Мал. 18. Внутрішня архітектура системного блоку

Системний блок звичайно (мал. 18) розміщується в металевому або пластмасовому корпусі. Електронні модулі розміщуються всередині системного блоку на окремих друкованих платах. Одна з них - базова (материнська) - містить головні електронні компоненти і роз'єми, у які встановлюються додаткові плати - адаптери зовнішніх пристроїв та ін.

Основою машини є мікропроцесор - невелика за розміром кремнієва платівка, укладена в корпус із декількома десятками виходів - це "серце" машини він управляє її роботою. Мікропроцесори і побудовані на їхній основі машини називають 8-, 16-, 32- або 64- розрядними відповідно до розрядності внутрішніх регістрів процесора.

Крім розрядності регістрів, мікропроцесор характеризується максимальним обсягом пам'яті, що адресується. Для 8-розрядних мікропроцесорів максимальний обсяг пам'яті звичайно дорівнює 64 Кбайт, для 16-розрядних - від 1 до 16 Мбайт, у сучасних 64-розрядних – більше 64 Гбайт. Робочу пам'ять називають оперативним запам'ятовуючим пристроєм (ОЗП). Крім ОЗП, частину адресного простору займає постійний запам'ятовуючий пристрій (ПЗП), призначений для зберігання найбільш важливих системних програм і даних. Інформація П3П зберігається і після вимикання машини, завдяки чому не потрібно робити її завантаження з зовнішніх носіїв.

В П3П знаходяться програма початкового завантаження, базова система вводу-виводу BIOS і драйвери пристроїв комплекта ПК. BIOS – це засіб узгодження ПК з операційною системою. В BIOS задаються установки роботи ПК.

Ще один важливий параметр мікропроцесора - тактова частота, що визначає швидкість виконання елементарних операцій. Тактова частота задається спеціальним тактовим генератором. Звичайно сучасні 8- і 16-розрядні мікропроцесори працюють із тактовою частотою в діапазоні від 1 до 40 МГц, сучасні 64-розрядні – більше 3 ГГц.

З функціональної точки зору мікропроцесор характеризується системою команд, що визначає порядок програмування усіх операцій - способів завдання операндів, видів адресації та інше.

В перших ПЕОМ використовувались процесори сімейства Intel 8088/8086, у меншому ступені - мікропроцесори сімейства 68000. Донедавна використовувались двоядерні двохпотокові процесори Intel Centrino Duo i Intel Core Duo. Процесори Intel Core i3 – двоядерні чотирипотокові. Сучасні процесори – це чотириядерні чотирипотокові Intel Core i5, Intel Core i7, AMD Phenom II X4 та AMD Athlon II X4.

Мікропроцесор зв'язується з іншими пристроями системного блоку через внутрішньосистемний інтерфейс або "спільну шину".

Електронні модулі, призначені для керування накопичувачами, дисплеєм, принтером і т.п., називаються контролерами. Вони часто реалізуються на окремих друкованих платах, що вставляються всередину системного блоку. Такі плати називають адаптерами зовнішніх пристроїв. Програми управління контролерами (складові операційної системи) називаються драйверами.

Часто на окремій платі розміщується і додаткова оперативна пам'ять. На базовій платі встановлюється лише деякий необхідний обсяг, а інша пам'ять виноситься на додаткову плату, так що користувач може за своїм розсудом регулювати її обсяг.

Сучасна оперативна пам'ять має тип DDR-3.

Дата добавления: 2014-01-11