Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Продукти вивітрювання

 

Всі види вивітрювання здійснюють сукупний вплив на гірські породи. В результаті вони не тільки руйнуються, але й утворюють специфічні продукти вивітрювання.

Елювій – це комплекс різнорідних пухких відкладів, що формуються при вивітрюванні корінних порід літосфери та залягають безпосередньо на місці утворення або трохи зміщені. Вони позбавлені візуально помітного зв’язку з материнською гірською породою.

Товщина елювію змінюється від декількох міліметрів до десятків метрів. Гранітні маси здатні вивітрюватись з утворенням елювію до глибини 30 м, вапнякові породи – до 60 м, а глинисті – до 120 м.

Делювій – геологічні відклади, утворені акумуляцією продуктів вивітрювання гірських порід, змитих зі схилів дощовими і талими водами. Відкладаються вони при крутизні схилів понад 2-3°, формуючи шлейфи з глинистих, глинисто-уламкових або піщано-уламкових порід. Для делювіальних відкладів характерні паралельна до схилів шаруватість, часткова окатанність уламків і зменшення їх розмірів угору по розрізу та вниз по схилу.

Колювій – це уламковий матеріал, який знесено з водорозділів на схили гір під дією сили тяжіння. Іноді не роблять відмінностей між колювієм і делювієм. Колювій, як і делювій накопичується на гірських схилах, біля підніжжя гір у вигляді шлейфів. Однак ступінь відсортованості і зцементованості його уламків значно нижча, ніж у делювію.

Колювій переважно утворює біля підніжжя на схилах гір
осипи, які складаються із гострокутних уламків та великих брил.

Процеси вивітрювання призводять до утворення в гірських місцевостях обвалів, які являють собою раптове, часто катастрофічне переміщення величезних мас гірської породи до підніжжя. Утворенню обвалу сприяє виникнення тріщини або системи тріщин, по яких проходить відрив та обвалення блоку породи. Морфологічним результатом обвалів є утворення стінок відриву гірських порід і утворення ніш у верхніх частинах схилів і накопичення продуктів обвалу біля їх підніжжя.

Обвали невеликих мас породи, яка складається із уламків розміром не більше 1м3, називають каменепадами. Необхідно зазначити, що обвали й каменепади разом з осипами і лавинами здійснюють основну роботу в процесі денудації схилів гір.

Вивітрювання призводить до утворення кори вивітрювання. Кора вивітрювання — це просторово витримана і генетично відокремлена континентальна геологічна формація, представлена досить обмеженим і своєрідним комплексом гірських порід, що утворюється в результаті строго спрямованої зміни мінеральних складових літосфери в зоні її активної взаємодії з гідросферою та атмосферою за участю біосфери. Генетично кора вивітрювання належить до елювіальних утворень.

Формування кори вивітрювання відбувається в приповерхневих товщах земної кори в умовах стійкої і тривалої інфільтрації атмосферних вод, яка зумовлює фізичне руйнування і хімічне перетворення гірських порід і мінералів та диференційований винос елементів. Продукти зміни, які залишилися на місці свого утворення, називаються залишковою корою вивітрювання, а перенесені на невелику відстань, які не втратили зв’язку з материнською породою, перевідкладеною корою вивітрювання.

Породи кори вивітрювання є корисними копалинами. З давніми корами вивітрювання пов’язана майже третина всіх хімічних елементів. В корі вивітрювання сформувались родовища руд алюмінію, заліза, марганцю, нікелю, кобальту, урану, рідкісних елементів, барію, неметалічних корисних копалин, таких як каоліни, вогнетривкі глини, магнезити тощо. З корою вивітрювання пов’язане утворення розсипів золота, платини, каситериту, титаномагнетиту, циркону, монациту, дорогоцінного каміння та інших звільнених при вивітрюванні корисних копалин із гірських порід.

З продуктами руйнування гірських порід та особливо з біологічним вивітрюванням пов’язаний ще один важливий процес - це процес ґрунтоутворення, який протікає під впливом органічних речовин. Ґрунти слід розглядати як верхній шар кори вивітрювання, який сильно збагачений гумусом, тобто продуктами життєдіяльності організмів. В складі грунтів розрізняють тверду, рідинну і газоподібні фази. Тверда фаза складається із кварцу, польових шпатів, каолініту та ін. мінеральних утворень. Рідинну фазу складає вода із розчиненими в ній органічними і мінеральними сполуками, а газоподібну фазу — гази, що заповнюють вільні від води пори.

При зміні геологічних умов грунти, як й елювій взагалі, можуть перекриватися будь-якими континентальними відкладами. Вивчення таких захоронених грунтів та елювію має надзвичайно важливе значення в геології і геоморфології, оскільки воно дає можливість відновити історію геологічного розвитку окремих областей планети та історію розвитку рельєфу і клімату.

 

3 Геологічна діяльність вітру

 

Одним із найважливіших факторів, які визначають інтенсивність геологічних процесів на поверхні Землі, є повітряні течії в атмосфері. Основною причиною переміщення повітряних мас є нерівномірний розподіл атмосферного тиску на Землі, змінність густини атмосфери за рахунок нерівномірного нагрівання її поверхні Сонцем, рельєф поверхні тощо.

Додатковий вплив на рух повітряних мас та утворення вітрів здійснює розподіл континентів та океанів, розмір і форма суші та водних мас, рельєф, теплі і холодні океанічні течії, сезонні зміщення кліматичних поясів і сезонне появлення ділянок високого і низького атмосферного тиску. В результаті постійного руху повітряних мас атмосфери проходить тепло- і вологообмін між континентами та океанами, екваторіальними та арктичними зонами, виникають морські течії і хвилі.

Геологічна діяльність вітру переважно зводиться до руйнування корінних порід, транспортування та акумуляції продуктів руйнування. Масштаби руйнівної роботи рухомих повітряних мас залежать від швидкості вітру і проявляються як при безпосередній дії повітряних струменів на розсипчасті або слабозцементовані породи, так і дією на поверхню гірських порід твердими частинами, які ними переносяться. Перший вид еолової ерозії одержав назву дефляції (лат. видування, розвіювання), а другий – коразії (лат. обточування).

Гірські породи, що відслонюються на поверхні Землі вітер руйнує як за рахунок вітрового навантаження, так і за допомогою перенесеного піску і пилу. Частини, які переносяться вітром, постійно бомбардують поверхню відслонених гірських порід (коразія). В результаті ударів, які повторюються постійно впродовж тривалого часу, м’які ділянки корінних порід руйнуються, і на поверхні Землі утворюються жолоби, борозни, штрихи, ніші, розширюються невидимі до того мікроскопічні тріщини, виникають неглибокі печери тощо.

Характерною особливістю коразії є утворення одиноких скель надзвичайно різноманітних форм. Найбільш характерними із них є коразійні ніші, своєрідні вироблені форми – еолові “кам’яні гриби”, “кам’яні стовпи”, кам’яні скульптури” тощо.

В процесі дефляції вітер підхоплює розсипчасті продукти вивітрювання або відриває частинки слабозцементованих порід і переносить їх в напрямі свого руху. Швидкість дефляції визначається силою вітру, характером залягання та міцністю гірських порід. Особливо інтенсивно процес дефляції проходить там, де розвинуті процеси вивітрювання.

Дефляція переважно носить вибірковий характер. Часто в крутих обривах, складених шаруватими товщами з різною фізико-механічною стійкістю гірських порід, виступи і карнизи, які відповідають шарам міцних порід, чергуються з нішами, які утворені видуванням в м’яких або слабозцементованих породах.

Перенесені вітром продукти дефляції (пісок, глинисті частинки, пил), а також елементи органічного походження, випадаючи із повітряного потоку, дають початок формуванню еолових відкладів і рельєфу. Перенесені маси піску з пилувато-глинистими частинками при сприятливих умовах формують на земній поверхні скупчення у вигляді піщаних пагорбів, дюн, барханів і гряд найрізноманітнішої форми.

Пагорби переважно утворюються біля кущів рослин при хаотичному характері вітру. В переважній більшості вони хаотично розкидані по площі. Їх висота в середньому становить 1,5-10 м. Зберігаються вони в рельєфі тільки за умови закріплення їх рослинністю. За відсутності рослинності їх неправильна поверхня поступово згладжується більш стійкими вітрами.

Дюни – це подовжні асиметричні пагорби із заокругленими вершинами з більш пологими навітровими схилами. Утворюються вони на берегах морів, озер і рік. Їх висота коливається від 5 до 30 м, досягаючи часом 100-200 і навіть 500 м. В поперечному перерізі вони мають асиметричну будову. Підвітровий схил переважно більш крутий (до 35°), а навітровий більш пологий.

Бархани – це піщані скупчення в пустелях і напівпустелях. В плані вони переважно мають серпоподібну форму. Утворюються вони при одному встановленому для даної місцевості напрямку вітру. Навітровий схил більш пологий (5-14°), а підвітровий – крутий (30-35°), що пов’язано із здуванням піщаних частинок вверх по його відлогому схилу і їх осипанням за гребенем бархану. Подібна динаміка визначає внутрішню косошарувату структуру бархану і його переміщення в напрямі вітру. Переважно висота барханів змінюється від 1 до 200 м. В пустелі Сахара зустрічаються окремі пірамідальні бархани висотою до 500 м.

В арідних і селенарідних областях поряд з піщаними пустелями розвинуті кам’янисті і глинисті пустелі. Для них характерні різні дефляційні форми типу дефляційних останців. Уламки гірських порід на поверхні кам’янистої пустелі часто покриті характерною блискучою кіркою – пустельним загаром, утворення якого пов’язане з капілярним підтягуванням розчинів солей із породи і випаданням солей на її поверхню.

Одною із характерних форм рельєфу глинистих пустель є такири – неглибокі замкнуті пониження з рівним, майже горизонтальним днищем, покритим щільною глинистою кіркою і поділеним сіткою тріщин на полігональні окремості. Міцність цієї кірки настільки велика, що навіть кінські підкови не залишають на ній слідів.

Другою формою рельєфу глинистих пустель є сори або солончакові пустел і. Вони виникають на місці висохлих соляних озер і покриті розсипчастим шаром глини та солі.

В результаті вітрової ерозії на значні відстані переносяться не тільки пісок, але й пилоподібні глинисті частинки. Такі частинки внаслідок підняття їх вітром на значну висоту можуть переноситися в атмосфері на велику відстань, осідаючи на периферії та на значній відстані від пустель. На периферії пустель і в сухих областях еоловий пил може накопичуватись, утворюючи пилувату породу, яку названо лесом.

Лес – це континентальна осадова гірська порода світло-жовтого або палевого кольору. Переважають (40-50%) зерна 0,01-0,05 мм, частково представлені агрегатами, утвореними при коагуляції колоїдних і глинистих частинок.

Особливістю властивостей лесу і лесоподібних відкладів є різке падіння міцності структурних зв’язків при зволоженні, що призводить до просадок, розвитку лесового псевдокарсту, втрати несучих властивостей грунтів в основі вузьких фундаментів і свай, інтенсивному яроутворенню тощо. Зволоження лесу зумовлює залежність його властивостей (пористості, просадки, опору стиснення і зсуву) від навколишнього середовища: засушливості клімату, характеру грунтоутворення, рельєфу, ландшафту. Лес є добрим матеріалом для спорудження насипів, сировиною для виробництва цегли, черепиці, клінкеру.

Первинні лесові покриви утворюють субгоризонтальну слабо-хвилясту поверхню рельєфу. На височинах в умовах, що сприяють глибинній ерозії та площинному змиву, виникли рівнини, розчленовані яружно-балковою сіткою. Для низовинних степових рівнин характерні специфічні форми рельєфу – блюдця степові та поди.

Блюдця степові являють собою пологі, замкнуті безстічні зниження округлої форми діаметром від 10-15 м до сотень метрів завглибшки від 1-1,5м до 3-4 м. Поширені на площах залягання лесів, лесових легких суглинків та супісків, у підошві яких немає слабопроникних порід.

Поди являють собою плоскодонні замкнуті зниження рельєфу розміром від кількох десятків метрів до 10 км у діаметрі, площею до сотень і тисяч кв. м. В Україні вони утворились на лесовому покриві в окремих районах Причорноморської і Придніпровської низовин. Поряд з поширеними тут степовими блюдцями вони є басейнами стоку талих і дощових вод. Форма подів овальна, серпоподібна, округла. Нахил схилів – від 2-3 до 5-10°, деякі з них терасовані. У великі поди впадають неглибокі, з пологими схилами балки.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Процеси вивітрювання | Загальні відомості про чоловічий одяг
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 2325; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.023 сек.