Дієприкметник як форма дієслова. Граматичні категорії дієприкметника

План

Дієприкметник як форма дієслова

1. Дієприкметник як форма дієслова. Граматичні категорії дієприкметника

2. Творення дієприкметників

І.Вихованець, К.Городенська: У традиційній граматиці української мови дієприкметник визначають здебільшого як форму дієслова, яка поєднує ознаки дієслова і прикметника. Вважають, що, як і дієслову, дієприкметникові властиві морфологічні категорії часу, виду та стану; як і прикметник, він відмінюється за відмінками, числами та родами, а в реченні виконує переважно синтаксичну функцію означення [Жовтобрюх, Кулик 1972: 364].

Модифікацією цього традиційного визначення є кваліфікація дієприкметника як неособового дієслівного утворення [Русанівський 1969: 408].

Широковідомим в українському мовознавстві є витлумачення дієприкметника як прикметника: або як дієслівного прикметника [Булаховський 1929:13], або як відносного (віддієслівного) прикметника [Кучеренко 1967: 20].

Рідше дієприкметникові виділяють проміжне місце між дієсловом і прикметником, вважаючи його своєрідним гібридом, змішаною формою, що виявляє ознаки названих частин мови. У межах цього підходу він був виділений також у самостійну міжчастиномовну категорію з ознаками дієслова і прикметника [Гнатюк 1982: 9, 12—18, 104—111, 216—228].

Очевидним є те, що дієприкметник має подвійну природу, бо він пов'язаний і з прикметником, і з дієсловом. Проте останнім часом цю подвійність дієприкметника і його зв'язок зі згаданими частинами мови витлумачують інакше, ніж це було раніше, незважаючи на те, що їх так само порівнюють за семантичними, морфологічними та синтаксичними ознаками. Новим є те, що заперечено гібридність дієприкметника і обґрунтовано його функціональну різнорідність, на основі чого дієприкметники розчленовано на дієслівні й прикметникові утворення [Вихованець 1988а: 128]. їх розглянуто в ізольованому вживанні, тобто поза синтаксичним контекстом, і в контексті, як аналітичні дієприкметникові форми.

Семантика дієприкметника виявляє деякі особливості в передаванні значеннєвих частиномовних характеристик дієслова та прикметника. За семантичною ознакою дієприкметник ближче стоїть до прикметника, ніж до дієслова, бо виражає ознаку предмета за виконуваною ним дією або властивим йому станом.

Таку ознаку кваліфікують як нерозчленовану семантику стану. Для власне-дієслів основною є семантика дії, а семантика стану належить до їхньої периферії.

Крім того, цю периферійну семантику стану вони видозмінюють у стан як процес. Дієприкметникові, навпаки, властива нівеляція ознаки процесуальності і перетворення її на віддієслівну ознаку предмета [Вихованець 1988а: 131].

Із власне-дієслівних морфологічних категорій дієприкметникам властива лише категорія виду, але її мають й інші, пов'язані з дієсловом, одиниці, пор.: писати і писання, писаний, пишучий, пишучи, писавши; написати і написання, написаний, написано, написавши. Інші власне-дієслівні категорії, зокрема часу й способу, які визначають специфіку дієслова як самостійної частини мови, дієприкметникові не притаманні. Спростовано твердження, що дієприкметникові властива дієслівна категорія часу. Його часове значення якісно відрізняється від дієслівного. Дієприкметник не виражає стосунку до моменту мовлення, а тому не має трьох часових форм. Він зберігає лише часову співвіднесеність з дієслівними формами теперішнього та минулого часу [Вихованець 1988а: 129].

Тому одні дієприкметники сприймаємо немовби такими, що стосуються дії в момент мовлення (засихаюче дерево), інші вказують ніби на те, що вона передує моментові мовлення (накреслена схема, задубілі пальці). Вихідні показники теперішнього і минулого часу дієслів у дієприкметників нейтралізовано у зв'язку з їхнім використанням у прикметниковій позиції, напр.: Я тобі зимові дні сріблясті Заплету в сивіючу косу (Д. Павличко); Задуманий вами маневр — це щось незрівнянне у військовій науці (М. Шеремет); Перед його очима враз постала згорблена до щему постать матері з заломленими па сухих грудях руками (Ю.Збанацький). Розімкнувши свою задубілу в напрузі руку, подав [Черниш] Романові гранату (О. Гончар).

Названа дієприкметником ознака не пов'язується з часом повідомлення про неї. Якби дієприкметник чітко виражав властиві дієслову граматичні значення теперішнього, минулого та майбутнього часу, то його часові показники не можна було б нейтралізувати й перевести в інший часовий план за допомогою часових показників форм аналітичної синтаксичної морфеми-зв'язки бути та дієслівних напівзв'язок стати, здаватися, робитися, лишитися, залишитися, зостатися та ін., пор.: Волосся пострижене, Волосся було пострижене, Волосся буде пострижене; Обличчя здається змарнілим, Обличчя здавалося змарнілим; Обличчя здаватиметься змарнілим. Заперечено також наявність у дієприкметника і другої визначальної для дієслова категорії — категорії способу. Доказом її цілковитої нейтралізації слугує те, що дієслова у формі наказового та умовного способу мають морфологічні показники цих грамем способу (пор.: пиш-и, пиш-іть, писав би), у дієприкметників способові показники втрачено (пор.: підкреслений, писаний).

Отже, ізольований дієприкметник не має визначальних-для дієслова морфологічних категорій часу та способу, тому він перебуває поза власне-дієсловом [Вихованець 1988а: 131]. Натомість дієприкметник виявляє граматичні ознаки прикметника. Подібно до прикметника, він вказує на морфологічні категорії роду, числа та відмінка, які мають так само залежний і словозмінний характер, пор.: визначений кошторис, визначена тема, визначене слово, визначені дні; посивілий чуб, посивіла голова, посивіле волосся, посивілі скроні. Із трьох прикметникових категорій дієприкметника найбільше унеможливлює його віднесення до дієслівної форми прикметникова категорія відмінка, тому що власне-дієслівні й власне-прикметникові категорії не можуть поєднуватися в похідних одиницях. Для синтетичних форм дієприкметника типовою є присубстантивна, тобто прикметникова, синтаксична позиція, напр.: Лиш морщини глибокі І побіліле за ті дні волосся Свідчили, кілько він перетерпів (І. Франко); На подзьобаному дощем піску залишилися відбитки його босих ніг (А. Шиян).

У сфері дієслова перебувають аналітичні дієприкметникові форми, бо вони виконують типову для нього формально-синтаксичну функцію присудка.

У присудкову позицію дієприкметник може бути переведеним тільки за допомогою форм дієслівної морфеми-зв'язки бути та форм дієслівних напівзв'язок стати, здаватися, лишатися, залишатися й под., які надають йому власне-дієслівних категорій часу та способу і транспонованої від займенникового іменника категорії особи, тобто формують три особово-часових і дві особово-способових форми. Із цими зв'язковими елементами поєднуються дієприкметники, відомі в традиційній граматиці як пасивні, утворені від основи інфінітива за допомогою суфіксів -її-, -єн-, -т-, та як активні дієприкметники минулого часу із суфіксом -л-, пор.: Київ оновлений; Київ став оновленим; Київ стане оновленим; Став би оновленим Київ; Нехай буде оновленим Київ; Бюджет прийнятий; Бюджет був прийнятий; Бюджет буде прийнятим; Був би прийнятий бюджет; Нехай буде прийнятий бюджет; Сіно здається висохлим; Сіно здавалося висохлим; Сіно здаватиметься висохлим; Здавалось би висохлим сіно; Нехай здається висохлим сіно. Саме ці аналітичні форми засвідчують перехід дієприкметників до семантичного підкласу дієслів стану, де вони становлять розряд аналітичних дієслів зі значенням результативного стану — стану, що є наслідком виконаної дії. Аналітичні форми пасивних дієприкметників із значенням результативного стану виконують функцію присудка у складі пасивних конструкцій, що формують опозицію з активними конструкціями, утвореними перехідними дієсловами зі значенням дії. На опозиції актив/пасив, як уже зазначалося, виділяли граматичну категорію стану дієслова. Оскільки предикативно вживані дієприкметники передають значення результативного стану, що є наслідком дії, яку виражали вихідні дієслова, то такі дієприкметники точніше було б кваліфікувати виразниками категорії результатива, що має міжрівневу природу, бо, по-перше, трансформація значення дія —> результативний стан дає підстави вважати ці пасивні дієприкметники лексичними дериватами щодо перехідних дієслів зі значенням дії, а по-друге, аналітичні форми пасивних дієприкметників із семантикою результативного стану функціонують як присудки тільки у складі речень — трикомпонентних пасивних конструкцій, до складу яких входить називний відмінок об'єктного суб'єкта та орудний суб'єкта, і значно частіше двокомпонентних пасивних конструкцій, у яких позиція орудного суб'єкта зредукована, але на неї ще вказує імпліцитно предикативний пасивний дієприкметник, напр.: / чому старіший за "Повість минулих літ", перший Новгородський літопис засвідчує, що Софія Київська закладена не 1037, а 1017року (Д. Горбачов); Після поразки повстанських військ під Кумейками він [Гордій Чурай] разом з Павлюком був страчений у Варшаві (О. Козуля); Та рано чи пізно, але народ буде покараний за свою духовну глухоту і світоглядну незрячість (М. Жулинський).

Отже, з функціонального погляду дієприкметник неоднорідний, граматично роздвоєний і розчленовується на прикметникові синтетичні й дієслівні аналітичні утворення. Синтетичні дієприкметникові форми входять до класу прикметників, бо вони виступають у типовій для прикметника присубстантивній позиції, виконують прикметникові формально-синтаксичні й семантико-синтаксичні функції; аналітичні дієприкметникові форми перебувають у сфері дієслова, бо вони вживаються в типовій для дієслова присудковій позиції, у яку їх переводять форми дієслівної морфеми-зв'язки бути або форми дієслівних напівзв'язок, які, з одного боку, нейтралізують прикметникові морфологічні категорії роду, числа та відмінка, а з іншого — стають виразниками власне-дієслівних категорій часу і способу. Це означає, що аналітичні дієприкметникові форми виконують дієслівні формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції.

Дієприкметник — це неособова дієслівна форма, яка поєднує в собі ознаки дієслова і прикметника. Він виражає ознаку предмета за виконуваною ним дією або тією дією, яка на нього спрямована: «Прибулих друзів він притис до себе» (М.Бажай); «Весь степ червонів проти сонця, ніби вкритий червоним туманом» (І.Нечуй-Левицький).

Як і дієслова, дієприкметники мають категорію часу, виду і стану. Дієприкметник зберігає вид того дієслова, від якого він утворений (виконувати — виконуючий, написати — написаний), і керування, властиве цьому дієслову (написати пером — написаний пером, пошити із шкіри — пошитий із шкіри).

Як і прикметник, дієприкметник має категорію роду й відмінка і узгоджується з іменником, який пояснює, в роді, числі, відмінку.

За ознакою стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Кожна із цих груп має теперішній і минулий час (майбутнього часу дієприкметники не мають).

АКТИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ

О.Пономарів: Активні дієприкметники вказують на ознаку дійового предмета: люблячий батько, зів'яле листя, осиротілі діти. В теперішньому часі вони виражають таку ознаку дійового предмета, яка розвивається одночасно з дією дієслова-присудка: «У темніючому небі яскраво сяяла вечірня зірка» (А. Шиян).

Утворюються рідковживані в сучасній українській мові активні дієприкметники теперішнього часу від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду додаванням суфікса -уч- (-юч-) для дієслів першої дієвідміни і -ач-(-яч-) — для дієслів другої дієвідміни і родових прикметникових закінчень: відпочива-ють — відпочива-юч-ий, догоря-ють — догоря-юч-ий, леж-ать — леж-ач-ий, ре-в-уть — рев-уч-ий. Від дієслів, які не мають форм теперішнього часу, активні дієприкметники теперішнього часу не творяться.

Активні дієприкметники минулого часу виражають таку ознаку дійового предмета, розвиток якої закінчився раніше дії дієслова-присудка: «Перегоріле вугілля тлію, та вже не давало того світу» (Панас Мирний); «Це був величезний старий орел, злинялий од сонця й негоди» (О. Довженко). Утворюються активні дієприкметники минулого часу від основи неозначеної форми префіксальних неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- і родових прикметникових закінчень: одерев'яні-ти — одерев'яні-л-ий, збідні-ти — збідні-л-ий, дозрі-ти — дозрі-л-ий.

Активні дієприкметники з суфіксом -ш- (-вш-) в українській літературній мові тепер не вживаються. Як правило, ці дієприкметники замінюються описовою формою: той, що переміг; той, що допоміг.

Борис Антоненко-Давидович: Активними можуть називаються дієприкметники, які виражають ознаку предмета за його ж дією — Тварини, жиючі й живші на землі. Факт, спостерігаємий... Незадовольняючі наслідки. Чоловік, намагаючийся стати... Вражаючий випадок. Пасивними називають дієприкметники, які виражають ознаку предмета за дією над ним - розбите вікно, виконувана робота.

Але біда в тому, що в українські мові не існує активних дієприкметників взагалі, тож вищенаведені приклади є не більш, ніж простим суржиком.

Але ми знаємо багато слів із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ач-, -яч-, що походять від дієслів: лежачий («Лежачого не б`ють». — М. Номис), питущий («Я — не питущий, отже, не підкочуйтесь до мене з чаркою». — В. Кучер), невмирущий («Слався, горде комсомольське плем`я, невмируща молодість моя». — І. Нехода), трудящий, роботящий («А трудяще, а чепурне, а роботяще!» — Т. Шевченко) тощо. Хіба ці слова не є активні дієприкметники? Ні, це віддієслівні прикметники, що втратили дієслівні ознаки (час і вид) і означають уже не дію, як дієприкметники, а сталу властивість когось чи чогось.

Немає в українській мові й форм пасивного дієприкметника теперішнього часу на зразок російських читаемый, получаемый, делаемый, але зрідка трапляються віддієслівні прикметники з суфіксами -им- (невгасима любов), -ом- (невідомий чоловік), що також утратили ознаки дії й набули постійної якості.

Щоб легше було зрозуміти сказане, порівняймо дві фрази: «Під лежачий камінь вода не тече» й «Павло підняв лежачу на підлозі монету». У першій фразі слово лежачий є віддієслівний прикметник, що втратив ознаки дієслова й має постійну властивість — лежати; в другій фразі слово лежачу виконує функцію невластивого українській мові активного дієприкметника, через що фраза звучить важко, неприродно, штучно. Так сказати по-українському не можна, а треба: «Павло підняв монету, що лежала на підлозі».

Розгляньмо ще такий приклад: «Питущого й близько не підпускай до комори чи каси, бо проп’є все». Так сказати по-українському можна, бо тут слово питущий — віддієслівний прикметник, що передає постійну властивість п’яниці. А спробуймо лиш надати цьому слову функцію активного дієприкметника й подивімося, що вийде: «Людина, питуща некип’ячену воду, може заслабнути на шлунково-кишкові захворювання». Кожний, хто хоч трохи знає українську мову, відчує, що така фраза звучить по-українському дико, її конче треба перебудувати так, щоб у ній не було активного дієприкметника питущий. Це можна зробити двома способами — або користуючись описовою формою підрядного речення: «Людина, що п’є некип’ячену воду, може заслабнути на шлунково-кишкові захворювання», — або вдаючись до дієприслівника: «Людина, п’ючи некип’ячену воду, може заслабнути на шлунково-кишкові захворювання».

Тут виникає слушне питання: чи ця особливість української мови — уникати вживання форм активних дієприкметників — не обмежує наших можливостей вислову? Чи описові конструкції, до яких мусимо вдаватися замість активних дієприкметників із зазначеними вище суфіксами, не обтяжують фрази, не позначаються кепсько на стилі викладу? Як бачимо це ніскільки не рушить ні мелодійності ритму, ні стрункості, простоти викладу авторової думки. І навпаки — як псують милозвучність, стрункість, простоту й утруднюють вимовляння незграбні спроби живосилом застосувати в українському реченні невластиву форму активного дієприкметника! Ось невдала фраза з одного сучасного оповідання: «Нам важко бачити тебе прикутим і страждаючим». Можна за попереднім прикладом поставити замість страждаючий дієслово: «Нам важко бачити, як ти страждаєш прикутий»; можна скористуватись і віддієслівним прикметником: «Нам важко бачити тебе прикутим і стражденним». Часто буває можливо замінити активний дієприкметник пасивним дієприкметником від того ж дієслова.

Інколи можна замінити активний дієприкметник дієприслівником від того ж дієслова або іменником іншого кореня: замість неправильно складеної фрази «Під час обговорення доповіді всі виступаючі товариші зазначали важливість поставленого питання» можна сказати: «Під час обговорення доповіді всі товариші, виступаючи, зазначали важливість поставленого питання» або «Під час обговорення доповіді всі промовці зазначали…». Тим, кому потреба протокольної точності, можна скористуватись описовою конструкцією: «Усі товариші, що виступали (або — брали участь у виступах), зазначали…»

Як бачимо, є багато різних способів, щоб, не порушуючи милозвучності української мови, правильно й точно передати те, що в російській мові передається активними дієприкметниками.

Бажаючий — що (котрий, який) бажає — охочий

Відпочиваючий, відпочивальник, що (котрий, який) відпочиває, відпочиваючи

Відстаючий — що (котрий, який) відстає — відсталий

Захоплюючий — що (котрий, який) захоплює, захопливий, звабливий, привабливий, знадний, знадливий, принадний

Знаючий — що (котрий, який) знається (розуміється, тямить), тямущий (тямучий), тямовитий, тямкий

Пануючий чи панівний?

Подорожуючий — що (котрий, який) подорожує — подорожній

Початкуючий — початківець

Працюючий — що (котрий, який) працює — трудящий, трудівник, трудар, трудовик, працівник

Утопаючий, потопаючий, що (котрий, який) утопає (потопає), утопальник (потопальник), потопельник

Хвилюючий — що (котрий, який) хвилює, зворушливий, бентежний, збудний (збудливий), животрепетний

ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета, на який спрямована дія, закладена в самому дієприкметнику: «На лісовій галявині стояла крита очеретом хата. Біля хатини прихилився зроблений із хворосту і обмазаний глиною сарайчик» (О. Довженко). Творяться пасивні дієприкметники тільки від перехідних дієслів.

Пасивні дієприкметники в сучасній українській мові мають форму тільки минулого часу. Творяться вони від основи неозначеної форми:

1. За допомогою суфікса -н-, якщо основа закінчується на -а(-я): писа-ти — писа-н-ий, вія-mu — вія-н-ий,різа-ти —різа-н-ий. Якщо інфінітивна основа має тематичний суфікс -ува-(-юва-) або -ва-, то цей суфікс зберігається і в утвореному дієприкметнику, який у наголошеній позиції початкове^ змінює на о. Пор.: бетонува-ти — бетонова-н-ий, адресу ва-ти — адресова-н-ий, але переписува-ти — перепис у ва-н-ий, розмальовува-ти — розмальо-вува-н-ий.

2. За допомогою суфікса -єн- (-єн-) від основи неозначеної форми на -и- (-/-), де суфікс -єн- (-єн-) виступає на місці суфікса основи -и- (-/-), та на приголосний: вари-mu — вар-ен-ий, загоїти — заго-єн-ий, велі-ти — вел-ен-ий, при-нес-ти — принес-ен-ий, привез-ти — привез-ен-ий. При творенні дієприкметників цього типу відбуваються морфонологічні чергування: д/дж: попередити — попередж-ен-ий; зд/ждж: заїзди-mu — заїждж-ен-ий; г, з/ж: зберег-ти — збе-реж-ен-ий\вирази-mu —вираж-ен-ий; с/ш: заноси-mu — за-нош-ен-ий; к, т/ч: спек-ти — спеч-ен-ий, за-крути-ти — за-круч-ен-ий; ст/щ: вимасти-ти — вимащ-ен-ий; б, п, в, м, ф/бл, пл, вл, мл, фл: послаби-ти — послабл-ен-ий, покро-пи-ти — покропі-еп-ий, забарви-ти — забарвл-ен-ий, оформи-ти — оформі-ен-ий, розграфи-ти — розграфл-ен-ий.

3. За допомогою суфікса -т- від односкладних інфінітивних основ, що закінчуються на и(і), а(я),у\ ер: ми-ти —ми-т-ий, гріти — грі-т-ий, жа-ти — жа-т-ий, ду-ти — ду-т-ий, дер-ти — дер-т-ий. Від основи інфінітива, яка закінчується на о або має в своєму складі суфікс -ну-, можуть творитися дієприкметники з суфіксами ‑ен-(-сн-) і -т-\ коло-пш — коло-т-ий і кол-ен-ий, поро-ти — поро-т-ий і пор-ен-ий, гор-ну-ти — гор-ну-т-ий і горне-н-ий.

Пасивні дієприкметники в реченні часто виконують роль присудка: «Вихід на масштабне вирішення соціальних проблем, що нагромадилися у суспільстві, пов'язаний з докорінними перетвореннями нашої економіки» (газ.); «У цій програмі буде сформульована вся сутність умов, необхідних для втілення в практику Закону про мови» (газ.). Проте пасивні дієприкметники можуть виступати і в ролі означення: «Переглядаємо колекції писанок, відтворених художницею, і переконуємося, що не знайти і двох сіл, писанки яких повторювалися б» (газ.).

Дієприкметники вживаються переважно в книжній писемній мові, зокрема в науковому та діловому стилях, де вони виконують роль уточнення: «До текстурних ознак осадових порід належать особливості будови природи, набуті нею під впливом механічних причин» (В. Бондарчук). Використовують їх для лаконічного й чіткого оформлення думки.

Уживаність активних і пасивних дієприкметників у текстах неоднакова. Подвійна функція пасивних дієприкметників (означення і присудок) зумовлює їх більшу частотність. Вони співвідносяться з активними як 5: 1.

ПЕРЕХІД ДІЄПРИКМЕТНИКІВ У ПРИКМЕТНИКИ ТА ІМЕННИКИ

Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки часу, виду, стану, а також здатність керувати іменниками. У цьому випадку вони виражають постійну, сталу ознаку предмета і нічим не відрізняються від прикметників: родючі поля, блискучий оратор, пекучий біль, сіяне борошно, колючий дріт, вихована людина. Це явище називається ад'єктивацією дієприкметників.

Здебільшого переходять у прикметники пасивні дієприкметники. Якщо дієприкметник, виконуючи функцію присудка, втрачає здатність керувати іменником, то це є свідченням його переходу в розряд прикметника. Напр.: «Очі в Маланки стали налякані, круглі» (М. Коцюбинський); «Очі в усіх видющі, вуха чуйні» (М. Коцюбинський).

Дієприкметники від прикметників відрізняються також наголосом. У дієприкметниках наголос здебільшого на корені, в прикметниках — на суфіксі: печена картопля —печена картопля, варений — варений, учений — учений.

Дієприкметники, як і прикметники, можуть переходити в іменники, субстантивуватися. У таких випадках вони втрачають прикметникові ознаки і виражають не ознаку предмета, а сам предмет: «Гріх не гріх, а береженого й бог береже, Маковею» (О. Гончар).

ПРЕДИКАТИВНІ ФОРМИ НА -но (-єно), -то

Окрему групу пасивних дієприкметників становлять предикативні форми на -но (-єно), -то: завдання виконано, лист написано, фільм показано.

Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні дієприкметники, від основ неозначеної форми перехідних дієслів додаванням суфіксів -н-, -єн-, -т- та суфікса -о: про-чита-ти — прочита-н-о, сказа-ти — сказа-н-о, зби-ти — зби-то.

Як і дієслова, форми на -но (-єно), -то керують іменниками. Будучи утвореними від перехідних дієслів, вони керують здебільшого іменниками у формі знахідного відмінка: «Маланка, заклавши руки, побожно слухала оповідання про те, скільки привезено цегли, яке й чому забраковано дерево» (М. Коцюбинський).

Предикативні дієприкметники на -но (-єно), -то — невідмінювані форми, в реченні вживаються тільки в ролі присудка: «На засіданні було заслухано доповідь підкомісії. Затверджено розроблені нею пропозиції» (газ.).

Лекція № 8

Дата добавления: 2014-01-11