Фармакологія

Лекція

Політична економія (економічна теорія) - наука про основні закономірності, що визначають розвиток економіки, поведінку людей ma їх груп у виробництві, розподілі, обміні і споживанні життєвих благ з метою задоволення своїх потреб за умов відносної обмеже­ності економічних ресурсів, що породжує проблему економічного вибору і конкуренцію за їх використання.

Цінність, або вартісна сторона продукту, визначається витратами тих виробничих факторів, які застосовувалися при його створенні. Саме це дозволяє порівнювати різнорідні продукти між собою і визначати кількісні пропорції їх обміну. На практиці цінність (вартість) продукту визначається через його грошову оцінку, тобто ціну.

Товар - продукт, створений для обміну на інші продукти чи для |продажу.

Корисність є натурально-речовою стороною продукту, вона визначається певними механічними, фізичними, хімічними, біологічними чи щільними параметрами, якісними характеристиками, їх доцільною сукупністю та певним співвідношенням, що й визначає можливості продукту у задоволенні матеріальних чи духовних потреб людей.

Варто наголосити, що економічна природа вартості продукту стала предметом тривалої теоретичної дискусії. Одні теоретики (на початку XIX століття Давід Рікардо, а потім послідовники його вчення, насамперед Карл Маркс) доводили, що вартість продукту створюється витратами виключно одного виробничого фактора - праці. Цей підхід було названо трудовою теорією вартості.

Рікардо не був першим теоретиком, хто сформулював трудову теорію вартості - до нього це зробили ще у XVII столітті Вільям Петті і дещо пізніше П’єр Буагільбер, а в XVIII столітті - Франсуа Кене і Адам Сміт, однак він став першим, хто абсолютизував цей підхід до економічної природи вартості.

Більшість сучасних теоретиків дотримуються думки про багатофак-торну природу вартості.

Початки цього напряму можна знайти в Адама Сміта, однак закінченого вигляду він набув у вченнях Жана-Батиста Сея і Томаса Мальтуса на початку XIX століття.

Ж.Б. Сей і Т. Мальтус стверджували, що у створенні вартості продукту беруть участь усі економічні ресурси - не тільки праця, а й капітал та земля (природні ресурси), пізніше до них приєднали й підприємницькі здібності людини, а виразом цінності (вартості) продукту є його корисність.

Теорію корисності розвивали Фердинандо Ґаліані і Анн Робер Тюргб у XVIII столітті та Жан-Батист Сей, однак найбільший вклад у її формування зробили маржиналісти і неокласики на рубежі XIX і XX століть, розробивши теорію граничної корисності життєвих благ, за якою виразом цінності блага є його гранична корисність - корисність останнього екземпляра з запасу цього блага.

Усі ці підходи до визначення економічної природи вартості благ будуть розглядатися у наступних розділах.

До цього можна додати, що прихильники трудової теорії вартості не вважають нематеріальні послуги продуктом, а тому працю, витрачену на їх надання, назвали непродуктивною, тобто такою, що продукту не створює.

Першим це зробив Франсуа Кене, а потім цю хибну, з точки зору прихильників багатофакторної природи вартості, думку розвинули Адам Сміт, Давід Рікардо та Карл Маркс.

Проте більшість сучасних дослідників заперечують це, вважаючи продуктивними як будь-яку працю, що створює матеріальний продукт і матеріальні послуги, так і інші економічні ресурси - капітал, природні ресурси та підприємницькі здібності, які разом й створюють їх вартість (цінність).

4. Предмет і функції політичної економії.

Тільки тепер, після попереднього аналізу економіки, можна визначити, що ж вивчає політична економія, тобто яким є її предмет.

Звернувшись до наукових літературних джерел минулого і сьогодення, можна побачити еволюцію уявлень про предмет політичної економії. Зокрема, меркантилісти - представники першої в історії економічної-школи (XVI-XVIII століття), які відображали економічні інтереси купців і торгівців, дали першу назву економічній науці - політична економія. Меркантилісти вважали політичну економію наукою про багат-«сукупність правил господарської поведінки» і про «торговельний іс». Сферою створення багатства при цьому уявлялася торгівля, вперед міжнародна. Термін «політична економія» як назва науки з'явився у 1615' році, коли ранцузький меркантиліст Антуан де Монкретьєн видав свою книгу «Трактат китичної економії». Цей термін А. Монкретьєн сконструював з грецьких іів politikos - «державний, громадський», oikos - «домашнє господарство», imos - «закон», тобто «політична економія» - «державне (громадське) уп-шління домашнім господарством». Школа фізіократів², яка існувала у Франції у 60-70-х роках XVIII іття (Ф. Кенё, А. Тюргб та інші) перенесла предмет досліджень полі-ої економії з сфери обігу до сфери виробництва, що було величезним гненням економічної думки того часу. Водночас, фізіократи помилково вважали джерелом багатства лише ькогосподарське виробництво, хоча й трактували багатство, на від-нід меркантилістів, матеріальними благами. За уявленнями фізіокра- іредметом політичної економії є національне багатство, під яким розуміли продукт землеробства. Англійська класична політична економія (XVII-XIX століття) роз- лпл предмет політичної економії до досліджень умов виробництва та Термін «меркантилізм» походить від італійського mercante - «торгівець». Термін «фізіократія» походить від грецьких слів fisio - «природа» і kratos -їв». 31

-

нагромадження національного багатства (А. Сміт, 70-ті роки XVIII сто-~~лТття),1ПГакож розподілу цього багатства (Д. Рікардо, початок XIX сто­ліття), створюваного у всіх галузях матеріального виробництва (проми­словості, сільському господарстві, будівництві тощо, а не тільки у земле­робстві), що проявляється в економічних законах та економічних відноси­нах.

Марксистська політична економія (друга половина XIX століття) предметом політичної економії вважала систему виробничих відносин -відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та спо­живання життєвих благ (багатства) і відповідну систему економічних законів (К. Кїаркс).

Паралельно з цим розвивалося й уявлення про політичну економію як науку про народне господарство (В. Рошер і К. Бюхер - представники так званої історичної школи в економічній теорії, 30-40-ві роки XIX сто­ліття).

У надрах маржиналізму у його неокласичному варіанті наприкінці XIX ст. з'явилась нова назва економічної теорії ~ «економіка» (В. Дже-вонс, А. Маршалл), предмет якої обмежувався дослідженням багатства і економічної поведінки раціонального господарюючого суб'єкта стосовно його виробництва, розподілу та споживання. Увага зосереджувалася на ізольованому суб'єкті господарювання, його стимулах до дії і мотивах протидії, тобто підкреслювалася роль людини в економіці.

Якщо маржиналісти і неокласики обмежили предмет політичної еко­номії (економічної теорії) виключно рівнем окремого господарюючого суб'єкта (підприємства), то кейнсіанці (Дж. М. Кейнс, 30-ті роки XX сто­ліття) значно розширили його, перенісши центр досліджень на рівень усієї економіки в цілому, тобто на рівень макроекономіки. і

Джон М. Кейнс під предметом політичної економії (він повернув права «громадянства» цьому терміну, вважаючи поняття «політична еко­номія» і «економікс» тотожними) розумів дослідження кількісних функці­ональних залежностей у ринковій економіці, взаємозв 'язків макроеконо-мічних параметрів.

Водночас великий англійський економіст застерігав: «Економічна теорія не є набором уже готових рекомендацій, застосовуваних безпосе­редньо у господарській практиці. Вона є швидше методом, ніж вченням, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володіє нею, приходити до правильних висновків».

Представники раннього інституціоналізму - течії економічної дум­ки, що виникла у США на зламі XIX і XX століть (Т. Веблен та інші),

■

чюдили предмет політичної економії до широкого спектру позаеконо­мічних явищ - так званих інституцій, які визначають економічні явища і Іроцеси (психологія і біологія людини, право і держава, сім'я і вихован-я, звичаї і досвід, наука і техніка, технологія і новаторство тощо). У всесвітньовідомому підручнику американського теоретика, Нобе-івського лауреата П. Самуельсона «Економікс» (витримав 16 видань, оминаючи з 1948 року) наводиться кілька визначень предмета економіч­ні теорії (економікс). Ось лише деякі з них: І. Економічна теорія - наука про види діяльності, пов'язаних з бміном і грошовими угодами між людьми. 2. Економічна теорія - наука про використання людьми рідкісних ибо обмежених виробничих ресурсів (земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад, машини і технічні знання) для виробництва рі тих товарів (таких, як пшениця, м'ясо, пальто, концерти, дороги і ихти) і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання.

3. Економічна теорія - наука про економічний вибір.

4. Економічна теорія - наука про повсякденну ділову життєдіяль-ИІсть людей, добування ними засобів до існування і використання цих

>бів.

5. Економічна теорія - наука про те, як людство вирішує свої зав-дшіня у сферах споживання і виробництва.

6. Економічна теорія - наука про багатство.

Пол Самуельсон підкреслює, що ніяке визначення предмета еконо-іної теорії не може бути повним і точним, тим не менше дає його вла-характеристику: «Економічна теорія є наукою про те, як з рідкісних ннробничих ресурсів люди і суспільство протягом певного часу, за допо­могою грошей чи без їх участі, вибирають для виробництва різних това­рі» і розподілу їх з метою споживання нині і в майбутньому між різними людьми і групами суспільства» (Самуэльсон П. Экономика. Вводный курс. -М Прогресс, 1964.-С.25).

У 14-му виданні підручника не визначення стало значно коротшим,

цю не змінило його суті: «Аналітична економіка вивчає, як суспільство

використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні товари, і розподіляє

І» серед людей» (Самуельсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. - К.: Основи,

С.32).

Це звертання до популярного підручника з економічної теорії дозво-

мщ зробити висновок, що нині вона вважається універсальною наукою

М|»і> проблеми вибору ресурсів і економічну поведінку людей. Враховуючи

Н факт, що політична економія (економічна теорія) - наука універса-

льна і різнопланова, можна сформулювати наступне визначення її пред­мета.

Варто враховувати, що політична економія (економічна теорія) дос­ліджує історичну еволюцію економіки у бік зростання її доцільності (ра­ціональності), джерела і рушійні сили економічного розвитку та прим­ноження національного багатства, а також шляхи зростання добробуту окремих соціальних груп і громадян.

Отже, вивчаються ті ж економічні відносини, але акцент робиться не на об'єкті відносин (засобах і предметах праці та виробленому продукті), як у класичній чи марксистській політичній економії, а на суб'єкті цих відносин - людині. Такий аспект надзвичайно важливий для соціально орієнтованої ринкової економіки, доформування якої спрямовані еконо­мічні реформи в Україні.

Економічна теорія структурно включає у себе такі частини: теоре­тичну мікроекономіку, що досліджує ринкову поведінку окремих госпо­дарюючих суб'єктів (фірм, окремих галузей і галузевих ринків); теоре­тичну макроекономіку, що вивчає функціонування національної еконо­міки у цілому; теоретичну мезоекономіку, або метаекономіку, що дос­ліджує функціонування інфраструктурних підсистем економіки (грошо­вої, фінансової, біржової тощо) та окремих народногосподарських комп­лексів - енергетичний, аграрно-промисловий, військово-промисловий тощо; теорію міжнародної економіки, що вивчає функціонування світо­вої економіки у цілому.

З позицій дослідження економічних відносин в економічній теорії можна виділяти політичну економію, предметом якої є аналіз економіч­них відносин і економічних законів, та економіко, що вивчає закономір­ності ринкової економічної системи. Водночас, можна й ототожнити поняття «політична економія» та «економічна теорія».

При визначенні предмета політичної економії (економічної теорії) з метою його більш чіткого і широкого осмислення доцільно виділяти:

Ф сферу дослідження - економічне середовище, у якому здійснюєть­ся господарська діяльність;

If 's ' ■► об'єкт дослідження — економічні явища і процеси в економічній •♦ предмет дослідження — життєдіяльність «економічної людини», ■руп людей і держави, їх економічна поведінка і економічна політика у ів'язку з тим економічним середовищем, у якому вони знаходяться. Основне завдання політичної економії (економічної теорії) - здій-пювати не просто описання явищ і процесів в економіці, а виявити їх ізаємозв'язки та взаємозумовленість, тобто розкрити систему економіч­них явищ і процесів та систему законів, які ними управляють. У цьому полягає відмінність економічної теорії (політичної економії) від конкрет­них економічних наук. У предметі економічної теорії (політичної економії) прийнято виді­лити дві сторони - позитивну і нормативну (за термінологією А. Сміта). Позитивна сторона предмета полягає у проведенні абстрактного |«теоретичного дослідження економіки та її елементів, а нормативна - у підготовці рекомендацій загального характеру для раціональної­ економічної поведінки усіх господарюючих суб'єктів - від окремої людини до держави, у формуванні уявлень про цілі та напрями економічного розвитку. Нормативна економічна теорія є науковою основою для розробки економічної політики держави.

У якості універсальної науки економічна теорія (політична економія) виконує ряд важливих функцій: теоретико-пізнавальну, аналітичну, Практичну, прогностичну, виховну і методологічну.

sj\ Теоретична, або пізнавальна, функція полягає у поясненні законів, (І принципів, процесів і явищ економічного життя, аналітична — в аналізі економічних явищ і процесів, практична — у визначенні ме­ти і напрямів економічного розвитку, рекомендацій для економічної поведінки суб'єктів економіки та економічної політики держави,

t виховна — у вихованні раціонального економічного мислення, визна­ченні правил ринкової економічної поведінки, методологічна функ­ція полягає у створенні теоретичної основи для системи конкрет­них економічних наук. Ще представник історичної школи В. Рошер у першій половині XIX иіття підкреслював, що економічні знання дає не тільки економічна |ии, а ціла низка самостійних конкретних економічних наук, кожна з К має свій специфічний предмет, особливе завдання і певні логічні поми дослідження. Конкретні економічні науки виробляють систему правил, необхід-

■

них для практичної господарської діяльності, а тому відносяться не до області загальної теорії, а до мистецтва у господарській практиці.

Найважливіше завдання економічної теорії — бути основою, карка­сом не лише усієї системи економічних наук, а й економічних навчальних дисциплін, що робить її основою вищої економічної освіти.

Економічна теорія (політична, економія) є методологічним фунда- І ментом цілого комплексу економічних наук:

Ф галузевих (економіка промисловості, сільського господарства, буді­вництва, торгівлі та інші);

Ф функціональних (фінанси, бухгалтерський облік, аудит, банківська справа, страхова справа, менеджмент, маркетинг, прогнозування і дер­жавне регулювання економіки та інші);

■► інформаційно-аналітичних (статистика, економічний аналіз, еконо-міко-математичні методи, економетрія тощо);

* спеціальних (міжгалузевих) (економічна географія, розміщення продуктивних сил, історія економіки та економічних вчень, логістика, демографія, економічна політика тощо).

Водночас, економічна теорія - це одна з наук про суспільство, поряд з історією, філософією, соціологією, політологією, правом, релієзнавст-вом та іншими. Вона покликана розкривати тільки одну сторону соціаль­них явищ - економічну, інші суспільні науки - усі інші їх сторони. Тому лише вся сукупність соціальних наук разом у змозі пояснити усе суспі­льне життя людей.

Економічна теорія враховує знання, здобуті як конкретними еконо­мічними, так і іншими соціальними, фундаментальними (зокрема, мате­матикою) і природничими науками, без врахування яких отримані теоре­тичні висновки можуть виявитись хибними чи некоректними.

. Економічна теорія - це не набір правил про те, як стати багатим. Вона не дає, та й не може дати готові відповіді на всі питання життя.

jЈS Економічна теорія — лише інструмент, спосіб мислення та осмис- pv| лення економічної дійсності.

Оволодіння цим інструментом зможе допомогти кожному зробити вірний вибір у багатьбх господарських і життєвих ситуаціях.

Водночас, економічну теорію потрібно відрізняти від економічної політики. Політична економія (економічна теорія) розвивалася у пошуках відповіді на питання, поставлених господарською практикою та еконо­мічною політикою, але залишається тільки інструментом рсмислення економічної дійсності та прогнозування її розвитку. 36

/j\ Економічна політика — цілеспрямована система заходів держави у\ у сферах суспічьного виробництва, розподілу, обміну та спожи­вання життєвих благ.

Економічна політика покликана відображати економічні інтереси Іуепільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки у цілому та реалізацію економічних інтересів нації.

Економічна політика знаходить варіанти вирішення економічних іблем і приводить у дію їх механізми. Здійснення завдань економічної нтики може призвести до змін в економіці, її удосконаленні і навіть до і їй економічних систем, що знаходить вираз у наступному розвитку

ікономічної теорії.

Економічна теорія (політична економія) опирається на фактичний

і економічної системи, тому за своєю природою має позитивний

чіктер і намагається звільнитися від суб'єктивних оцінок економічної

П пості. Вона формулює наукові уявлення про усі рівні функціонуючої

ІИиноміки. Однак, пізнаючи економіку, політична економія виявляє певні

рецепти активного впливу держави на економіку, тобто набуває норма-

І нічого характеру. Отже, хоча економічна теорія не є безпосереднім змістом економіч­ної політики держави, вона виступає її теоретичною основою. Еконо­мічна політика, нормативна за своїм характером, має опиратися на висно-имі позитивної економічної теорії, інакше держава у цій своїй діяльності •if матиме ніяких шансів на успіх. 5. Методологія політичної економії /*\ Методологія політичної економії (економічної теорії) - наука Ц про методи господарського життя, методи здійснення і дослід- і ження економічних явищ і процесів. Методологія покликана допомогти вирішити головне питання: за до­помогою яких наукових способів і прийомів пізнання дійсності економі­чнії теорія з'ясовує як функціонує і розвивається та чи інша економічна ма. У методологи політичної економії (економічної теорії") можна виді-пі і н кілька основних підходів: І) суб 'єктивний (вихідний пункт аналізу економічних явищ - раціо­нальний господарюючий суб'єкт, а об'єктом аналізу є поведінка цього опально господарюючого суб'єкта; з цих позицій економічна теорія -и "рія раціонального економічного вибору); 37

2) емпіричний (аналіз господарської діяльності на основі власного досвіду і фактах реальної дійсності та застосування різноманітних інстру­ментів дослідження - статистики, кібернетики, математики, економетрії та інших; результатом дослідження стають емпіричні моделі; цей підхід передбачає поділ економіки на сфери мікроекономіки і макроекономіки); ¹ 3) раціоналістичний (спрямований на відкриття «природних» чи ра­ціональних законів цивілізації, він вимагає дослідження економічної сис­теми як єдиного цілого, а також закономірностей її розвитку, законів, що регулюють дану систему);

4) діалектико-матеріалістичний (єдино правильним вирішенням наукових проблем вважає об'єктивний аналіз явищ, який характеризує І внутрішні зв'язки явищ і процесів у їх розвитку - виникненні, вдоскона- І ленні та вмиранні, тобто в постійному русі, у динаміці, у чому й полягає І суть діалектики).

Методологію не можна ототожнювати з методами дослідження, І останні є тільки інструментами, сукупністю способів і прийомів вивчення І предмета дослідження.

Як і будь-яка наука, політична економія (економічна теорія) застосо­вує насамперед емпіричний метод, який грунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника, а також методи індукції (виве­дення економічних закономірностей з фактів реального життя на основі сходження від окремих сторін до сутності усього явища в цілому) і дедукції (аналіз на основі руху від загального явища до його окремих, сторін), логічної абстракції (уявного виділення найсуттєвішої сторони явища та її аналізу та ігнорування несуттєвих його ознак і сходження від абстрактного (теоретичного) до конкретного).

Діалектичний метод дослідження - процес пізнання явищ у всій різноманітності їх форм та у всій їх суперечливості. Це - синтетичний метод, що включає наукову абстракцію, пізнання загального (спільних властивостей і ознак усіх явищ), особливого (спільних якостей частини явищ) та одиничного (властивостей і ознак окремих явищ), єдності і. бо­ротьби протилежностей у явищі (будь-яке явище суперечливе, єднаючи в собі протилежності, подолання яких - основа розвитку даного явища), поєднання історичного (реальної послідовності розвитку явища) і логіч­ного (необхідної послідовності розвитку), аналіз (поділ явища на окремі сторони і ознаки та їх дослідження) і синтез (поєднання окремих сторін і ознак явища і пізнання його як єдиного цілого), єдність теорії і практи­ки (практика - критерій істини) та інших.

Сучасна економічна теорія широко застосовує мікроекономічний та

І ^економічний аналіз, здійснює моделювання економічних процесів:тичне описання і функціональний аналіз з виявленням причинно-ікових зв'язків) і прогнозування їх розвитку. При цьому широко ювуються математичні, графічні та статистичні методи аналізу. Мікроекономічний аналіз побудований, як правило, на використанні чних величин, тобто застосовується граничний аналіз явищ (як пра-мінімуму ціни, витрат, доходу, прибутку, продукту тощо), а прин-івноважності (ціни, попиту та пропозиції, фірми, ринку, галузі, еко-и в цілому) широко використовується як у мікроекономічному, так і ^економічному аналізі. економічна теорія широко застосовує такий прийом, як розляд еко-них явищ у їх статиці (непорушності, фіксованості певного стану) іміці (у їх русі, у постійному розвитку), що дозволяє глибше дослі-суть і проаналізувати розвиток того чи іншого явища. Це стосується сроекономіки, так і макроекономіки. Іри вивченні економічного життя людей, їх соціальних груп і суспі-а у цілому можливі, доцільні і необхідні економічні експерименти, далеко не завжди можна передбачити усі їх ймовірні результати омічний експеримент - штучне відтворення економічного явища чи;су з метою пізнання у найсприятливіших умовах і наступного ичного застосування). Свідоме масове економічне експериментування проводилося як на мікро-іні (Р. Оуен і П. Ж. Прудбн у XIX столітті, Ф. Тейлор і Г.Форд - у XX сто­пі та інші), так і на макрорівні (Дж. Лоу на початку XVIII століття, Дж. М.:йнс і М. Фрідман у XX столітті). Закінчуючи розгляд методології економічної теорії і методів еконо-іго теоретичного дослідження, варто згадати слова великого еконо-XX століття Дж. М. Кейнса: «Ідеї економістів і політиків - і коли мають рацію, і коли помиляються - мають значно більше значення, пажається. У дійсності, саме вони й правлять світом» (Кейнс Дж. М. я теория занятости, процента и денег. / Избр. произвел. - М.: Экономика, Методи економічних досліджень дозволяють виявити категорії, за-і принципи, які вивчає політична економія (економічна теорія). 6. Економічні категорії, закони і принципи За допомогою абстрактного (теоретичного) мислення крок за кроком юзкриття сутності економічних явищ і процесів, що вимагає форму-

вання певних логічних понять, котрі більш чи менш повно відображають реальну економічну дійсність у її розвитку.

y^N Логічні теоретичні поняття, що відображають найбільш загальні Д / суттєві сторони господарського життя суспільства, називають І економічними категоріями.

Економічна теорія сформувала велику кількість категорій. Зокрема, І економічними категоріями є такі поняття, як «вартість», «праця», «про- І дукт», «гроші», «ціна», «кредит», «попит», «пропозиція», «ринок», «зай- І нятість», «заробітна плата», «власність», «витрати», «прибуток», «ресур- І си», «інфляція» і безліч інших.

Усі економічні категорії поділяються на загальні (характеризують І економічні Явища у всіх економічних системах) і спеі{ифічні (характери- І зують сторони господарського життя окремої економічної'системи).

Наприклад, такі економічні категорії, як «вільний ринок», «конку­ренція», «обмін» є специфічними, адже характеризують тільки ринкове середовище, а категорії «праця», «продукт», «виробництво», «споживан­ня» є загальними, адже властиві для усіх економічних систем.

Економічні категорії, теоретично узагальнюючи реально існуючі економічні відносини, явища і процеси, стають сходинками пізнання об'єктивної економічної реальності, його засобом і результатом.

Водночас, явище завжди значно багатше, ніж категорія, яка його позначає. Категорія - поняття наукове і містить у собі тільки пізнані нау­кою ознаки і властивості явища і не включає ще не пізнані. Це означає, що категорія може розвиватися та збагачуватися по мірі пізнання наукою того явища, яке вона позначає.

Категорії мають історичний характер. Економічні явища народжу­ються, розвиваються і зникають, разом з ними з'являються відповідні категорії, якщо наука у змозі пізнати явища, які ці категорії відобра­жають, вони також змінюються і розвиваються.

Наприклад, якщо категорія «гроші» колись позначала одну суть (зо­лото чи срібло), то нині вона значно збагатилася та змінилася (ніхто нині під грошами не розуміє тільки металеві монети).

Деякі явища давно зникли, відійшли в далеке минуле, а категорії, що їх позначали, існують тільки у науковій абстракції. Це, приміром, стосу­ється таких категорій, як «раб», «феод», «цеховий устрій» тощо. Однак ми можемо їх використовувати для аналізу давно зниклих економічних явищ і відносин.

Лише оволодівши сотнями економічних категорій, студент зможе

ній мети - оволодіти курсом економічної теорії (політичної еконо-і. а разом з тим і закласти теоретичну базу для пізнання економічної. мості та оволодіння конкретними економічними науками. Саме еко-іічна теорія формує категорії, що використовуються іншими економіч-і науками. У цьому й полягає її методологічна функція. В економіці, як і у будь-якій іншій сфері суспільного життя та в при-іі. крізь гаданий зовнішній хаос і нагромадження випадковостей про­мітає собі шлях необхідність, закономірність розвитку. Економічні про-|КИ у суспільстві управляються внутрішніми, властивими їм законами - томічними законами. Будь-який закон відбиває у собі сутність певного явища. Закон і. і "шість - поняття однорідні (однопорядкові), відображають поглиблене ЙІоіання людиною явищ навколишнього світу. Явище при цьому ширше і піе від закону, однак закон вловлює внутрішню сутність явища.

jtS Щоб дати визначення економічному законові, потрібно згадати визначення закону, сформульованого філософією: закон - стійке, тривке явище, котре постійно повторюється, це вираз внутріш­нього, суттєвого, необхідного, причинно-наслідкового, постійного, загального, якісного і кількісного взаємозв'язку (відношення), вла­стивого дано.му явищу чи процесу.

Автор цього визначення - видатний німецький філософ XVIII століття Г. Гегель у книзі «Філософія права» писав про політичну економію як науку, що робить «честь думці», адже вона, маючи перед собою масу випадковостей, ■Ілиіуковує їхні закони. %

І економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний харак-

і <>бто не залежать від волі і свідомості людей. Однак усе ж не можна

южнювати економічні закони з законами природи, як це робили у

іупому деякі дослідники - від Конфуція, або Кун Фу-цзи (VI століття

т......иої ери, Стародавній Китай), до французького фізіократа Ф. Кенё

її VI11 століття). Економічні закони і закони природи мають ряд суттєвих І Ьміпностей:

1) природні закони - це закони природи, економічні закони - зако­ни і огподарської діяльності людей;

2) закони природи вічні (обмежені тільки часом існування нашого і ні ту), економічні ж мають історичний характер, хоча вони, як і при-

іакони, є об 'єктивними, але все ж це - закони людської діяльності і і мсіо не існують, тому й змінюються разом зі зміною суті господар- ffckiil діяльності і зникнуть разом з людською цивілізацією;

3) природні закони діють неухильно, як фатум, а економічні - є лише пануючою тенденцією, існують як усереднення явищ, відхиляючись у той чи інший бік;

4) відкриття і застосування законів природи відбувається об'єктив­но, поза участю людини, економічні закони застосовуються людиною свідомо чи несвідомо, вони часто прокладають собі дорогу, зустрічаючи протидію з боку відживаючих сил суспільства;

5) природні закони не враховувати не можна, тоді як економічні можна і не враховувати, хоча діяти вони будуть, однак нехтування дією економічних законів може призвести до катастрофічних для даного суспі­льства наслідків.

Економічні закони у сукупності утворюють систему економічних законів. Кожна економічна система має свою систему економічних зако­нів. У системі економічних законів можна виділити різні групи і види законів.

Розрізняють загальні, особливі і специфічні економічні закони.

Загальні діють у всіх економічних системах, особливі - не у всіх, а хоча б у двох економічних системах, а специфічні - тільки в окремих еко­номічних системах. Так, закони безмежного зростання потреб чи рідкіс­ності ресурсів - загальні, закони попиту і пропозиції, товарного обміну — особливі, а закони конкуренції чи феодальної ренти - специфічні.

/~\ Економічні принципи — це, як і закони, узагальнення, але, на від- Д міну від законів, вони містять значні допущення, усереднення, є менш обов'язковими, ніж закони, вказуючи на загальні тенденції економічного розвитку.

Зокрема, у ринковій економіці діють економічні принципи раціона­льності (раціонального, доцільного використання обмежених виробни­чих ресурсів) і доходності (доходності підприємницької діяльності), однак це зовсім не означає, що у будь-якому господарстві ресурси вико­ристовуються однаково раціонально і доцільно, а кожне підприємство обов'язково є прибутковим. Тут виявляється тільки загальна тенденція: підприємства мають різну прибутковість і з різною доцільністю застосо­вують ресурси, при цьому існує велика кількість нераціональних і нерен­табельних підприємств.

У західній економічній теорії не вбачають особливої різниці між економічними законами і принципами, об'єднуючи їх поняттям «еконо­мічні принципи».

Наприклад, книга видатного англійського теоретика А. Маршалла, яка

побачила світ у 1890 році, називається «Принципи економікс», хоча там дос­ліджуються не тільки економічні принципи, але й закони. Економічні категорії, закони і принципи є засобами пізнання еконо­мічних явищ і процесів. Віднайшовши і дослідивши категорії, закони та принципи певної економічної системи, можна пізнати її сутність, законо­мірності та тенденції розвитку, спрогнозувати зміни, виявити цілі еконо­мічного прогресу, застосувати доцільну економічну політику. - '

з навчальної дисципліни

Дата добавления: 2014-01-11