І питання. Психодіагностика пізнавальних, спеціальних і моторних здібностей

Вступ

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Психодіагностика пізнавальних здібностей. Рівень інтелектуального розвитку є комплексною характеристикою, в якому відображаються особливості окремих психічних функцій - уваги, сприймання, мислення, пам'яті, уяви. Формування та розвиток останніх одночасно виступає процесом інтеграції інтелекту [208]. Вказані пізнавальні процеси, реалізуючи специфічні функціональні та операційні механізми, перебувають у взаємозв'язках і взаємопереходах та утворюють певну ієрархію, в якій одні пізнавальні здібності виступають у ролі операційних механізмів іншої пізнавальної здібності (див. рис. 13.).

Коротко розглянемо основні характеристики пізнавальних психічних процесів та психодіагностичні засоби їхньої діагностики.

Сприймання – це психічний пізнавальний процес цілісного відображення предметів та явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за їхньої безпосередньої дії на органи відчуття. Сприймання розглядається як система перцептивних дій, результатом яких є побудова в свідомості людини образу, котрий орієнтує та регулює діяльність суб'єкта.

Сприймання характеризується низкою властивостей: предметністю (властивість перцептивного образу, яка полягає у його здатності перебувати за межами аналізатора, в об'єктивній системі координат), цілісністю (сприйняття будь-якого об'єкта як системного цілого, навіть якщо деякі його частини в даний момент часу не можуть бути сприйняті), константністю (здатність перцептивної системи компенсувати умови сприйняття величини, форми та кольору, забезпечуючи їхню відносну сталість), осмисленістю (смислове означення перцептивного образу, що пов'язано з усвідомленням предмета, його узагальненням у слові, віднесенням до певного класу або групи об'єктів), структурністю (властивість перцептивного образу відображати будову предмета сприймання), апперцепцією (залежність сприймання від минулого досвіду, загального змісту психічного життя людини та її індивідуальних особливостей).

Розрізняють такі види сприймання:

1) за провідним аналізатором – смакове, нюхове, зорове, слухове, дотикове, кінестетичне сприймання;

2) за формою існування матерії, що сприймається, – сприймання простору, часу, руху.

Основними характеристиками продуктивності сприймання є: – обсяг – кількість об'єктів, яку може сприйняти людина за одиницю часу;

· швидкість – час, необхідний для адекватного сприйняття об'єкта;

· точність – відповідність перцептивного образу особливостям об'єкта, що сприймається, та завданню, котре виконує суб'єкт;

· повнота – ступінь такої відповідності [140].

Для діагностики обсягу сприймання використовують метод короткочасних експозицій. З цією метою використовують тахістоскоп - прилад для зорового пред'явлення об'єктів з регульованим часом експозиції [291].

Для дослідження константності сприймання (величини, форми та кольору) зазвичай використовують різні плоскі фігури (прямокутники, кола тощо), умови сприйняття яких (освітлення, поворот фігур по відношенню до досліджуваного, відстань до фігури) змінюються [148], [216]. Оцінка точності сприймання часу може здійснюватись шляхом фіксації адекватності відтворення часових інтервалів за допомогою секундоміра [202]. Сприймання руху (напрямку та швидкості просторового переміщення) оцінюється за допомогою реакції на об'єкт, що рухається [148].

Вивчення правильності та швидкості просторових відношень здійснюється за допомогою відомих методик "Компаси ", "Годинники" [148].

Пам'ять – це психічний пізнавальний процес, який реалізується в затам'ятовуванні, збереженні та відтворенні індивідом життєвого досвіду. Завдяки пам'яті індивід у формі знання привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури. Вона є найважливішою пізнавальною функцією, що пов'язує минуле суб'єкта з його теперішнім та майбутнім.

Пам'ять містить такі основні процеси: запам'ятовування (процес, спрямований на закріплення в пам'яті нової інформації шляхом її зв'язування з набутими знаннями); збереження (процес утримання в пам'яті інформації, отриманої шляхом запам'ятовування); відтворення (процес актуалізації інформації, отриманої в процесі запам'ятовування); забування (процес поступового зменшення можливості пригадування та відтворення завченого матеріалу).

Виокремлюють різні види пам'яті. Так, залежно від тривалості закріплення та збереження матеріалу пам'ять розподіляють на довгострокову, короткочасну та сенсорну. Для довгострокової пам'яті характерним є тривале утримання матеріалу. Короткочасна пам'ять забезпечує оперативне утримання та перетворення даних, які надходять від сенсорних регістрів (органів чуттів) та довгострокової пам'яті. Сенсорна пам'ять зберігає на досить короткий (менше секунди) період часу продукти переробки сенсорної інформації (переважно її фізичні параметри).

За характером психічної активності розрізняють рухову, емоційну та словесно-логічну пам'ять. Рухова пам'ять пов'язана із запам'ятовуванням, збереженням та відтворенням різноманітних рухів та їхніх систем. Змістом цього виду пам'яті є м'язово-пухові образи завчених рухів. Емоційна пам'ять - це пам'ять на почуття та переживання. Образна пам'ять пов'язана із запам'ятовуванням, збереженням та відтворенням уявлень, картин природи, звуків, смаків, запахів тощо. Змістом словесно-логічної пам'яті є думки, виражені в мовленнєвій формі.

За характером цілей діяльності види пам'яті розподіляють на мимовільну (відсутня мета запам'ятати, зберегти та відтворити інформацію) та довільну (характеризується наявністю цілеспрямованих мнемічних дій, спрямованих на запам'ятовування матеріалу) пам'ять.

Крім цього існує механічне запам'ятовування, котре не спирається на структурно-смислові особливості матеріалу та слабко пов'язане з минулим досвідом людини, та смислове запам'ятовування. котре апелює до здатності знаходити певну закономірність і сенс в інформації.

Індивідуальні відмінності в мнемічній діяльності проявляються насамперед в обсязі, швидкості, точності, міцності запам'ятовування та готовності до відтворення:

· обсяг кількісний показник матеріалу, що був збережений або відтворений;

· точність – здатність без викривлень зберігати та відтворювати інформацію, що проявляється в степені відповідності між сприйнятим та відтвореним матеріалом;

· міцність запам'ятовування – максимальна тривалість збереження матеріалу;

· швидкість запам'ятовування – час та кількість повторень, необхідних для повного запам'ятовування певного обсягу матеріалу;

· мобілізаційна готовність пам'яті – здатність легко та швидко видобувати з пам'яті необхідний матеріал [81], [85], [140], [145].

Методичні прийоми дослідження пам'яті можна розподілити на такі групи [291]:

1) Методики дослідження безпосередньої пам'яті, що дозволяють визначити кількість елементів, які може запам'ятати досліджуваний без використання прийомів смислової організації матеріалу. Використовуються переважно для дослідження короткочасної пам'яті. Як приклад, можна навести методику Джекобса (запам'ятовування цифрових рядів різної довжини) [202]; "Запам'ятовування геометричних фігур"; "Запам'ятовування безглуздих складів" [221]; "Запам'ятовування не пов'язаних між собою слів" [148].

2) Методики дослідження опосередкованого запам'ятовування, за допомогою яких фіксується підвищення обсягу та міцності запам'ятовування внаслідок використання досліджуваним спеціальних (мнемотехнічних) прийомів, які дозволяють увести елементи матеріалу до системи логічних зв'язків або використовувати їхню смислову організацію. Як правило, перехід до вивчення опосередкованого запам'ятовування є переходом до вивчення складних форм пам'яті, логічної за своєю структурою та довгостроковою за своїм характером. Прикладами даного виду методик є методика подвійної стимуляції (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, О.Р.Лурія) [50]; методика "Складання піктограм" (Л.С.Виготський, О.Р.Лурія) [25], [240], [273]; методика "Запам'ятовування двох рядів слів", методика "Групування слів за сенсом" [223].; методика "Вільна класифікація картинок" (Л.М.Житнікова, С.П.Бочарова, А.С.Ячина) [81].

Обидві названі групи методик спрямовані на дослідження довільної пам'яті (цілеспрямованих мнестичних процесів).

3) Методики дослідження мимовільної пам'яті спрямовані на визначення особливостей запам'ятовування матеріалу в процесі будь-якої діяльності, що не містить відповідної мнестичної задачі. Класичною методикою дослідження залежності мимовільного запам'ятовування від того, яке місце в структурі діяльності посідає матеріал (складає зміст основної мети діяльності або виступає фоном щодо мети) є методика "Варіювання задач на розташування карточок" (П.І.Зінченко) [84].

Прикладами методик для дослідження особливостей емоційної пам'яті суб'єкта є методика "Емоційно-оцінкове шкалування зображень" (О.Ю.Артем'єва) [12]; образної пам'яті - методика "Переведення змісту тексту в образний план" (О.С.Новомейський) [81]; рухової пам'яті - методика "Укладування кубиків у чарунки " (М.А.Кузнєцов, Є.В.Заіка,) [120]: зорової та слухової пам'яті – тест візуальної ретенції А.Бентона, тест пам'яті Р.Мейлі [42].

Мислення є процесом пізнавальної діяльності суб'єкта, що нерозривно пов'язаний із мовленням та характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності. За допомогою мислення людина здатна проникати у сутність предметів та явищ, їхніх взаємозв'язків та відношень. Зароджуючись у чуттєвому пізнанні та спираючись на нього, мислення виходить за його межі, відображаючи об'єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж відчуття та сприйняття.

Основними формами реалізації мисленнєвого процесу є поняття, судження та умовиводи.

Поняття – це форма мислення, котра відображає в узагальненій формі предмети та явища дійсності, суттєві зв'язки та відношення між ними.

Судження – це форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось відносно предметів чи явищ.

Умовивід – спосіб логічного зв'язку висловлювань, за допомогою якого з наявних положень (засновків) можна одержати нове положення (висновок) і оцінити його істинність за істинністю засновків. Умовиводи бувають індуктивними (перехід від окремих, одиничних, часткових фактів до узагальнень), дедуктивними (перехід від загального до окремого, часткового) та за аналогією (від схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за іншими).

Під час дослідження мислення психологія (на відміну від логіки) робить акцент переважно не на результатах, а на самому мисленнєвому процес, його механізмах. Мислення як процес містить такі мисленнєві операції, аналіз (мисленнєве розчленовування цілого на складові частини, компоненти), синтез (мисленнєве возз'єднання цілого з частин), порівняння (встановлення подібності чи відмінності об'єктів), узагальнення (об'єднання суттєвих і подібних ознак предметів в єдиному понятті), абстрагування (виділення одних істотних ознак, сторін, властивостей об'єкта та ігнорування інших), конкретизацію (перехід від абстрактного до реально існуючого об'єкта як цілісного утворення у всіх його часткових і особливих проявах), класифікацію (поділ предметів на класи на основі їхніх спільних ознак з утворенням системи класів даної сукупності класів), систематизацію (процес зведення розрізнених знань про предмети чи явища об'єктивної дійсності в єдину наукову систему, що ґрунтується на класифікації, аналізі, синтезі та здійснюється у формі відповідних логічних систем - теорій, гіпотез тощо).

Мислення актуалізується у випадку виникнення проблемної ситуації, що потребує розв'язання, але шляхи цього розв'язання і можливий результат невідомі. Перехід до вирішення проблеми пов'язаний з усвідомленням вимог (цілей), наявних умов (відомого) та виокремленням невідомого (шуканого). Таким чином, усвідомлена та сформульована проблема перетворюється в задачу, під час розв'язання якої проявляється три типи мисленнєвих дій: орієнтувальні дії (аналіз умов, висування гіпотези та плану розв'язування); виконавчі дії (вибір способів та прийомів розв'язування); знаходження відповіді та її порівняння з вихідними умовами задачі.

Залежно від змісту задачі прийнято розрізняти наочно-дійове (практичне), наочно-образне та абстрактно-логічне (теоретичне) мислення.

Наочно-дійове (практичне) мислення є невіддільним від дії в її моторному сенсі та характеризується тим, що розв'язування задачі здійснюється за допомогою реального, фізичного перетворення ситуації, маніпулювання предметами або їх моделями.

Наочно-образне мислення пов'язане з оперуванням образами ситуацій.

Абстрактно-логічне (теоретичне) мислення здійснюється за допомогою логічних операцій з поняттями.

Основними якостями мислення прийнято вважати:

· гнучкість – здатність змінювати аспекти розгляду предметів, явищ, їхніх властивостей та відношень; активне переструктурування вихідних даних; уміння змінити намічений шлях розв'язання задачі, якщо він не задовольняє умовам;

· інертність – схильність до шаблонного, звичного ходу думки, складність переключення від однієї системи мисленнєвих дій до іншої;

· темп розвитку мисленнєвих процесів – мінімальна кількість спроб, необхідних для узагальнення принципу розв'язування;

· швидкість перебігу мисленнєвих процесів;

· самостійність – уміння самостійно знаходити проблему та вирішувати її власними силами;

· економічність – кількість логічних ходів (розмірковувань), за допомогою яких засвоюється нова закономірність;

· широта – вміння охопити думкою широке коло питань у різних теоретичних і практичних областях;

· глибина – вміння розкривати сутність явищ, їхні причини та наслідки; проявляється в ступені істотності та узагальненості ознак, які абстрагуються під час оволодіння новим матеріалом;

· поверховість проявляється у виокремленні зовнішніх, одиничних ознак та встановленні випадкових зв'язків між ними;

· послідовність думки – вміння дотримуватись жорсткої логічної послідовності під час вирішення певної проблеми;

· критичність – якість мислення, що дозволяє здійснити оцінку результатів мисленнєвої діяльності, знаходити в них сильні та слабкі сторони, доводити істинність або визнавати хибність сформульованих логічних конструкцій;

· стійкість – орієнтація на сукупність виокремлених раніше значущих ознак або закономірностей;

· усвідомленість проявляється у здатності вербалізувати як результат мисленнєвого акту (суттєві ознаки, поняття, закономірності тощо), так і ті способи, прийоми, за допомогою яких цей результат було знайдено [85], [140], [145].

Серед традиційних методик дослідження умов та закономірностей процесу мислення є розв'язання досліджуваним мисленнєвих задач (типу головоломок). Прикладами можуть слугувати методика виявлення умов знаходження розв'язків шляхом використання принципу, знайденого досліджуваним під час розв'язання навідної задачі (О.М.Леонтьєв) [291]; методика "Чотири /почки" (Я.О.Пономарьов) [209]. [210].

Для оцінювання індивідуальних особливостей мислення застосовують різноманітні тестові завдання: методику Виготського-Сахарова, методику Дж.Брунера, "Порівняння понять", "Виявлення загальних понять ", "Виключення понять "; "Аналіз відношень між поняттями", "Складні асоціації (Логіка зв'язків)", "Тлумачення прислів'їв", "Відгадування загадок", "Розв'язання арифметичних прикладів", "Анаграми", "Розмірковування вголос", "Логічність" (знаходження правильних і хибних силогізмів), "Словесний лабіринт" (визначення лабільності-ригідності мисленнєвих процесів), "Складування фігур із сірників" (вивчення наочно-дійового мислення) [148], [202], [213], [219], [265].

Крім цього для діагностики особливостей мислення часто використовують окремі субтести інтелектуальних тестів Д.Векслера, Р.Амтхауера та ін.

Уява є психічним пізнавальним процесом, який виражається: 1) в побудові образу засобів та кінцевого результату предметної діяльності суб'єкта; 2) у створенні програми поведінки, коли проблемна ситуація є невизначеною; 3) в продукуванні образів, які замінюють діяльність; 4) у створенні образів, які відповідають опису об'єкта. Створення таких образів здійснюється за допомогою операцій аглютинації (поєднання непоєднуваних у реальності властивостей, якостей, частин предметів), перебільшення (гіпербола) або зменшення (літота) величини, розмірів об'єктів; загострення (акцентування) певних ознак; схематизації (спрощення, згладжування відмінностей між предметами та виявлення подібного між ними); типізації (виявлення істотного, повторюваного в однорідних явищах та втілення його в конкретному образі). В основі вказаних операцій, на думку Е.В.Ільєнкова та В.В.Давидова, лежить фундаментальна здатність "бачити ціле раніше за частини".

Психодігностика спеціальних і моторних здібностей. Спеціальні здібності визначаються за допомогою тестів спеціальних здібностей – групи методик, призначених для вимірювання рівня розвитку окремих аспектів інтелекту, сенсорних, моторних (психомоторних, сенсомоторних) функцій, технічних та професіоналізованих (математичні, музичні, лінгвістичні, педагогічні, артистичні тощо) здібностей, які забезпечують ефективність у конкретних, досить вузьких областях діяльності.

Використовуються ці тести переважно в межах професійної психодіагностики з метою визначення професійно важливих якостей і професійної придатності людини до певного виду трудової діяльності. Розробка та використання тестів спеціальних здібностей ґрунтується на професіографії (опису та аналізу змісту професії) та створенні псіаограми - переліку професійно важливих якостей (насамперед, фізіологічних та індивідуально-психологічних), необхідних для здійснення певного виду трудової діяльності.

У практиці дослідження професійної придатності людини використовуються бланкові та маніпуляційні тести спеціальних здібностей.

Бланкові тести (методики типу "олівець-папір") є набором завдань, зафіксованих у вигляді літер, слів, цифр, креслень, рисунків тощо. Досліджуваний має виконати завдання, зробивши олівцем (ручкою) необхідні помітки або записавши відповіді на спеціальному бланку. Маніпуляційними тестами є порівняно нескладні прилади для виконання рухових завдань. До них можна віднести й апаратурні тести, які потребують використання спеціального обладнання для проведення дослідження або реєстрації отриманих даних та застосовуються для вивчення психофізіологічних характеристик людини (психомоторні реакції, властивості нервової системи, функціональні стани тощо). Прикладами апаратурних тестів є прилади для вимірювання часу реакції (реактометри, рефлексометри, нейрохронометри), прилади для діагностики типологічних особливостей нервової системи (електроенце-фалографічні методики), динамометри та ін.

Тести спеціальних здібностей в основному класифікуються за видами психічних функцій – тести сенсорних і моторних здібностей – та за видами діяльності – тести технічних і професіоналізованих здібностей. Розглянемо їх детальніше.

Тести сенсорних здібностей переважно використовуються в промисловості та військовому відомстві з метою відбору персоналу, раціонального розміщення кадрів на робочих місцях, дослідження впливу їхньої сенсорики на продуктивність професійної діяльності. Стандартизовані тести, що вимірюють індивідуальні відмінності в рівні розвитку сенсорних здібностей, розроблені переважно для двох важливих модальностей - зорової (візуальної) та слухової (аудіапьної).

Тести візуальних здібностей диференціюються залежно від того, які характеристики зорового сприймання вони вимірюють (тести гостроти зору, тести на сприймання глибин, тести м'язового балансу очей, тести на кольорове розрізнення тощо). Прикладами таких методик є Шкала Снеллена; тест Мак-Корміка; Тест Орто-Рейтера; Таблиці Штиллінга тощо [189], [223].

Тести слухових здібностей вимірюють такі особливості слухового сприймання: гостроту слуху, адекватність реакції на звуки підвищеної гучності, виокремлення звукових сигналів із шумового фону, розрізнення гучності, тембру, висоти звуку.

Тести моторних здібностей спрямовані на діагностику сили, точності, координації (в тому числі й візуально-моторної), швидкості рухів, здатності знаходити правильну рухову відповідь на різні стимули в умовах їхнього швидкого пред'явлення, просторової організації рухів, спритності пальців та рук під час виконання рухових завдань тощо [123], [236]. Оскільки багато таких тестів може бути виконано лише під зоровим контролем та за умов просторового уявлення, то їх часто називають психомоторними (сенсомоторними) тестами. Найбільш відомими психомоторними тестами є: Тест спритності пальців О'Коннора; тест спритності Стромберга; Міннесотський тест спритності маніпулювання; Тест спритності маніпулювання дрібними предметами Крауфорда; Дошка Пурд'є [189], [223].

Коротка характеристика тестів моторних здібностей, які використовуються у практиці вітчизняної психодіагностики, подана нижче в таблиці 15.

Тести технічних здібностей призначені для діагностики елементарних технічних знань (наприклад, розуміння принципів роботи механізмів) та переважно використовуються для профвідбору механіків, інженерів тощо. Найпоширенішими тестами цієї групи є: Тест технічного розуміння Беннета; Міннесотський технічний тест; Тест технічного розуміння Пурд'є; Міннесотський бланковий тест "Дошка форм" [8], [189], [223].

Таблиця 15

Дата добавления: 2014-01-11