Передумови та причини встановлення нацистської диктатури в Німеччині

Вторгнення у приватне життя людини

Політичний контроль.

Цілковитий контроль над економікою.

Партійно-державна еліта.

Однопартійна диктатура.

Наслідки Першої світової війни для Італії. Встановлення фашистської диктатури.

Внутрішня політика нацистів. Масове насильство. Репресії.

Економічна політика нацистів.

Прихід нацистів до влади.

Передумови та причини встановлення нацистської диктатури в Німеччині.

Тоталітаризм.

План.

Тоталітаризм. Встановлення тоталітарних режимів у країнах Європи.

Лекція 4.

7. Корпоративна система у Італії.

1. Тоталітаризм.

. Передумови виникнення тоталітаризму. Початок XX ст. приніс людям чимало страждань і розчарувань: економічні кризи, жорстокі повстання та революції і, нарешті, світова війна. Демократія, на яку покладалося стільки надій, не спромоглася убезпечити народи від небачених руйнувань і багатомільйонних жертв. Обивателі, не у змозі самостійно розібратися у причинах такого стану речей, у всьому звинуватили демократію. Саме в ній вони вбачали корінь зла і схилялися до думки, що лише «сильна» влада може забезпечити їм спокійне й сите життя. Найбільше такі погляди були поширені у країнах, які або програли війну (Німеччина та Росія), або ж не отримали від перемоги в ній того, на що, на їхню думку, вони заслуговували (Італія).

Науковці висловлюють різні думки щодо різновидів тоталітаризму. Одні з них поділять його на правий (фашизм, націонал-соціалізм) і лівий (більшовизм), інші - на тоталітаризм німецького й радянського зразків та ін.

У цілому ж спільні ознаки дають підстави вести мову про три головні різновиди тоталітарних режимів:

- більшовизм, (СРСР),

- фашизм (Італія),

- націонал-соціалізм, (нацизм) (Німеччина). Інколи для спрощення італійський фашизм і німецький нацизм узагальнено називають фашизмом.

Ознаки тоталітарних режимів. Тоталітарні режими в СРСР, Італії та Німеччині мали ряд спільних рис, які тією чи іншою мірою були успадковані тоталітаристами інших країн.

2. Культ особи «вождя» є неодмінною рисою усіх без винятку тоталітарних режимів.

7. Репресії та переслідування, що здійснювалися спеціальними каральними органами, виправні табори слугували запорукою стабільності тоталітарних режимів.

Нацистський рух у Німеччині виник одразу після Першої світової війни.

Причинами його виникнення були

- реваншистські настрої після поразки у війні та підписання принизливих умов Версальського миру,

- соціальна незахищеність більшої частини населення в результаті зростаючої післявоєнної розрухи,

- реакція на більшовицьку політику експорту світової революції.

Націонал-соціалістська робітнича партія Німеччини (НСДАП), що стала центром об’єднання усіх фашистів, була утворена в 1919 р. Порівняно швидко лідером цієї партії став А. Гітлер. У 1923 р. нацисти намагались організувати заколот у Баварії, але зазнали поразки. В 20-ті роки вони ледь існували. Швидкий ріст їх впливу почався в роки економічної кризи 1929-1933 pp. Основні програмні положення фашистського руху в Німеччині були викладені в книзі А.Гітлера "Майн кампф " ("Моя боротьба").

Криза економічна стала і кризою Веймарської республіки. Велике безробіття, масове розорення селян і ремісників вимагали від влади екстремальних заходів для полегшення становища народу. Однак республіканські уряди проводили політику економії, урізаючи й без того незначні соціальні витрати. Заходи:

¾ підвищені податки на предмети першої необхідності

¾ зменшені розміри пенсій

¾ позбавлено допомоги безробітних, молодших 21 року.

Така політика не могла не викликати розчарування й давала привід для критики не тільки тих, хто стояв при владі, а й демократії взагалі. На падінні авторитету Веймарської республіки позначилась й широко розповсюджена думка, що її створенню сприяла ганебна Версальська угода. Тому в роки кризи почали набирати силу партії, що виступали проти демократії, і серед них, в першу чергу, нацисти, які обіцяли встановити тверду владу і вивести країну з кризи. Вплив партій, що виступали у підтримку Веймарської республіки, швидко падав і в 1932 р. вони вже репрезентували меншість громадян. Нацисти стали найбільшою політичною партією Німеччини.

Масовою базою нацистського руху стали націоналістично налаштовані ремісники, селяни, ветерани війни, безробітні. Підтримку нацистам надали впливові кола великого капіталу Німеччини.

Робітничий клас менш піддавався впливу нацистів, але його значна частина також виступала проти Веймарської республіки, підтримувала комуністів - прибічників соціалістичної революції. Запеклі суперечки й гостра боротьба між ними та соціал-демократами зробили неможливими єдині антифашистські дії лівих сил, як це було у Франції в 1934-1936 pp. Нацистам вдалося залучити на свій бік зневірену в демократії молодь: 1/3 членів НСДАП складали люди віком до 30 років. Позначилась на поведінці виборців й тактика боротьби, яку використовували нацисти:

¾ штурмовики й есесівці нападали на мітинги політичних суперників,

¾ били активістів інших політичних партій,

¾ залякували населення,

¾ їхні дії демонстрували слабкість законної влади, яка не здатна була підтримувати елементарний порядок у містах й забезпечувати безпеку громадян.

Фатальну для Веймарської республіки роль відіграли представники традиційної військово-бюрократичної еліти Німеччини, політичний вплив яких не був усунутий революцією 1918 р. Саме вони в момент, коли криза наближалась до кінця і намітились ознаки падіння впливу нацистів, використали свій вплив на президента Гінденбург а, щоб він вручив мандат на формування уряду А. Гітлеру. 20 січня 1933 р. той став рейхсканцлером -головою уряду.

Дата добавления: 2014-01-15