Система зобов’язань із заподіяння шкоди

У юридичній літературі зустрічаються різноманітні класифікації деліктних зобов’язань, котрі мають основою різні критерії.

Оскільки нашою метою не є дослідження зобов’язань із заподіяння шкоди взагалі, зупинимося тут лише на головних класифікаціях.

Деякі науковці (наприклад, О.А. Красавчиков) пропонували класифікувати деліктні зобов’язання з врахуванням особливостей, притаманних окремим їх групам. Відповідно виокремлювалися:

1) деліктні зобов’язання із особливостями суб’єктного складу, внаслідок якого за заподіяння шкоди незаконними діями працівника відповідальність несе організація(а не її працівник або посадова особа);

2) деліктні зобов’язання із особливостями суб’єктного складу, внаслідок чого відповідальність перед потерпілим за шкоду, завдану державними органами, несе держава, а не той, хто завдав шкоди, і не організація, у якій він працює (заподіяння шкоди незаконними діями державних або громадських організацій та їх службових осіб, працівниками правоохоронних органів, суду, прокуратури тощо);

3) деліктні зобов’язання, що об’єднуються також за суб’єктною ознакою, але таким чином, що суб’єктами відповідальності не є той, хто заподіяв шкоду, котрий, разом з тим, не є “офіційною особою” (такими “неофіційними особами” пропонується вважати неповнолітніх, малолітніх тощо);

4) деліктні зобов’язання, що мають особливості засобів заподіяння шкоди (заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки і т.п.);

5) деліктні зобов’язання, що мають особливості об’єктів правової охорони (заподіяння шкоди життю, здоров’ю, майну тощо);[14]

Н.С. Малеїн, у залежності від об’єкту, якому завдано шкоди, пропонував розрізняти:

1)зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди особистого характеру (шкода завдана життю і здоров’ю фізичної особи);

2) зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди майну фізичної або юридичної особи.[15]

О.С. Йоффе розрізняє такі спеціальні види деліктних зобов’язань:

1) відповідальність за діяльність, пов’язану з підвищеною небезпекою для оточуючих;

2) відповідальність за шкоду, завдану актами органів влади, у яких виражається їхня управлінська функція;

3) відповідальність за шкоду, завдану недієздатними, частково дієздатними і тими, хто не міг розуміти значення своїх дій, тощо [16].

Характеризуючи систему деліктних зобов’язань, В.Т. Смирнов та О.А. Собчак виокремлювали такі спеціальні види деліктних зобов’язань:

1) заподіяння шкоди незаконними діями державних та громадських організацій, а також посадових осіб (актами влади);

2) заподіяння шкоди діяльністю джерела підвищеної небезпеки;

3) заподіяння шкоди працівнику у зв’язку з виконанням ним його трудових (службових) обов’язків;

4) заподіяння шкоди неповнолітніми і особами, що визнані недієздатними.[17]

На думку А. І. Загорулько у структурі деліктних зобов’язань варто розрізняти такі види:

1) зобов’язання із заподіяння шкоди, завданої неправомірними діями суб’єктів цивільного права;

2) зобов’язання із заподіяння шкоди, завданої неправомірними діями державних органів та їхніх посадових осіб у сфері адміністративного управління, а також незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.[18]

Крім вказаних вище, існують й інші точки зору[19]. Оскільки їх аналіз не є нашою метою, не зупиняємося на них детально.

Разом з тим, варто зазначити, що практично у всіх запропонованих класифікаціях зустрічається таких критерій як специфіка суб’єкту, який заподіяв шкоду.

Дата добавления: 2014-01-15