Тема 3. Ринкова економіка, її еволюція та сучасні моделі

Ринок – це центральне явище економіки. Ринок – це об’єктивний факт, який бачить кожний, і що таке ринок, знає кожна домогосподарка, яка йде за покупками. (Антоніо Пезенті)

Поняття „ринок” сьогодні є чи не найпопулярнішим в нашому суспільстві. Зумовлено це переходом України до ринкової економіки, ринкових відносин. У чому полягає зміст цих понять? В економічній літературі наводяться різні визначення ринку. Його визначають як сферу обмiну або мiсце зустрічі покупців i продавців товарів i послуг, або сукупнiсть угод купiвлi i продажу товарiв тощо.

Ці визначення обмежують ринок виключно сферою обміну, купiвлi-продажу, що не вiдображає його дiйсної сутi. Як економічна категорія, поняття „ринок” вiдображає сутнiсть економiчних вiдносин, що виникають мiж суб’єктами економiчної системи (виробниками i покупцями) з приводу обмiну результатами i умовами (факторами) виробництва.

Економiчнi вiдносини завжди проявляються як економiчнi iнтереси (усвiдомленi людиною потреби, спонукальнi мотиви господарської дiяльностi). Тому ринок – поняття, яке вiдображає процес взаємодiї економiчних iнтересiв суб’єктiв господарської системи.

Отже, поняття „ринок” тотожне поняттю „ринковi вiдносини”.Економiчна система, що функцiонує на засадах ринкових вiдносин, у реальнiй дiйсностi є формою органiзацiї господарської дiяльностi суспiльства, яку називають по-рiзному: ринкова система, система вiльного пiдприємництва або ж просто – ринок.

Таким чином, поняття ринок можна розглядати як у вузькому, так i широкому розумiннi. У першому – це форма економiчного обмiну, в другому – система вiдносин господарювання, здатна вирiшувати життєво важливi завдання у сферах суспiльного виробництва, обмiну, розподiлу та споживання. Ринок виступає як сукупнiсть форм i органiзацiї спiвробiтництва людей один з одним, призначених для того, щоб звести разом з комерцiйною метою продавцiв та покупцiв, а також надати можливiсть першим продати, другим – купити товар. Тобто це мiсце добровiльних угод, де продаж товарiв вiдбувається лише в тому випадку, коли обидві сторони – продавець i покупець – знаходять компромiс, який проявляється в цiні.

Як явище господарського життя ринок з’явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридичних суб’єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну на ринку. Ринок функціонує за певних умов, які можна поділити на чотири групи. Економічні умови – основою яких є демократизація економіки – пов’язані з введенням загальних умов господарювання, які забезпечують ринкові зв’язки, передбачають:

– вільний вибір форм власностi на засоби виробництва (утвердження права господаря);

– вiльне цiноутворення;

– забезпечення та захист конкуренцiї;

– вiльний вибiр виду дiяльностi;

– вiльний обiг товару, капiталу, працi;

– оподаткування, фiнансування, кредитування, валютна полiтика, якi стимулюють пiдприємницьку дiяльнiсть.

Соцiальнi умови, якi забезпечують гуманнiсть ринкової економiки, охоплюють:

– систему захисту малозабезпечених верств населення (пенсiйне забезпечення);

– система соцiальної допомоги дiтям, молодi, безробiтним;

– система соцiального захисту вiд безробiття.

Правові умови включають систему заходів, пов’язаних з розробкою правового законодавства і прийняття економічних положень з переходу на ринкові методи господарювання. Соцiально-психологiчнi та соцiально-культурнi умови, якi забезпечують самореалiзацiю особи та повагу до неї, включають:

– забезпечення свободи розвитку потенцiалу особи – квалiфiкацiйного, освiтнього, творчого, комунiкативного, пiдприємницького, морального та iн.;

– свобода полiтичної дiяльностi;

– система соцiальної вiдповiдальностi особи перед трудовим колективом, суспiльством;

– система задоволення духовних потреб особи;

– можливiсть вивчення культурних надбань народiв України та свiтової культури в цiлому.

Основними ознаками, що визначають суть ринку, є:

– доступнiсть для будь-якого споживача всiх товарiв, представлених на ринку (вiдсутнiсть фондування, карток, талонiв та iнших обмежуючих форм розподiлу);

– необмежена кiлькiсть конкурентiв, абсолютно вiльний вхiд у ринок та вихiд з нього;

– повна iнформацiя учасникiв конкуренцiї щодо пропозицiї, попиту, цiн, норм прибутку та iн.;

– свобода реалiзацiї товарiв i послуг, вибору товарiв споживачем та прийняття рiшень;

– пануючий диктат споживача.

Пізнання ринку як економічної категорії неможливе без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається, і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути багато, оскільки ринок є складним і багатоманітним утворенням економічного життя.

Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з точки зору економічного призначення об’єктів ринкових відносин:

– товарний ринок: ринок предметів споживання та послуг, ринок засобів виробництва, ринок науково-технічних розробок;

– фінансовий ринок: ринок інвестицій, ринок цінних паперів, валютний ринок;

– ринок праці.

Кожен з названих ринків дуже різноманітний і в свою чергу поділяється на ринки взуття, ринки косметики та ін., що існують всередині ринку предметів споживання; ринки машин, верстатів і т.п. – ринку засобів виробництва.

Ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга має свій ринок. Існує і такий критерій розмежування ринку, як ступінь зрілості ринкових відносин: розвинений ринок; ринок, що формується; ринки з різним ступенем обмеження конкуренції: монопольний, олігопольний.

Ринок можна характеризувати відповідно до чинного законодавства: легальний (офіційний), нелегальний (тіньовий, чорний). Структура ринку може бути охарактеризована за адміністративно-територіальною ознакою: місцевий, окремих територій, країни (внутрішній), світовий (зовнішній). Кожний вид ринку має свої особливості.

Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку.

До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв’язку.

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен здійснювати і здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.

Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тут ми розглянемо лише деякі елементи інфраструктури ринку.

Особливе місце серед елементів інфраструктури належить біржам. Біржа (гол. „beurs”, нім. „borse”) – це установа, де здійснюється купівля-продаж масових товарів (товарна біржа), цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), нерухомого майна (біржа нерухомого майна), робочої сили (біржа праці).

Як правило, біржа – це приватне, акціонерне товариство, акції якого за стандартом не приносять дивідендів, а лише надають право здійснювати торгові операції. В Україні вже створено чимало бірж. Серед них: Українська універсальна біржа, Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондова біржа та інші. У зв’язку з переходом до ринку найбільшого поширення в Україні набули товарні біржі.

Товарна біржа – це комерційне підприємство, різновид товарного ринку оптової купівлі-продажу товарів масового виробництва, на якому реалізація здійснюється без попереднього огляду за зразками і стандартами при наперед встановлених розмірах мінімальних партій і на якому формуються ринкові ціни в залежності від фактичного співвідношення попиту і пропозиції. Діяльність товарних бірж в Україні регулюється законом „Про товарну біржу”. В світовій практиці до біржових товарів належать 60-70 найменувань.

Для товарної біржі характерні такі риси:

1) регулярність функціонування;

2) ведення торгівлі однорідними товарами з певними характеристиками на основі жорстких правил і в спеціальному місці;

3) продаж біржових товарів здійснюється за допомогою представлених зразків, або стандартів, а самі товари на біржі відсутні.

Всі операції на товарних біржах поділяються на два види: операції з реальним товаром, які передбачають наявність товару на момент угоди, і строкові, або ф’ючерсні операції, тобто попередній продаж товару, якого ще не виробили. Більшість біржових операцій (90 і більше відсотків) складають саме ф’ючерсні угоди.

Метою ф’ючерсної угоди є не продаж чи придбання реального товару, а отримання різниці в цінах, яка виникає до терміну завершення угоди, тобто спекуляція, а також страхування (хеджування) від втрат, пов’язаних зі зміною цін на товари.

Фондова біржа – це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами (див. Закон України „Про цінні папери і фондову біржу”).

Основними видами цінних паперів є векселі, акції, облігації тощо. Членами біржі можуть бути індивідуальні торговці паперами та кредитно-фінансові інститути. Фондова біржа виконує такі функції: забезпечує мобілізацію тимчасово вільних грошових засобів; встановлює ринкову ціну (курс) цінних паперів; здійснює переміщення капіталу між галузями.

Операції на фондовій біржі, в залежності від терміну, на який укладається угода, поділяють на касові і строкові. Касові операції розраховані на оплату угод безпосередньо після їх укладення (від 2-х до 14 днів, в залежності від біржі). Строкові операції здійснюються у випадку, коли угода купівлі-продажу акцій укладається в даний момент, а її оплата відстрочена на заздалегідь встановлений період. Строкові операції дозволяють здійснювати спекулятивні операції і одержувати спекулятивний прибуток.

Органічною частиною сучасних міжнародних валютно-фінансових відносин, які забезпечують концентрацію валютних операцій, формування, взаємозв’язок і динаміку валютних курсів, є валютна біржа.

Валютна біржа – це комерційне підприємство, яке здійснює купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами. З появою бірж в Україні з’являються і нові види професійних занять та робочих місць для населення. Операції купівлі-продажу на біржах здійснюють брокери, маклери і дилери, оскільки приватні особи на біржі не допускаються.

Брокер (англ. „broker” – посередник) – це посередник при укладенні угод між покупцями і продавцями товарів. Ними можуть бути брокерські фірми, контори і незалежні брокери. Брокери підготовляють, оформляють і реєструють договори купівлі-продажу, здійснюють нагляд за правильністю біржового торгу.

Дилери (англ. „dealer” – біржовий маклер) – це, як правило, представники фірм, що хочуть продати чи купити біржовий товар. На відміну від брокерської діяльності, дилерська передбачає наявність певного початкового капіталу і поєднується в більшій мірі з комерційним ризиком.

Маклер (нім. „makler” – посередник) – це теж посередник біржових торгів, який фіксує укладення угод між членами біржі (брокерами, дилерами). На відміну від товарної, фондової та валютної біржі, біржа робочої сили (біржа праці) формується державою. Відповідно до Закону України „Про зайнятість населення” цей інститут інфраструктури ринку у нас називається державною службою зайнятості. У службі зайнятості не відбуваються процеси купівлі-продажу товару – робочої сили. Згідно із Законом послуги, пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою зайнятості безплатно, при цьому вона не вирішує питань про ціну робочої сили. Основними завданнями служби зайнятості є:

– аналіз та прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку робочої сили;

– консультування громадян та власників підприємств, установ та організацій про можливості одержання роботи та забезпечення робочою силою;

– облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

– допомога громадянам у доборі підходящої роботи, а роботодавцям - у доборі потрібних працівників;

– організація навчальної діяльності, професійної підготовки та перепідготовки громадян;

– реєстрація безробітних та надання їм у межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і матеріальної тощо.

До інфраструктури ринку входить розгалужена система приватних, кооперативних, державних, змішаних гуртових і роздрібних торговельних структур, які визначають стан двох форм торгівлі в країні: гуртову і роздрібну.

Роздрібна торгівля – це торгівля, яка включає всю підприємницьку діяльність, пов’язану з продажем товарів і послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого, сімейного чи домашнього використовування. До роздрібної торгівлі належить величезна мережа магазинів, яка включає універмаги, універсами, спеціалізовані магазини, супермаркети, магазини самообслуговування, склади, магазини тощо.

Оптова торгівля – це частина внутрішньої торгівлі, яка охоплює продаж товарів як великими, так і малими партіями з метою їх перепродажу або виробничого споживання. Оптова торгівля здійснюється за цінами, які нижчі від роздрібних цін, але вони повинні забезпечувати нормально працюючому промисловому та торговельному підприємству відшкодування витрат, внесення платежів у бюджет і створення фондів економічного стимулювання та прибуток. Оптова торгівля стимулює збут товарів, формує їх асортимент, складає і транспортує товари. Найбільш впливовими гуртовими торговельними структурами є великі торговельні фірми, торгові доми, дистриб’юторські фірми тощо.

Торговельні фірми – це фірми, які займаються здійсненням операцій в основному по купівлі-продажу товарів.

Дистриб’ютер (від англ. „istributer” – розподільник) – окрема фірма або агент промислового підприємства, які здійснюють реалізацію продукції і виступають як торгівці за договором на основі угоди про право на продаж в окремому регіоні. Угода фірми передбачає виконання дистриб’ютором ряду функцій, пов’язаних з реалізацією товару: організацію реклами в даному регіоні, передпродажну підготовку технічно складних товарів, наданням покупцям сервісних послуг, аналіз кон’юнктури ринку та відгуків покупців про придбані ними вироби фірми тощо. У практиці ринкових зв’язків широко використовуються і такі форми організації оптової торгівлі як аукціон, ярмарок.

Аукціон (від лат. „auctio (auctionis)” – продаж з публічних торгів) – це спеціально організований ринок товарів з визначними властивостями, що діє періодично у певному місці і в наперед обумовлений час на умовах змагання між покупцями. Право придбання товарів на аукціоні надається покупцям, які запропонували вищу ціну.

Ярмарок (від нім. „jahrmakt” – щорічний ринок) – це ринок оптової торгівлі, який організовується регулярно, періодично і функціонує в певному місці, у встановлений час, а також сезонна розпродажа одного або багатьох видів товару. Ця своєрідна форма ринку має можливість при порівняно невеликих витратах у короткий термін на невеликих площах здійснювати плідні контакти між партнерами з метою укладення угод, обміну інформацією, реклами фірми та її продукції.

Лізинг (від англ. „leasing” – оренда, майновий найм) – угода між орендарем, власником майна (машин, устаткування, транспортних засобів і т.д.) і орендатором про передачу майна в оренду на визначений строк за певну плату. За своїм економічним змістом лізинг являє собою специфічну форму кредитування продажу без передачі права власності на товар орендарю.

Інжиніринг (від англ. „engineering” – інженерно-консультаційні послуги) – це виділений у самостійну сферу діяльності комплекс інженерно-консультаційних послуг комерційного характеру щодо підготовки, забезпечення процесу виробництва та реалізації продукції, щодо обслуговування будівництва та експлуатації промислових, інфраструктурних сільськогосподарських та інших об’єктів.

Аудиторська фірма – це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення клієнта та за його кошти здійснює ревізію його господарської діяльності з метою виявлення прорахунків та резервів вдосконалення, контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, бухгалтерські звіти та баланси.

Холдингова компанія – акціонерна компанія, капітал якої використовується переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів.

Щоб найкраще оцінити важливість економіки, слід розпочати вивчення з основ попиту та пропозиції. Попит і пропозиція є невід’ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об’єктивні економічні відносини товарного виробництва. У загальному вигляді попит є потребою в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попиту визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами.

Попит – це кількість товарів окремого типу, які покупець може і бажає придбати при визначеному рівні цін на них.

Залежність між величиною попиту та ціною знаходить відображення у законі попиту. Зміст цього закону полягає в тому, що при інших рівних умовах попит на даний товар буде тим більшим, чим нижча ціна. Зниження ціни має для споживача ефект доходу. Наприклад, споживач А при нормальному, з його погляду задоволенні інших потреб, може дозволити собі сходити в кіно 1 раз на тиждень. Ціни на білети впали в 3 рази. Відповідно при незмінному задоволенні інших потреб А може дивитися 3 фільми на тиждень, ніби у нього зросли доходи. Інший ефект від зниження цін називається ефектом заміщення. Покупці схильні заміщувати в структурі споживання дорожчі товари дешевшими.

Пропозиція – це сукупність товарів, які представлені на ринку. Її розмір визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період за існуючими цінами. Пропозиція – це кількість товарів, які продавець вважає для себе вигідним (може і хоче) запропонувати ринку при визначеному рівні цін на них. З підвищенням цін зростає обсяг пропозиції, і навпаки, зниження цін призводить до скорочення пропозиції. Такий зв’язок називають законом пропозиції.

Ринки перебувають у центрі економічної активності, і більшість із найцікавіших питань і проблем економіки стосуються того, як працює ринок. Спочатку з’ясуємо, як за допомогою кривих попиту та пропозиції можна описати ринковий механізм. Почнемо з короткого перегляду базового графіку попиту й пропозиції, зображеного на рис. 3.1. На вертикальний осі позначаємо ціну товару Ц у гривнях за одиницю. По горизонтальній осі показуємо сумарну кількість товару (попит і пропозицію) К, що вимірюється в одиницях товару. Крива попиту П (D) показує, яку саме кількість товару споживачі готові придбати при кожному рівні цін. Крива пропозиції Пр (S) показує, яку кількість товару виробники хотіли б продати залежно від цін на ринку.

Рис. 3.1. Криві попиту та пропозиції

Крива піднімається вгору зліва направо, оскільки в міру зростання ціни збільшується кількість компаній, що можуть і хочуть виробляти й продавати даний товар.

Крива попиту П (D) показує, скільки товару споживачі прагнуть придбати за тією ціною за одиницю, яку їм пропонують. Ця крива опускається вниз зліва направо, оскільки споживачі, звичайно, прагнуть купити більше товару за нижчою ціною.

Обидві криві перетинаються в точці рівноваги, або в точці кількісно-цінової рівноваги ринку. За цієї ціни Цо пропозиція дорівнює попиту (до Ко). Ринковий механізм – це тенденція ціни на вільному ринку змінюватися доти, доки ринок не досягне рівноваги (тобто доки пропозиція й попит не зрівняються). У цій точці відсутні як дефіцит, так і надлишок, а отже, зникають ті фактори, що спричинили зміни в ціні. Пропозиція й попит не завжди перебувають у стані рівноваги; внаслідок різких змін на деяких ринках можуть виникати проблеми із збутом, проте рано чи пізно становище вирівнюється. Щоб зрозуміти тенденцію ринку до рівноваги, уявімо собі, що початкова ціна перевищує рівень ціни рівноваги (на мал. позначимо її Ц1). У цьому разі виробники намагатимуться виробити й продавати товарів більше, ніж їх бажають придбати споживачі, – виникне надлишок товару. Щоб розпродати його чи, принаймні, не дати зрости запасам, виробники почнуть знижувати свої ціни. Зрештою ціни падатимуть, попит зростатиме, а пропозиція зменшуватиметься доти, доки не буде досягнуто ціни рівноваги Цо. Використовуючи криві попиту й пропозиції, ми припускаємо, що за будь-якої ціни буде вироблено й продано певну кількість товару. Це справедливо лише в тому разі, коли на ринку є якась конкуренція, тобто якщо і продавці, і покупці неістотно впливають на ринок (майже неспроможні змінювати ринкову ціну). Таким чином, основними елементами ринкового механізму є попит, пропозиція, ринкова ціна, конкуренція. Без втручання уряду (тобто без встановлення фіксованих цін та інших заходів регулювання) попит і пропозиція зрівноважують ринок і вказують ціну товару й кількість його виробництва. Те, якими будуть ця ціна та кількість, залежить від специфічних характеристик попиту й пропозиції. Зміни ж у цінах і кількості товару у часі залежать від того, як попит й пропозиція реагують на зміни інших факторів.

Криві попиту й пропозиції інформують нас про те, яку кількість товару бажають продати виробники й купити споживачі залежно від ціни, яку пропонують виробники і яку готові заплатити споживачі. Але, окрім ціни, попит і пропозиція визначаються також й іншими змінними (факторами). Важливими неціновими факторами, які впливають на попит є:

– середній рівень доходу споживача – це ключовий детермінант попиту. Коли зростають доходи людей, збільшується попит майже на все;

– чисельність населення – збільшення кількості споживачів веде до підвищення попиту і навпаки;

– ціни і доступність споріднених товарів – існує залежність між взаємозамінними товарами, що виконують ті самі функції, як, наприклад, масло і маргарин, олівець і ручка, бавовна і вовна. Попит на товар А зменшується із зниженням ціни на взаємозамінний товар В.

Існують ще товари-доповнювачі (машина-бензин; зубна паста - зубна щітка; фотоапарат – фотоплівка), без яких наш основний товар не функціонує. Зі збільшенням ціни на товар-доповнювач, попит на основний товар падає. На доповнення до цих об’єктивних факторів слід додати і набір суб’єктивних факторів, які ще називають „смаки і вподобання”. Смаки відбивають різноманітні соціальні й історичні впливи. Вони можуть розкривати справжні психологічні чи фізіологічні потреби людини (на рідини, сіль, тепло чи любов) або штучно сформовані потяги (цигарки, наркотики). До їх складу можуть входити багато традиційних чи релігійних елементів (так, в Америці люблять яловичину, але це – табу в Індії, тоді як в Японії делікатесом вважаються медузи). Зрештою для індивідуальних товарів завжди існують особливі фактори, що стоять за попитом на них: кількість опадів сприяє попиту на парасольки, товщина снігового покриву впливає на продаж лиж. Крім того, сподівання щодо майбутніх економічних умов, особливо щодо цін, можуть істотно впливати на потреби. Слід відзначити, що попит на різні товари постійно змінюється, бо економічне життя розвивається. Крива попиту ніколи не залишається на одному місці. Коли змінюються фактори, що лежать в основі попиту, окрім ціни на товар, крива попиту переміщується (праворуч або ліворуч).

При дослідженні сил, що діють на пропозицію, фундаментальною основою, яка дає змогу зрозуміти поведінку виробників є те, що фірми виготовляють товари для отримання прибутку, але не для власного задоволення чи з доброчинності. Ключовим елементом, що лежить в основі прийняття рішень з пропозиції, є витрати виробництва.

До сил, що впливають на витрати виробництва, належать:

– технічний прогрес;

– ціни факторів виробництва;

– технологічна складність виробництва.

Інший важливий фактор, що впливає на пропозицію, – це ціни споріднених товарів, зокрема товарів, які можуть легко замінити один одного у виробничому процесі. Також на пропозицію впливають і специфічні фактори. Погода чинить значний вплив на сільськогосподарське виробництво і виробництво лиж. В основі змін поведінки в пропозиції лежить зміна будь-якого фактора, крім власної ціни товару. Щодо кривої пропозиції говорять, що пропозиція зростає (чи зменшується), коли величина пропозиції збільшується (чи зменшується) за кожної ринкової ціни. Розглядаючи вплив на рівновагу змін у попиті і пропозиції, зауважимо, що коли фактори, які стоять за попитом чи пропозицією, змінюються, це призводить до змін попиту чи пропозиції і зміни ринкової рівноважної ціни та кількості.

Для різних товарів форма та нахил кривих попиту можуть дуже відрізнятися. Спостерігаються дві ситуації:

1) коли за незначної зміни ціни попит зазнає відносно великих змін; 2) коли зміна ціни не викликає значних змін попиту.

У першому випадку попит називають еластичним, а в другому – нееластичним. Отже, еластичність описує, в якому ступені зміни ціни впливають на величину попиту. До еластичних відносяться товари, від яких споживач відносно легко може відмовитись при загальному зростанні цін (електроміксери, делікатеси, автомобілі). Як правило, нееластичний попит на ті товари, від споживання яких не можна відмовитись при будь-якому зростанні цін, пояснюється однією з таких причин:

– це товари першої необхідності;

– для них важко знайти замінники;

– вони відносно недорогі;

– покупець знаходиться у безвихідному становищі.

Прикладами нееластичних товарів можуть бути хліб, взуття, сіль, житло, ліки тощо. Сутність цінової еластичності попиту визначається коефіцієнтом еластичності, який розраховується за формулою:

Еп показує, наскільки змінюється обсяг попиту при зміні ціни на 1%. Попит буде еластичним, якщо Еп > 1, тобто відносна зміна ціни приведе до більшої відносної зміни попиту. Попит буде нееластичним, якщо Еп < 1, тобто відносна зміна ціни буде більшою відносно зміни попиту. Якщо ж зміна ціни і попиту відбуваються в однаковій пропорції, такий випадок назвали одиничною еластичністю (Еп = 1).

Значення Еп визначає ринкову поведінку виробників товарів. Якщо попит еластичний, то зростання ціни призведе до зменшення доходу, а при нееластичному попиті зростання цін викличе збільшення доходу виробника. На величину Еп впливає ряд факторів: замінність товару; питома вага в доході споживача; життєва необхідність товару; час реалізації і використання продукту. Саме тому попит на хліб, тютюнові вироби, електроенергію, як правило, нееластичний (Еп < 1), а на автомобілі, холодильники, маргарин, делікатеси, як правило, еластичний (Еп >1). Цінова еластичність характерна і для пропозиції товару. Коефіцієнт еластичності пропозиції розраховується так:

На відміну від Еп, Епр має плюсове значення. Із факторів, що впливають на еластичність пропозиції, найбільш важливим є кількість часу, тобто ринковий період, який є у розпорядженні виробників, щоб відреагувати зміною обсягу пропозиції на зміну ціни продукту.

Дата добавления: 2014-01-15