Розвиток фонематичного сприймання, слухової уваги та пам’яті

Правильна звуковимова базується на повноцінному сприйманні фонем мови, на чіткому їх розрізненні. Тому, коли при логопедичному обстеженні встановлюють порушення фонематичного сприймання та слуху, тобто має місце акустико-фонематична форма дислалії, роботу слід розпочинати з їх розвитку. Формування фонематичних процесів розпочинають з самого початку корекційної роботи в ігровій формі на фронтальних, підгрупових і індивідуальних заняттях.

Розвиток фонематичного сприймання розпочинають на матеріалі немовленнєвих звуків і поступово охоплюють всі звуки мовлення, що входять в звукову систему даної мови (від звуків, які вже засвоєнні, до тих, які тільки ставляться і вводяться в самостійне мовлення).

Н. Чевельова дану роботу умовно поділяє на 6 етапів. Паралельно проводиться робота по розвитку слухової уваги і пам’яті, оскільки це дозволяє швидше та ефективніше розвивати фонематичне сприймання.

1етап – впізнавання немовленнєвих звуків. Приклад: “Що шумить?”, “Що гуде?”, “Що звучить?” і т. п.

2 етап – розрізнення висоти, сили, тембру голосу на матеріалі однакових звуків, словосполучень, фраз. Приклад: Гра “Близько – далеко”, інсценізації казок.

3 етап – розрізнення слів, близьких за звуковим складом. Приклад: демонструється зображення вагона, звучить ряд слів: “Вагон – фагон – погон – вагон – факон – вагом” – при неправильній вимові сплеснути в долоні.

4 етап – розрізнення складів. Приклад: з ряду складів, які промовляє логопед, виключити лишній. На-на-па, а- далі ускладнюється: на-но-на, па-ба-па-па.

5 етап – диференціація фонем рідної мови. Розпочинати слід з голосних звуків.

Приклад: Логопед роздає картинки з зображенням літака, дівчинки, мишки і пояснює: “Літак гуде: у –у – у; дівчинка плаче: а –а –а -;мишка пікає: і –і –і –“. Далі він промовляє ці звуки протяжно, а діти піднімають відповідні картинки. Гра ускладнюється: логопед промовляє склад коротко; замість малюнків діти отримують сигнальні картки різних кольорів-для кожного голосного звука – свій; ряд знайомих голосних вводять невідомі, наприклад: е. о, и. Діти не повинні на них реагувати. Подібним способом опрацьовують і приголосні звуки.

6 етап – розвиток елементарного звукового аналізу.

Визначення кількості складів у слові. Відстукування дво-трискладових слів (або утримувати руку під підборіддям, скільки разів опуститься – стільки у слові складів). Логопед пояснює як ділити слово на склади, виділяти наголошений склад;

Аналіз голосних звуків:

1. Приклад: У дітей фішки. Логопед вимовляє 1, 2 або 3 голосних звуки підряд, діти кладуть стільки ж фішок.

2. Приклад: У дітей по три фішки трьох кольорів, кожен колір - конкретний звук – по домовленості.

Логопед вимовляє групи з двох, пізніше трьох звуків: ау, аі, уа, уа, або аіу,аіу, уіа, уіа, уаі, іау. Діти розкладають фішки відповідно до порядку звучання в звукосполученнях.

Аналіз приголосних звуків:

Дотримуються такої послідовності: спочатку вчать виділяти у слові останній звук (найлегше даються глухі проривні приголосні). Для цього використовують слідуючу вправу: діти по черзі піднімають картинки і чітко називають їх, виділяючи останній звук, потім дитина називає його окремо. Наприклад, слідуючі предметні картинки: кіт, пліт, кріт, павук, каток, танк, мак, жук, вінник, рак. Ця вправа поступово ускладнюється:

Варіант 1. На набірному полотні картинки викладають у дві групи: в першій – останній звук “К”, а в другій – “Т”

Варіант 2 Логопед, показуючи картинки, називає їх опускаючи останній звук. Діти повторюють повністю, а тоді називають звук,який пропустив логопед.

Розвиваючи фонематичне сприймання, слід враховувати слідуюче:

Формувати свідоме вміння впізнавати та розрізняти звуки мовлення. Необхідно спрямовувати увагу дитини на зовнішню, звукову сторону мовлення, яка раніше нею не усвідомлювалась. Операціям свідомого звукового аналізу необхідно навчати, спонтанно дитина ними не оволодівє.

Мінімальною одиницею при навчанні операціям звукового аналізу повинне бути слово. Адже фонеми існують лише у складі слів з яких виділяються при допомозі звукового аналізу.

Операції звукового аналізу здійснюються на правильно вимовлювальних звуках.

Робота по формуванню фонематичного сприймання неправильно вимовлювальних звуків (слухового контролю) передбачає максимальне обстеження або виключення власної дефективної вимови дитини в момент здійснення звукового аналізу, необхідно спиратись на слухове сприймання.

Промовляння звуків дитиною відбувається на послідуючих заняттях, коли з’являється необхідність порівняння власної дефектної вимови з нормативною.

Весь вищезгаданий комплекс робіт складає зміст підготовчого етапу. Отриманні дитиною за цей період знання, уміння та навички є запорукою успішного подолання дефектів мовлення при дислалії. В ході післідуючих етапів ця робота не припиняється. Кожне логопедичне заняття розпочинається з артикуляційної та пальчикової гімнастик, вправ по формуванню мовленнєвого дихання, або ж вони органічно впливають в його хід.

4. Постановка дзвінкості. Приголосні звуки в українській мові можна класифікувати й розрізняти за участю голосу і шуму. За участю голосу і шуму в однаковій мірі — дзвінкі приголосні: б, д, з, ж, г, ґ, в, дж, дз. За участю тільки шуму — глухі: п, т, с, ш, х, к, ч, ц, ф. Ці звуки можна поєднати у пари: б-п, д-т, з-с, ж-ш, г-х, ґ-к, в-ф. Звуки кожної пари мають однакові артикуляційні уклади і відрізняються один від одного тільки участю голосу і дещо меншою напругою органів артикуляції й силою повітряного струменя.

Вказані пари звуків можна поділити на дві підгрупи: вибухові й щілинні. Серед вибухових звуків порушення дзвінкості спостерігаються частіше, ніж серед щілинних. Оглушення дзвінких приголосних спостерігається частіше, ніж дзвінкість глухих. Порушення дзвінкості мають діти з порушеннями слуху або із зниженням слуху до непатологічного рівня, оскільки понижений слух є перешкодою для сприйняття дзвінкості, а отже, і для їх диференціації.

Спостерігаються три види порушення дзвінкості: повна відсутність дзвінких приголосних звуків в мовленні; недостатня дзвінкість приголосних звуків в мовленні; недостатнє оглушення приголосних звуків в мовленні.

Робота по виправленню порушення дзвінкості розпочинається:

– з щілинних звуків, з найпростішого по артикуляції серед них звуку [ в ];

– почергового відтворення: то беззвучного вдиху і видиху, то гучного;

– зіставлення гучної і шепітної вимови голосних звуків;

– автоматизації дзвінких звуків в усному мовленні;

– диференціації дзвінких звуків з парними глухими в усному мовленні;

– корисно рекомендувати дитині більше співати.

Всі вправи слід проводити при тактильно-вібраційному контролі – дитина кладе одну свою руку на шию логопеда, а іншу — на свою шию.

5. Постановка м’якості. У вимові приголосних можуть спостерігатися порушення м’якості. Більшість приголосних звуків української мови має парні м’які звуки (с-с', з-з', т-т', д-д', н-н', ц-ц', л-л', р-р') та ін. Серед порушення м’якості спостерігаються три варіанти:

o повна відсутність м’яких приголосних звуків в мовленні;

o зайве пом’якшення;

o порушення диференціації між твердими і м’якими звуками.

Парні звуки, як показує їх аналіз, відрізняються один від одного тільки однією властивістю — твердістю і м’якістю. Перехід твердого приголосного звуку в м’який залежить від напруження і підйому середньої частини язика до піднебіння.

Робота по виправлення порушення м’якості розпочинається: з артикуляційних вправ на вигинання середньої частини спинки язика й її опускання; звуків вимова яких правильна або які дозволяють показати різницю між артикуляцією парних твердого і м’якого звуків [ д, т ]; застосування механічної допомоги: вимовляти багато разів склади ат або та з упором язика у нижні зуби, одночасно натискувати пальцем або шпателем на кінчик язика, що дасть склади ать, тя (за ступенем легкості доцільно ставити звуки у такому порядку: т', д', н', ф', в', п', б', м', с',р', л'); після постановки автоматизація м’яких звуків; при правильній вимові твердих і м’яких перейти до їх диференціації; засвоєння пом’якшення приголосних перед йотованими голосними (м’яч); оволодіння вживанням м’якого знака в кінці складу (кінь), а також розділового м’якого знака та йотації (б’ю) в усному мовленні.

Під час роботи спиратися на тактильно-кінестетичні відчуття та відчуття зміни у напруженні спинки язика.

Дата добавления: 2014-01-11