В. В. Головко

Етапи проектування інформаційних систем

Держстандартом визначені такі основні стадії розроблення ІС: допроектну, проектну, впровадження та експлуатації.

Допроектна стадія. Розробник спільно із замовником проводять організаційні заходи з підготовки об’єкта автоматизації до обстеження і створення інформаційної бази, складають техніко-економічне обґрунтування, постановку задачі і технічне завдання на розроблення системи. Визначаються очікувана ефективність системи та вартість робіт з проектування та розроблення системи. Всі документи на цій стадії затверджуються у двосторонньому порядку. Технічне завдання на розроблення автоматизованої системи складається на підставі техніко-економічного обґрунтування в цілому, з виділенням відповідних етапів і затверджується розробником та замовником.

Проектна стадія. На цій стадії здійснюється розроблення технічного та робочого проектів, програмування складових частин, налагодження та тестування програмного забезпечення. Підставою для розроблення технічного проекту системи є затверджене технічне завдання. Після затвердження технічного проекту розробляється робочий проект, що не затверджується. Одночасно з розробленням проектів створюються класифікатори та довідники інформації.

Стадія впровадження. Система здається в дослідну та в промислову експлуатацію. Цей етап включає апробацію окремих елементів та впровадження проекту системи в цілому. Готовність системи і введення її в експлуатацію оформлюється відповідно укладанням актів завершення робіт, прийманням системи в дослідну і промислову експлуатацію тощо.

Стадія експлуатації. На цій стадії здійснюється супровід програмного та технічного забезпечення, виконання робіт щодо постійного введення інформації. Супроводження програмного забезпечення здійснюється з метою внесення змін залежно від змін чинного законодавства, нормативів або процесу подальшого розвитку системи.

15.02.2013. Лекция 1. Введение в дисциплину «Отечественная история» (ОИ). ДРЕВНЯЯ РУСЬ В IX-XI ВВ.

План

1. Дисциплина «ОИ» как часть фундаментального, развивающего образования. История как наука. Принципы изучения.

2. Образование Древнерусского государства. Принятие христианства Русью.

1.1. Дисциплина «ОИ» как часть фундаментального, развивающего образования

ОИ относится к «развивающим», не специальным предметам. Для чего они нужны? Чтобы ответить на этот вопрос, рассмотрим понятия о «фундаментальном» и «прикладном» образовании.

Прикладное («специальное») образование даёт знания, умения, навыки, необходимые для выполнения каких-либо конкретных профессиональных обязанностей. Пример в России – это краткосрочные курсы (водителей, пользователей персональных компьютеров) или начальное профессиональное образование (профессионально-технические училища), где учат выполнять определённой профессии и «не дают ничего лишнего». Если последовательно проводить это в среднем общем или высшем образовании, то на выходе получится «исполнитель», «человек массы». Как показывает С.Г. Кара-Мурза, в школах Испании подобная образовательная сеть «B» (для будущих «исполнителей»), «сдвинута к формированию пролетариев, пассивно подчиняющихся господствующей идеологии…[1]».

Фундаментальное («развивающее») образование наряду со специальными знаниями даёт «избыточные», «развивающие» - о закономерностях развития природы и общества, учит мыслить системно, воспитывает «творцов». Философ А.С. Панарин справедливо заключает: «Неприкаянное, то есть не годящееся для сиюминутного практического использования, знание представляет собой вездесущий вызов статус-кво [существующему положению] и порождает среду творчески неудовлетворенных, критически настроенных людей[2]». Люди, получившие такое образование, не довольствуются прежними достижениями. Они обладают широким культурным кругозором, способны к творчеству. По словам выдающегося социолога А.А. Зиновьева, «ненужные» («непрактичные», фундаментальные) знания, которые в избытке давала советская высшая школа, представляют собой «русский золотой запас», позволяющий выпускникам решать творческие, нестандартные задачи и при необходимости осваивать новые социальные роли. «Советская система образования, пишет он, давала широкое фундаментальное образование, на основе которого граждане имели возможность быстро приобретать узкую специализацию или, в случае необходимости, переучиваться»[3].

Значение фундаментального образования увеличивается в современную эпоху, когда человечество переживает глобальный экологический кризис, а страны «золотого миллиарда» (развитые государства Запада) стремятся выйти из него за счёт использования ресурсов стран «мировой периферии» (к каковым относится и Россия), превратив их в «новые колонии». «Вопросом эпохи и ставкой века, отмечает А.С. Панарин, стали не те или иные “экономические модели”, а само право народов на существование и человеческое достоинство». Фундаментальное образование и позволяет человеку быть не послушным «винтиком» - потребителем, но гражданином - творцом. Видеть происходящее в мире и находить своё место в борьбе за «спасение мира для всех», на началах солидарности, коллективной идентичности и патриотизма[4].

Дата добавления: 2014-01-15