Проблема соціального добробуту

ІІІ

Важливий пріоритет зовнішньої політики України - розширення відносин з основним стратегічним партнером - Росією.

Важливе місце в системі зовнішньо-політичних пріоритетів України посідають відносини з країнами СНД. Україна виступає проти перетворень СНД на нове державне утворення і заперечує надання СНД статусу суб'єкта міжнародного права.

Загалом Україна виходить з того, що найдоцільнішою формою співпраці в межах СНД є двосторонні відносини та політичне співробітництво.

Саме на цій основі розвиваються відносини України з країнами - членами СНД.

Україна рішуче виступає проти насильницьких воєнних дій.

Найхарактернішою рисою сучасної зовнішньої політики є її багатовекторність і багатовимірність, орієнтація на розбудову відносин з усіма кранами світу. Взято курс на прискорення економічних перетворень, визначено за доцільне динамізувати процес входження України в Європейські та світові економічні та політичні структури. Причому розбудова зв'язків з державами Заходу не розглядається як альтернатива діяльності України в межах СНД або стосунків з Росією.

Етнонаціональна політика - це різновид політики у багатонаціональній

державі до якої належать політичні взаємовідносини державної нації (нації –

держави) з етнічними групами на її території, а також етнічних груп між собою, конфлікти інтересів цих основних суб'єктів етнополітики навколо питання розподілу влади, соціальних і матеріальних благ.

Практичне втілення в життя етнонаціональної політики вимагає від держави першочергової уваги до таких її складових, як національний державний устрій, правовий захист етнічних меншин, юридична і фактична рівність націй та етнічних груп у соціальній та економічній сфері, розвиток їх культури.

Важливою функцією етнонаціональної політики є вироблення ефективних шляхів і методів розв'язання внутрішньо-національних і особливо міжнаціональних суперечностей і конфліктів їх прогнозування і попередження.

Отже, науково обгрунтована етнонаціональна політика є необхідною умовою процесу державотворення в усіх багатонаціональних країнах. Ця політика повинна будуватися на принципах демократизму і права, національної єдності і взаємодовірі між напрями, телерантності у стосунках різних національностей і повазі до традицій, звичаїв, віросповідання тощо. До проголошення незалежності Україна була позбавлена можливості здійснювати власну етнонаціональну політику. Особливостями національного питання в умовах колоніального статусу України була тотальна русифікація і денаціоналізація.

Проголошення незалежності України поклало край антинародній етнонаціональній політиці тоталітарного режиму.

Виходячи з наявності окремих етнонаціональних проблем, переважно залишених попереднім тоталітарним режимом, Українська держава спрямовує свою етнонаціональну політику на розв'язання таких проблем:

- гармонізацію міжнаціональних відносин, досягнення міжнаціональної злагоди, утвердження в стосунках між етнічними групами атмосфери толерантності, дружби, високої взаємодовіри, поваги до мов, культур, традицій, звичаїв і релігій;

- правове забезпечення рівних можливостей всім громадянам України участі в управлінні державними і громадськими справами; зміцнення гарантій, які б виключали прояви дискримінації громадян за національною, релігійною або мовною ознакою;

- відродження духовної та етнокультурної самобутності етнічних українців, піклування про їх національно-культурні потреби в зарубіжжі;

- створення необхідних умов для розвитку національних меншин, захисту їх етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності;

- відновлення прав депортованих за радянських часів кримсько- татарського народу та ін. національних меншин, здійснення заходів щодо їх правової, політичної, соціально-культурної реабілітації.

За основним законом держави Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами. Українське законодавство етнонаціонального питання складається з таких документів:

- Закон «Про мови в УРСР «(1989 р);

- Декларація прав національностей України (1990 р.);

- Закон " Про громадянство України " (1991 р.);

- Закон " Про освіту " (1991 р.);

- Закон " Про національні меншини в Україні " (1992 р.)

Українське законодавство гарантує всім громадянам республіки незалежно від їх національного походження культурні права і свободи, а також право користуватися захистом держави на рівних підставах, передбачає правове переслідування за пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою, гарантує всім громадянам право на вільний і культурний розвиток.

- створення необхідних умов для розвитку національних меншин, захисту їх етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності;

- відновлення прав депортованих за радянських часів кримсько - татарського народу та ін. національних меншин, здійснення заходів щодо їх правової, політичної, соціально - культурної реабілітації.

За основним законом держави Україна дбає про задоволення національно -культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами. Українське законодавство етнонаціонального питання складається з таких документів:

- Закон " Про мови в УРСР (1989 р);

- Декларація прав національностей України (1990 р.);

- Закон " Про громадянство України " (1991 р.);

- Закон " Про освіту " (1991 р.);

- Закон " Про національні меншини в Україні " (1992 р.)

Українське законодавство гарантує всім громадянам республіки незалежно від їх національного походження культурні права і свободи, а також право користуватися захистом держави на рівних підставах. передбачає правове пфеслідування за пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою. гарантує всім громадянам право на вільний і культурний розвиток.

Наступною проблемою соціальної роботи в сучасному суспільстві є проблема соціального добробуту.

Поняття «соціальний добробут» розкривається на двох його рівнях.

На першому рівні (у вузькому розумінні) – це гарантований мінімум прибутків (матеріальна підтримка) і соціальний контроль за добробутом дітей, а також соціальний контроль стосовно асоціальних груп населення.

На другому рівні (у широкому розумінні) соціальний добробут включає в себе, крім складових першого рівня, різного роду соціальні послуги, які гарантують громадянам соціальну безпеку (за винятком соціального страхування).

Тут проблема соціального добробуту полягає в тому, що, з одного боку, концепція добробуту має індивідуалістичне забарвлення (його метою є добробут окремого індивіда). З іншого боку, вона орієнтована й на забезпечення колективного добробуту (спрямована на захист державних інтересів). Визначення оптимального варіанта співвідношення індивідуального й колективного добробуту і знаходиться сьогодні в центрі розв’язання проблеми соціального добробуту в галузі соціальної роботи сучасного суспільства.

Дата добавления: 2014-01-11