Поняття про монофілію, поліфілію та сітчасту еволюцію

Принцип монофілії — походження груп від однієї предкової форми — основа філогенетичної систематики. Ще Ч.Дарвін вва­жав, що новий вид походить не від однієї, а від декількох особин. Сьогодні це положення повністю підтверджене елементарною еволюційною одиницею є не особина, а окрема популяція.

Монофілетичною називається група, яка походить від однієї групи того ж таксономічного рангу. Наприклад, родина сучасних ластоногих ссавців (вухаті і справжні тюлені) походять від груп видів, які належать, очевидно, навіть до різних родин ряду хижих. Однак, це не дає основ для визнання сучасного ряду лас­тоногих поліфілетичною групою: весь ряд ластоногих пішов від одного ряду хижих.

Інший приклад. Клас ссавців характеризується певним набором основних ознак і властивостей, відмінних від рептилій. Цей набір ознак (постійна теплокровність, живородіння, розвиток моз­ку, будова органів зору, слуху...) виник, як показують палеонто­логічні дані, не у одного виду чи групи близьких видів, а в різ­них стовбурах одного пучка філогенетично близьких груп репти­лій, причому не одночасно. І все ж весь клас ссавців вважають монофілетичною групою: він виник від одного таксона того ж рангу (від класу рептилій). Зараз є багато прикладів того, як в міру нагромадження даних по морфології, палеонтології, особли­востям способу життя окремих груп їх доводиться розділяти на самостійні. Так було з рядом гризунів, куди донедавна відносили зайців. Тепер не має сумніву,що схожість цих тварин з гризу­нами зовнішня, і мають вони різне походження. Ще донедавна в один ряд хижих птахів об'єднували соколів і сов дві абсолют­но різні за походженням групи птахів.

Однак проблема монофілії не вичерпується визначенням концеції широкої монофілії — походженням одного таксона від іншого такого ж систематичного рангу. Відомі багаточисельні приклади гібридогенного видоутворення. Згадаймо, що багато видів ірисів, тютюну, полину, інших рослин мають гібридогенне походження. Це означає, що на мікроеволюційному рівні поліфілія можлива.

Існуючі генетичні механізми дозволяють в певних випадках прорвати бар'єр зовнішньої стерильності, характерний для видо­вих форм в природі;це і веде до поліфілетичного виникнення видів. В цих випадках так звана сітчаста спорідненість, якою зв'язані всі популяції в середині виду, які обмінюються гене­тичною інформацією, виявляється частково характерною і для груп видового рангу.

Другим фактором, який заставляє по іншому поглянути на обов'язковість і загальність прояву принципу монофілії в ви­никненні природи їх таксонів, являється існування великої і різ­номанітної групи лишайників. Відомо, що лишайники — своєрідні комплексні організми, які складаються із земних водоростей і грибів аско- і базидоміцитів. Існує близько 10000 видів лишай­ників, які виділяють в окремий клас. При цьому виникає своєрідна ситуація: одночасно існують філогенетичні системи, які включають окремо водрослі з однієї сторони, і аско- і базидоміцети з іншої. В той же час існує особлива, самостійна філогенетична система для лишайників. В цілому як систематична група організмів вони мають поліфілетичне походження.

Різноманіття еволюційних шляхів живої природи виявляється більшим, ніж це передбачалося ще недавно: в деяких спеціальних випадках в процесі еволюції могли на різних рівнях вторинно виникати поліфілетичні таксони. У вивчених випадках поліфілії на видовому рівні ведучими еволюційними силами виявилися відомі із мікроеволюційного вчення елементарні еволюційні фактори: природний добір, ізоляція, мутації ін.

Дата добавления: 2014-01-11