Аналіз вихідної інформації і методика роботи з літературними джерелами

Будь-яке наукове дослідження має починатися з глибокого вивчення літературних матеріалів з предмету обраної теми.

Попереднє ознайомлення з літературою дозволяє співставити думки окремих дослідників, результати експериментів, отриманих в різних лабораторіях, а також з’ясувати ступінь новизни поставленої проблеми, її актуальність і перспективність. Критичний аналіз літературного матеріалу може іноді дати часткове або навіть повне вирішення питання. Так, наприклад, Д.І.Менделєєв відкрив періодичний закон не лише на підставі своїх дослідів, але й завдяки глибокому аналізу і узагальненню тих дослідів, що були здобуті іншими дослідниками.

Головна увага при підборі літератури має бути звернена на монографії і журнальні наукові статті, тобто на джерела первинної інформації. Першоджерела дозволяють встановити цілісні погляди того чи іншого автора.

Загальне уявлення про предмет проблеми можна іноді довідатися із енциклопедії. У Великій Енциклопедії після кожної статті надається список фундаментальної літератури з даного питання. За допомогою енциклопедії слід вивчити значення всіх спеціальних термінів, з якими доведеться зустрітись у процесі подальшої роботи.

Велику допомогу в підборі необхідної літератури можуть надати каталоги місцевих бібліотек. Як правило, бібліотеки мають три каталоги: систематичний, предметний і алфавітний.

В систематичному каталозі міститься література із всіх галузей знань: філософії, математики, товарознавства тощо. Кожен розділ поділяється на підрозділи.

У предметних каталогах література розподілена за прізвищами авторів або за назвами книг в алфавітній послідовності.

Після цього доцільно перейти до вивчення книжних і журнальних літописів і реферативних журналів. Сигнальна інформація корисна у процесі роботи над темою досліджень, особливо – у період її завершення.

При вивченні літератури важливо знайти найостанніше повідомлення з теми дослідження. Наприкінці кожної статті дослідники звичайно вказують найновіші літературні джерела. Не слід нехтувати відомостями, отриманими із старої літератури, уважний перегляд якої часто винагороджує дослідника цінними знахідками. Слід пам’ятати вислів, що „нове – це добре забуте старе”.

Більшість людей легше засвоюють і запам’ятовують прочитане, якщо паралельно із читанням роблять виписки і замітки, ведуть конспект. Читання з олівцем сприяє зосередженості уваги, допомагає розумінню прочитаного, виявленню основного і головного та є засобом самоконтролю. Під час роботи з книгою наявність конспекту дозволить швидко відновити у пам’яті прочитане.

Вести конспект при читанні можна різними способами: у формі послідовного викладення прочитаного у можливо стислому викладенні: зміст сторінки укладається в кілька фраз, зміст розділу – у кілька сторінок при збереженні зв’язності викладення. Даним способом конспектувати більш просто, ніж вести записи у тезисній формі, але творче засвоєння матеріалу, що конспектується слабке, і запис має більш пасивний характер.

При веденні конспекту у тезисній формі необхідно перш, ніж записати думку, обміркувати її формулювання, тому варто більше думати, ніж писати. Тезис, передаючи думку автора, має відображати і принципове відношення читача до цієї думки. Найбільш яскраві характеристики і важливі думки автора можна наводити у вигляді цитат і виписок. Виписки і цитати необхідно робити в наступних випадках: якщо необхідно точно передати формулювання автора; для посилання на автореферат автора; для ілюстрування стилю і характеру викладення книги. Для критичної переробки книги необхідно уяснити: про що говориться у книзі; що нового в ній; для чого і для кого вона написана; що думаєте ви у зв’язку з прочитаною книгою.

Здобутий літературний матеріал ґрунтовно вивчається, за ним складається конспект або із нього робляться виписки-цитати. Всі думки і питання, що виникають при читанні літератури, необхідно записувати. Виписки рекомендується робити на окремих аркушах обраного один раз і назавжди формату і краще на одному боці, а не на обох, для можливих поміток і зауважень у майбутньому. Зарубіжні книги краще цитувати на мові оригіналу, а не в перекладі. На кожному аркуші має бути дата його складення.

Зібраний літературний матеріал обов’язково має бути систематизований, ретельно вивчений і критично проаналізований. Оформлення власної бібліографії може здійснюватись за допомогою картотеки, в якій є три розділи: "Прочитати", "Прочитано", "Законспектовано". Така картотека допомагає досліднику систематизувати роботу з літературними джерелами, виділити основний зміст в опрацьованих творах. В літературних джерелах мають бути виявлені всі протиріччя і неузгодженості у рішенні даного конкретного питання. Потрібно знайти причини протиріч і пам’ятати про те, з яких класових або теоретичних позицій написана робота. Не можна сліпо довірятись всім без винятку даним і висновкам, що наявні в літературі. Під час обробки літератури ні в якому випадку не можна обмежуватись лише констатацією існуючих висловлювань і поглядів.

Завершальним етапом цього розділу наукової роботи має бути його письмове оформлення з конкретними і обґрунтованими висновками, з постановкою нових питань для дослідження.

На перших порах самостійної науково-дослідної роботи молоді спеціалісти стикаються з труднощами, як і де шукати потрібну їм літературу. Для студента знання основ бібліографічної техніки, вміння користуватися довідковими виданнями, енциклопедіями, словниками, книжковими каталогами, а також володіння технікою запису прочитаного матеріалу дуже необхідне.

Сучасна наука обрушує на дослідника велику кількість інформації. Найбільш яскраво характеризують наявну ситуацію хіміки, коли кажуть, що у низці випадків їм буває простіше синтезувати заново будь-яку сполуку, аніж шукати в літературі опис уже розробленого синтезу. Число публікацій в наукових журналах зростає по пізнавальному закону, кількість їх подвоюється кожні 10 років. Тому знання вітчизняної і зарубіжної літератури з питання, що вивчається є обов’язковою умовою будь-якої наукової роботи.

Дата добавления: 2014-01-11