молоді, порядні,

Щоб світанками вершились

Ночі непроглядні.

Щоб сміялось у промінні

Листя древа твого,

А дорога неодмінно

Привела б до Бога…

                             9.11.2000                  

 * * *

Підійди на смерку

               до низеньких дерев,

Що без листя

                ще нижчими стали,

Више тих кам’яниць,

                де володарем лев,

Підніми їх

                 в очах своїх, Алло.

Хай зрадіють вони,

                 скинуть зиму з плечей,

Хоч на мить

                 любу весну згадають…

…Пам’ятай, мила Алло,

                 про силу очей,

  Що добра всьому світу

                              жадають.

    11.12.2001

   МIСТО ПIД МIСЯЦЕМ

Місто під Місяцем чистим

на вечора й ночі грані

місить очима

містику телеекранів.

Міряє жахів чужих затоки —

а чи глибокі, а чи широкі?

Міняє вроджену лагідність

на бусурманську жорстокість.

                                06.11.2000 р.

   НАША ТРАДИЦIЯ

Втрачати — то наша традиція.

Без сліз розстаємося з другом.

Спокійно спимо і дихаєм,

Коли верховодить наруга.

І навіть той звук притишений

Згубили у фразі «Спаси, Біг».

… Ми спали, а час невтішний

Берестову Бересть присипав.

Проспали й камінну Бересть —

Сад рукотворних храмів.

З лиця землі місто стерли

І збудували драму.

Сумуєм тепер над руїнами,

Шкода не міста — фортеці…

Каміння червоне в інеї

Кричить, як вояки у герці.

ПОРА ВЕСНЯНИХ НАГОРОД

Зелені грамоти роздарює весна,

Медалі з листя роздає деревам.

Сіяють верболози, свидина,

Оріх волоський і калина кревна.

Не обділила жодного куща,

Всі парки обійшла і переліски…

Воскрес за лугом ліс, що був зачах, —

У нагороджених потрапив списки.

Весь у зірках геройських юний сад,

Від слави чар п’яніючи дедалі,

Не сміє зазирнути в листопад —

Зворотний бік квітневої медалі.

           * * *

Дата добавления: 2023-10-13