Класифікація грошових реформ. Методи стабілізації національної валюти

У процесі грошових реформ можуть застосовуватись такі методи стабілізації валют:

дефляція,

деномінація,

нуліфікація,

девальвація,

ревальвація.

Головною функцією монетарної реформи є надання національній валюті характеру єдиного законного платіжного засобу, який би характеризувався стабільністю і конвертованістю.

Такий елемент антиінфляційній політики використовується державою тільки в тих випадках коли інші відомі способи стабілізації грошей себе повністю вичерпали і не дають бажаного ефекту. Як засвідчує світова практика, проведення грошових реформ завжди пов’язано з ризиком. Саме це вимагає при створені концепції проведення грошової реформи глибоких аналітичних розрахунків, вивчення досвіду зарубіжних країн і врахування їхніх прорахунків, помилок. Але, не дивлячись на ризик, завдяки проведенню глибоких грошових реформ, в багатьох країнах світу, вдалось досягти істотної стабілізації грошового обігу.

Кожна реформа специфічна за змістом, так як вона проводиться в різні часи і вирішує конкретно визначене коло завдань структурної перебудови грошового обігу в окремо взятій країні. Однак світова практика показує що грошові реформи можна класифікувати через виділення певної групи спільних ознак.

І. Враховуючи мету проведення та глибину перебудови державою наявної грошової системи реформи поділяються на два типи:

ü повні (структурні);

ü часткові.

Повні (структурні) грошові реформи передбачають насамперед структурну перебудову дійсної системи грошово-валютних і кредитних відносин, а також впровадження в обіг нової грошової одиниці.

Повні грошові реформи проводяться при створенні нових держав, які виникають у наслідок війн або розпаду колоніальних імперій, надвеликих держав.

Найбільш яскравими прикладами грошових реформ даного виду в останні роки є грошові реформи в країнах колишнього СРСР (90-ті роки) і постсоціалістичного альянсу і реформи в країнах Західної Європи, яка пов’язана з випуском в оборот єдиної валюти євро замість національних валют.

Реформи часткового типу - це реформи, при проведені яких реформуються окремі елементи грошової системи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії. У сучасних умовах досить часто проводяться часткові реформи, це насамперед пов’язано з тим що у всіх країнах світу запроваджені неповноцінні гроші, що мають здатність до швидкого знецінення. Наприклад, грошова реформа в СРСР у 1922 – 1924 роках – це перехід від бюджетної до кредитної системи емісії, коли замінили в обігу казначейські білети «сов знаки» на банкноти «червінці». Такий підхід прийнятий при зміни влади.

Грошові реформи часткового типу мають кілька різновидів:

- реформи формального типу;

- деномінаційні реформи.

Реформи формального типу – зводяться лише до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої. Обмін старих купюр на нові здійснюється у співвідношенні 1:1.

Деномінаційні реформи проводяться шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням. У наслідок деномінації маса грошей в обігу відповідно зменшується і відбувається укрупнення масштабу цін. У колишньому СРСР деномінації проводилися тричі: дві в 1922-1923 рр. і одна в 1961 р. В Україні деномінацію було проведено 1996 р. у співвідношенні 100.000 крб. за 1 гривню.

ІІ. За характером обміну старих грошей на нові виділяють грошові реформи:

ü конфіскаційного характеру;

ü неконфіскаційного характеру.

Особливість неконфіскаційних реформ полягає в тому, що для всіх економічних суб’єктів, уцінка запасу грошей, доходів і цін, здійснюється за єдиним співвідношенням обміну грошей, тобто не залежно від того чи це готівкові запаси або безготівкові. Прикладом неконфіскаційної реформи є грошова реформа в Україні у вересні 1996 р.

Грошові реформи конфіскаційного характеру («шокові» реформи) –передбачають здійснення комплексу явних або прихованих заходів конфіскаційного характеру:

- встановлення ліміту на обмін банкнот;

- обмін банкнот по дефляційному курсу на нові з метою різкого зменшення маси грошей в обігу; дефляція – процес призупинення або стримування темпів зростання грошової маси в обігу.

- замороження (повне або часткова) депозитів населення та суб’єктів господарювання;

- тимчасове припинення валютно-обмінних операцій;

- встановлення обмеженого терміну обміну грошей;

- обмін грошей звичайно проводяться за регресивного шкалою (до повної межі старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного, а далі - зі знижувальним коефіцієнтом).

Мета заходів конфіскаційного типу – отримання додаткового доходу державою, конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості тощо.

До конфіскаційного типу реформ належить так звана нуліфікація. Суть даної реформи в тому, що старі грошові знаки оголошуються недійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади або створення власної національної грошової системи.

Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу обміном на нові знаки в надзвичайно низькій суто символічній пропорції. Наприклад, у СРСР (1922 – 1923 рр.) 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн. крб. старими.

ІІІ. За порядком ведення в обіг нових грошей теорія і практика розмежовують одномоментні грошові реформи та реформи паралельного типу.

У процесі одномоментних реформ строк проведення обміну старих грошей на нові не перевищує 7-10 днів. Протягом даного терміну технічно можливо обміняти старі гроші на нові, але в невеликих обсягах. Короткий термін обміну грошей встановлюється для того, щоб власники великих запасів грошей не встигли їх обміняти. Даний тип реформ застосовується у більшості випадків, коли йдеться про використання конфіскаційної процедури.

Реформи паралельного типу передбачають, що випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обміном старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці – старі й нові, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

Даний вид реформи має свої недоліки і переваги. Реформи паралельного типу встановлюються надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. А також існує реальна загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і “тіньових” операцій. Водночас система паралельного обміну має й помітні преваги. Вона є найменш ризиковою формою грошові реформи, дає змогу уникнути заходів конфіскаційного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики.

Розрізняють два основних види проведення реформ паралельного типу:

1. Якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою за співвідношенням 1:1. У цьому разі старі гроші вилучаються з обігу поступово в міру надходження їх у банки.

2. Якщо нові і старі гроші імітуються на різних засадах. Наприклад, старі спрямовуються для покриття бюджетних витрат, а нові – для кредитування економіки. За таких умов, в обороті між ними виникне конкуренція, в наслідок якої менш надійні старі гроші почнуть швидко знецінюватись. Таким чином держава змушена буде остаточно вилучити старі гроші з обороту, обмінявши їх на нові за пропорцією, близькою до ринкового їх курсу напередодні реформи. Даний вид реформи не несе конфіскаційного характеру.

ІV. За характером впливу на курс національної валюти порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями грошові реформи поділяються на типи: девальвація і ревальвація.

Девальвація - знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями.

Проявляється девальвація у підвищенні валютних курсів іноземних валют щодо національної валюти, тобто у знижені курсу національної валюти.

Девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим. Проте імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація має однозначно негативні наслідки значне подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін на всі товари. Причиною девальвації є інфляція та хронічний дефіцит платіжного балансу.

У зв’язку з інфляційним знеціненням радянського карбованця останній був кілька разів девальвований протягом 1990 –1991 рр., унаслідок чого ринковий курс його до американського долара на кінець 1991 року досяг майже 100 крб. за долар. Аналогічна ситуація відбувалася з українським купоно-карбованцем протягом 1992 –1995 рр.

Ревальвація - підвищення курсу вартості національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют. Головна причина ревальвації - наявність дефіцитів у партнерів даної держави. Ревальвацію може спричинити якась велика валютна спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної валюти, що перевищує інтервентні можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропозиція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.

Дефолт - це відмова держави від виплат за усіма внутрішніми та зовнішніми запозиченнями.

Дата добавления: 2014-01-11