Назви науки

Степан Павлюк (директор ІН) вважає радянським пережитком поділяти нашу науку на описову (етнографію) та аналітичну (етнологію). Він вважає нормальним національну назву народознавчої науки – для поляків – людознавство, для німців – фолькскунде, відповідно для українців – народознавство (національно-романтична назва етнографічної науки). Він вважає, що всі науки мають і нагромадження фактажу, і теоретичні висновки. Отже, назви етнографія, етнологія і народознавство рівнозначні. «В Україні в одному ряду вживають усі три назви етнографічної науки, але народознавство має свій етнографічний колорит, тому набуло значного поширення».

Термін «українознавство» вперше вжитий у 1890-х Михайлом Драгомановим (точніше, в його варіанті це звучало «україновідання»). В розумінні М.Драгоманова, "україновідання" мало лише гума­нітарний зміст, тобто відповідало, з ареальним обмеженням, росій­ському "славяноведению" (лінгвістика, літературознавство, фоль­клористика, етнографія, з певним ваганням — історичні науки). М.Грушевський — як доводить практична лінія, здійснена чи в про­грамі українознавчих курсів, чи в складі відповідного відділу бібліо­теки Наукового товариства ім. Т.Шевченка — виступав за охоплен­ня поняттям "українознавство" всіх наукових дисциплін, що об'єк­том свого дослідження обрали український народ та Україну (отже, крім гуманістичних наук в широкому розумінні, також географічні, геологічні, інші природничі, а навіть технічні науки, якщо вони де­якою мірою пов'язані з Україною).

Історичний розиток етнології. Сучасний стан в різних країнах.

Широким верствам суспільства як у нас, так і в Зх Євр про етнологію відомо мало.

Накопичення етнографічних знань – зі стародавніх часів: народи усвідомлювали відмінності між собою. Вавілоняни, ассирійці, перси. Особливо багато відомостей – у стародавніх греків, які знаходили різні пояснення відмінностям між народами: Гіппократ, Арістотель, Посейдоній – через географічні відмінності, Геродот, Страбон, Демокріт, Лукрецій – через вплив культури.

Темні середні віки. Візантійські автори: Прокопій, Іордна, Маврикій, Костянтин Багрянородний. Церковні історики про прибалтійських слов'ян:Адам, Тітмар, Гельмольд. Подорожі на Схід Плано Карпіні та Марко Поло. Арабські дослідження.

Великі географічні відкриття – захоплення нових колоній, необхідність знати про поневолені народи.

Просвітництво (Франція, 18 століття) – теоретичне осмислення відмінностей між цивілізованими європейцями і «дикими» народами: Монтеск'є – вплив навколишньої природи, Руссо та Дідро – теорія «благородного дикуна», що живе за простими законами природи. Виникнення історико-порівняльного методу (Лафіто)

Німеччина, епоха романтизму – зацікавлення культурою власного народу селянства (Гердер). Національно визвольний рух, об'єднання німецьких земель (1870) – виникнення фолькскунде. Виникнення міфологічної школи на її базі. Коли Німеччина почала завойовувати колонії, виникає фьолькеркунде – вивчення первісних неєвропейських народів. Подібний розподіл на вивчення своїх і чужих спостерігався у Швеції, Норвегії, Данії, Японії, Китаї.

Вперше вжито термін «етнографія» 1607 – письменник Іоганн Зоммер, серія «Етнографіа Мунді». «Етнологія» - 1830 р. Жан-Жак Ампер розробив схему загальної класифікації «антропологічних» (гуманітарних) наук, визначивши місце етнології.

Середина ХІХ століття – виникнення етнології як науки – теоретичне осмислення накопичених фактичних матеріалів. Виникнення етнографічних та антропологічних товарисктв: «Паризьке товариство етнології» (1839), «Американське етнолоічне товариство» (НьюЙорк, 1842), «Етнологічне товариство» (Англія, 1843), «Антропологічне товариство» (Англія, 1863), «Товариство антропології, етнології та доісторії» (Німеччина, 1869), «Італійське товариство антропології та етнології» (Флоренція, Рим, 1871).

В англомовних країнах популярності набув термін «антропологія» (як універсальна наука про людину), а не «етнологія». Початок проникнення в науку терміну «антропологія» пов'язаний з розколом в Лондонському «Антропологічному товаристві» і створенні в 1863 році «Антропологічне товариство», що відділилося від «Етнологічного товариства» (антропологи за рабство, етнологи порти). Все ж у 1871 році ці 2 товариства злилися в Антропологічний інститут Великобританії та Ірландії Америка – культурна антропологія. Більшість американських вчених під культурою розуміють всю сукупність суспільного життя народу. Вивчали побут, соціальний устрій, звичаї і обряди, вірування відсталих народів (перш за все – американських індіанців). Культурна антропологія – найбільша за кількістю вчених та науково-дослідних ін-тів з областей загальної антрополоічної наукив в США, до якої також відносяться фізична антропологія, археоогія і лінгвістика. Велика Британія – соціальна антропологія (основний акцент – на соціальній організації, сімейно-родових інститутах і зв'язках, об'єкт вивчення – примітивні суспільства). Термін соціальна антропологія вперше вжитий Дж. Фрезером в 1908 р. (визначив її як галузь соціології).

Франція – назва «етнологія», розвивалася в межах соціології (Еміль Дюркгейм, його премінник Марсель Мосс). В 1960 р. К. Леві-Строс створив у Колеж де Франс кафедру соціальної антропології, а згодом він же ввів термін «структурна антропологія», цілі покоління антропологів досліджують сиситеми спорідненості, міфи і ритуали в рамках структуралістського методу. Станом на 2004 р. у Фр. Працювало 390 антропологів: 117 викладють в ун-тах, 273 працюють в Національному центрі наукових досліджень. В цьому Центрі функціоують наступні організації: Центр антропології та сучасних суспільств, дослідницька група «Соціологія, історія, антропологія культурної динаміки», Лабораторія антропології та історії інститутів культури, Лабораторія антропології суспільних інститутів та організацій. В останні роки у Франції розширився предмет дослідження етнології:

Спочатку (ХІХ ст.) на Україні терміни етнологія та етнографія вживалися як синоніми. Межа ХІХ-ХХ ст. – розмежовані: теоретична етнологія та прикладна етнографія (до 1930-х років). СРСР – лише етнографія для відмежування від буржуазної етнології (гоніння, так само, як і на кібернетику та генетику).

На сьогодні назви фолькскунде та фьолькеркунде в німецькомовних країнах (Німеччина, Австрія, Північна Швейцарія, Південний Тироль (Італія), Ліхтенштейн, Люксембург) використовуються лише у назвах музеїв, а народознавча наука вже послуговується назвою соціокультурна (або соціальна, або культурна) антропологія. Дослідженням фізичної будови людини (як і в Україні) займається фізична антропологія або антропологія.

Так само в інших країнах Європи (Франція, Італія) та в США зараз найбільш популярним є термін культурна (рідше соціальна) антропологія, або – соціокультурна антропологія (Німеччина, США) або просто «антропологія» (Бразилія). Майже з такою ж частотою використовується також поняття етнологія. США, Бразилія: етнографія означає польовий метод дослідження, описова дисципліна.

В Росію теж сягнули європейські модні віяння – з'являються кафедри, науково-дослідні установи, підручники під назвою «культурна/соціальна антропологія». Проте в основному цим займаються не професіонали-етнологи, а аматори, що перекваліфікувалися з непортібних в наш час дисциплін – історичний матеріалізм, історія КПРС, науковий комунізм, політекономія соціалізму тощо. Тож культурна/соціальна антропологія в Росії в наш час не є серйозною альтернативою етнології. Підручник Садохин А.П., Грушевицкая Т.Г. Этнология, на думку О.Ю. Артемової, поганий, бо написаний не професійними етнологами. Основний науковий етнологічний центр – Ін-т етнології та антропології РАН, численні менші центри, в тому числі в регіонах. Основні періодичні видання – ЭО (СЭ), Живая старина.

Україна: насьогодні майже на рівних співіснують назви етнологія та етнографія (Українська етнографія Пономарьова, Етнографія України Макарчука тощо). Проте більш популярним є термін етнологія, а етнографія сприймається як описова дисципліна. Ще більш «емпіричним» термін народознавство – викладається в школах і міцно асоціюється з глечиками і шароварами. Основні періодичні видання – НТЕ, НЗ, МУЕ, ЕІНЄ. Корисно переглядати останні номери (історикам – відповідно історичні) для того, щоб знати, які нові джерела введені до наукового обігу, нові методологічні підходи. Основні народознавчі осередки – ІМФЕ та ІН. Кафедри на історичних факультетах вузів у обласних центрах (Київ, Львів, Луцьк, Вінниця, Одеса, Чернівці, Кіровоград, Харків та ін.) – часто спільно з історією України, археологією, стародавньою історією (якщо факультет не історичний, а гуманітарний).

Зв'язок з іншими науками.

Найближче – фольклористика, ае етнологія відноситься до історичних наук, а фольклористика – до філологічних (ієрархія наук ВАК). Також пов'язана з історією (етногенез, історичний розвиток традиційної культури), культурологією /історією культури (але там вивчається індивідуальна, професійна культура, а в етнології – масова, народна), мистецтвознавством, філософією (методологія), лінгвістикою (мови → етногенез), соціологією (суспільні групи), географією (історико-етнографічне районування, метод картографування), психологією (національний характер, менталітет), економікою (народне господарство, промисли і ремесла), будівельною справою (окрема галузь етнології – будівництво житла та культова архітектура – неможливо бути добрим фахівцем, не орієнтуючись в професійному будівництві), релігієзнавством (народна релігія), демографією (відтворення народів світу), педагогікою (народна система виховання дітей), археологією (викопані рештки дають уявлення про архаїчну матеріальну культуру) та ін. Існують субдисципліни –на межі етнології та всіх цих наук (етнічна історія, етнодемографія, етнолінгвістика, етнопсихологія тощо).

Дата добавления: 2014-01-11