Використання земельних ділянок для кооперативного житлового і гаражного будівництва

Здійснення будівництва у населених пунктах кооперованої засоби громадянами вітчизняному законодавству відомо давно. Створення та функціонування житлових, житлово-будівельних і гаражно-будівельних кооперативів регулювалося урядовими постановами, а також Типовими та Примірними статутами відповідних видів будівельних кооперативів. На підставі останніх кожний кооператив приймав і реєстрував власний статут, які регулювали кооперативні відносини щодо здійснення будівництва та експлуатації зведених об’єктів.

Земельні ділянки надавалися кооперативам тільки в користування як юридичним особам. Так, відповідно до Примірного статуту кооперативу по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для автомобілів і мотоциклів, що належать громадянам на праві особистої власності, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 16 жовтня 1962 року[13] земельні ділянки надавалися таким кооперативам у користування для зведення гаражів – стоянок із покладанням на них обов’язків стосовно пристрою проїздів до гаражів, благоустрою та озелененню території тощо. У Примірному статуті житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1995 року, передбачено надання земельних ділянок для здійснення ними житлового будівництва. Житловим кооперативам, створеним шляхом об’єднання жителів зведених житлових будинків, земельні ділянки надавалися в постійне користування для цілей обслуговування та експлуатації кооперативних домобудівництв.

Як уже відзначався, нині діючий земельний закон не передбачає надання земельних ділянок у постійне користування таким юридичним особам. Їм земельні ділянки тепер передаються у власність або надаються у тимчасове користування на умовах оренди. Так, згідно ст. 41 Земельного кодексу, житловим, житлово-будівельним і гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Крім цього, житлові, житлово-будівельні і гаражно-будівельним кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Виходячи з текстуального змісту наведеної норми, вона охоплює тільки зазначені в ній види кооперативів, залишаючи без уваги дачні та дачно-будівельні кооперативи, функціонування яких передбачалося раніше діючим законодавством на землях населених пунктів, що у даний час опинилися на землях житлової та громадської забудови. Аналогічне положення склалося з використанням земельних ділянок садівничими товариствами[14] в межах населених пунктів, які згідно із Земельним кодексом у редакції від 13 березня 1992 року не тільки іменувалися, а й перетворилися в садівничі товариства (ст. 5) і садівничі кооперативи (ст. 57).

Більш складним є питання про природу права власності на земельні ділянки, які передані житловим, житлово-будівельним і гаражно-будівельним кооперативам. Діючий земельний закон передбачає передачу земельних ділянок таким юридичним особам на праві приватної власності. Однак у статутах зазначених кооперативів щодо здійснення права володіння, користування і розпорядження об’єктами кооперативної власності, у т. ч. земельними ділянками, передбачається колективне і колегіальне прийняття рішень членами кооперативу та його органами управління. Оскільки в кооперативах інший спосіб прийняття рішень щодо реалізації права власності суперечить їх юридичній природі[15], то земельні ділянки, рівно як інші об’єкти, належать їм на праві кооперативної власності.

Проте діючий Земельний кодекс не передбачає колективну форму земельної власності в кооперативному, акціонерному, корпоративному чи якому-небудь іншому виді. Це в свою чергу ускладнює вибір засобів забезпечення охорони та захисти прав на земельні ділянки, які передані у власність зазначених видів кооперативів для здійснення кооперативного житлового і гаражного будівництва та виконання вимог земельного законодавства при експлуатації зведених об’єктів на землях житлової та громадської забудови.

Виходячи зі змісту спеціальної земельно-правової норми, за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування житловим, житлово-будівельним і гаражно-будівельним кооперативам, створеним після введення нового Земельного кодексу в дію, земельні ділянки зі складу земель житлової та громадської забудови передаються у власність або надаються в оренду. При цьому порівняння наведеної норми земельного закону з іншими земельно-правовими нормами, призводить до висновку про те, що передача земельних ділянок державної або комунальної власності новоутвореним кооперативам для цілей забудови може здійснюватися на праві власності тільки в порядку відводу. Згідно із вимогами ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу, надання земельних ділянок під забудову на орендних умовах може здійснюватися, як за договором оренди землі, наприклад, для організації тимчасової автостоянки, так за проектами їх відведення, наприклад, для зведення кооперативом довгострокової гаражної будівлі на землях житлової та громадської забудови, що знаходяться в запасі. Відповідно, орендне землекористування у таких випадках може бути короткостроковим і довгостроковим.

Кооперативи же створені до введення в дію Земельного кодексу, відповідно до вимог п. 6 його Перехідних положень, зобов’язані до 1 січня 2005 року переоформити право постійного землекористування, яке виникло у них раніше, у вправо власності або право оренди на такі земельні ділянки. Це залежить від волевиявлення самого кооперативу - землекористувача та рішення компетентного органу, який передає земельну ділянку у власність або в оренду. В даному випадку не потрібно здійснення відводу, тому що раніше ця земельна ділянка вже надавалася кооперативу для відповідної цілі використання. Таким чином переоформлення земельних ділянок кооперативами-землекористувачами у власність або в оренду є достатньою мірою для їх подальшого використання на нових правових засадах без зміни їх цільового призначення.

Об’єктом права власності або права оренди кооперативів є конкретна земельна ділянка, із встановленими межами на місцевості. Розмір переданої або наданої кооперативу земельної ділянки під здійснення забудови та експлуатації зведених будівель, встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Він передбачаються в рішенні органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, і закріплюється в правовстановлюючому документі на земельну ділянку.

Суб’єктами права власності або права тимчасового землекористування на умовах оренди є кооперативи як юридичні особи. Це означає, що житлові, житлово-будівельні та гаражно-будівельні кооперативи самостійно здійснюють надані їм земельні права, виконують покладені на них обов’язки і несуть по них відповідні види юридичної відповідальності. Члени кооперативу не відповідають за земельно-правові зобов'язання кооперативу, так само як і за інші їх зобов'язання.

Використання земельних ділянок житловими, житлово-будівельними і гаражно-будівельними кооперативами в основному здійснюється на підставі права власності. Це визначається необхідністю зведення капітального житлового або гаражного будівництва на землях житлової та громадської забудови. Разом з цим земельні ділянки не рідко використовуються кооперативами на орендних умовах. Орендне землекористування зазначених кооперативів може мати місце, наприклад, при будівництві кооперативного житлового будинку - для складування та збереження будівельних матеріалів, при здійсненні експлуатації комплексу житлових будинків та інших кооперативних будівель – для створення складських приміщень, ремонтно-експлуатаційної бази та розміщення відповідних служб, при експлуатації автогаражів і автостоянок – для ремонту і обслуговування автотранспортних засобів, тимчасового користування земельними ділянками для розібрання автомобілів, утилізації відпрацьованих частин їх експлуатації тощо.

Земельні ділянки для цілей житлового або гаражного будівництва із земель житлової та громадської забудови на праві власності надаються безоплатно. Однак слід підкреслити, що безоплатно провадиться тільки їх передача у власність. Наступне використання земельних ділянок для зазначених цілей здійснюється за плату. Інакше це суперечило б принципу платності спеціального використання землі. Крім цього, не може земельна ділянка використовуватися для однакових цілей на підставі безстрокового права власності безкоштовно, а тимчасове використання землі на умовах оренди, за плату. Відмінності платного використання земельних ділянок житловими і гаражними кооперативами на підставі права власності та права оренди полягають в тому, що кооперативи як власники землі, вносять земельний податок на підставі Закону «Про плату за землю», а кооперативи - орендарі земельних ділянок – здійснюють орендну плату відповідно до договору оренди землі.

Діючий земельний закон надає житловим, житлово-будівельним і гаражно-будівельним кооперативам можливості набувати земельні ділянки на праві власності за цивільно-правовими угодами. Найбільш розповсюдженою цивільно-правовою угодою набуття кооперативами землі у власність є договір купівлі-продажу державних або комунальних земель, включаючи набуття земельних ділянок на земельних торгах. Це не виключає можливості їх придбання кооперативами за договором дарування, на основі прийняття спадщини та за іншими цивільно-правовими підставами. На зазначених засадах житлово-будівельні і гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки, які належать на праві приватної власності.

Важливим положенням земельного законодавства є вимога щодо використання як переданих і наданих, так і придбаних земель за їх цільовим призначенням. Таким цільовим призначенням використання земельних ділянок житловими, житлово-будівельними і гаражно-будівельними кооперативами є здійснення житлового і гаражного будівництва та експлуатація зведених кооперативних об’єктів. Їх забудова здійснюється відповідно до вимог, нормам і правил містобудівного законодавства, а наступна експлуатація зведених житлових будівель і гаражних споруд – із дотриманням правового режиму використання земель житлової та громадської забудови.

5. Особливості використання земельних ділянок, зайнятих державним та комунальним житловим фондом

В сучасних умовах, коли більшість населення країни зосереджено в містах, компактна і комплексна забудова їх земельних площ є особливо актуальним. Землі житлової та громадської забудови в містах та інших густозаселених поселеннях, в основному зайняті багатоквартирними і багатоповерховими будинками, з безліччю різноманітних будівель та споруд, призначених для їх обслуговування. Забудова земельних ділянок, зі створенням єдиної та цілісної інфраструктури, значно впливає на правовий режим використання земель житлової та громадської забудови.

Розміщення на земельних площах багатоквартирних житлових будинків є безсадібним, але з виділенням прибудинкових територій для їх обслуговування. При цьому використання земельної ділянки здійснюється численними суб’єктів права у різних напрямах, поєднуваних загальною метою створення сприятливих умов для проживання в багатоквартирних будинках. Так, одні підприємства використовують земельну ділянку для будівництва, ремонту та експлуатації, другі – для благоустрою та озеленіння, треті – для прокладення комунікацій та дорожнього будівництва і т. д. Крім того, житлово-комунальна реформа породила цілий ряд нових відносин і підходів до використання державного та комунального житлового фонду, яке призвели до значених змін та нововведень у земельному законі.

Відповідно до ст. 42 Земельного кодексу, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. З наведеної норми випливає, що не тільки багатоквартирні житлові будинки з належними до них будівлями і спорудами, а й займані ними земельні ділянки з прибудинкові територіями, належать на праві державної або комунальної власності. Державні організації та комунальні підприємства як юридичні особи, здійснюючи управління багатоквартирними будинками, одночасно користаються земельними ділянками, зайнятими такими будинками. Вони здійснюють планування їх використання, забудову, благоустрій, охорону від негативних впливів природного і техногенного характеру тощо.

Умови і порядок надання земельних ділянок для забудови багатоквартирними будинками передбачено земельним законодавством. А сама забудова, тобто розміщення житлових та громадських будівель, а також ведення будівництва і благоустрою, регулюється містобудівним законодавством. Розміри таких ділянок визначаються затвердженою містобудівною документацією, проектом забудови території та проектом будівництва кожного об’єкту або будівельного комплексу.

Значний інтерес викликає правовий статус та режим використання прибудинкової території, призначеної для обслуговування багатоквартирного будинку. Відповідно до технічних критеріїв[16], прибудикова територія являє собою встановлений проектом розподілу території мікрорайону або кварталу та проектом забудови, земельна ділянка багатоквартирної безсадібної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку чи житлових будинків, і не може виділятися для частини будинку (блоку, поверху, секції, квартири). Однак найбільш коректне і лаконічне визначення прибудинкової території можна знайти в Законі «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 року[17]. В ньому прибудикова територія визначається як територія навколо багатоквартирного будинку, що визначена актом на право власності або користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

З останнього офіційного визначення випливає, що земельна ділянка, яка необхідна для розміщення багатоквартирного будинку і знаходиться під ним, не включається до складу прибудинкової території. Остання охоплює проїзди, проходи, тротуари та маршрути прогулянки, дитячі гральні площадки та площадки для відпочинку, зайняття фізкультурою, проведення вільного часу, тимчасові під’їзди комунального автотранспорту і тимчасового паркування приватних автомобілів, вигублювання собак та інших домашніх тварин тощо. Не дивлячись на те, що прибудикова територія знаходиться у постійному спеціальному користуванні державної організації або комунального підприємства, жителі таких будинків здійснюють загальне землекористування прибудиковою територією. У даному випадку спеціальне землекористування юридичної особи не виключає, а навпаки, припускає здійснення загального землекористування фізичними особами.

Одночасно прибудинкові території використовуються підприємствами зв’язку, електромережі, газового господарства, зеленого будівництва та іншими установами і організаціями. Це також не суперечить праву постійного землекористування державних та комунальних підприємств тому, що, по-перше, використання прибудинкової території зазначеними підприємствами здійснюється за згодою або за договорами із землекористувачем, а, по-друге, в цьому полягає обслуговуюче призначення прибудинкової території.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 Земельного кодексу, у разі приватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об’єднанню власників будинку. У принциповому аспекті в наведеній нормі земельного закону закріплена загальновідома правова традиція про те, що «земля слідує за будівлею».

Проте з цієї норми випливає, принаймні, два важливих положення, що впливають на правовий режим використання земель житлової та громадської забудови. У зв’язку із тим, що сфера застосування постійного землекористування є обмеженою, а тимчасове землекористування передбачено тільки у формі оренди, то треба думати, що земельна ділянка приватизованого житлового будинку у таких випадках надається в орендне користування з усіма наслідками платного землекористування. З іншого боку, багатоквартирний будинок може визнаватися приватизованим, і відповідно передача земельної ділянки у власність або надання у користування, може відбутися тільки після приватизації усіх, або більшості квартир житлового будинку.

Однак на практиці нерідко зустрічаються випадки приватизації незначного числа квартир з їх загальної кількості, що знаходяться в багатоквартирному будинку. Тому такі будинки в цілому зберігають статус державної або комунальної власності з відповідною належністю права власності або постійного користування земельною ділянкою. Цьому сприяє і та обставина, що відповідно до цивільного та житлового законодавства, приватизовані квартири є самостійними об’єктами права приватної власності й можуть продаватися і купуватися, без врахування належності права власності на земельну ділянку, яку займає багатоквартирна будівля. Таким чином, напрошується висновок про те, що земельний закон не достатньо стимулює передачу або надання земельних ділянок об’єднанню домовласників шляхом приватизації квартир багатоквартирного будинку.

Для передачі земельної ділянки об’єднанню власників багатоквартирного будинку на праві власності або на умовах орендного землекористування, воно повинно набути права юридичної особи. Для цього необхідно здійснити пеані організаційні заходи та виконати передбачені вимоги чинного законодавства. Такі вимоги до об’єднань домовласників як юридичним особам, зокрема передбачені в постанові Кабінету Міністрів України “Про реалізацію Закону України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”[18].

Відповідно Типового статуту об’єднання (товариства) співвласників багатоквартирного будинку[19], на підставі якого кожне об’єднання власників квартир приватизованого багатоквартирного будинку розробляє власний статут, що затверджується на загальних зборах учасників об’єднання. Таким чином, об’єднання власників житлового будинку є статутним, до того ж господарським об’єднанням громадян-співвласників приватизованих квартир, а його юридична особистість і правомочності щодо землеволодіння та землекористування, передбачаються у власному статуті об’єднання власників житлового будинку. Якщо ним не виконані вимоги Порядку державної реєстрації об’єднань співвласників багатоквартирного будинку, затвердженого вказаною урядовою постановою, воно не набуває прав юридичної особи і згідно із ст. ст. ст. 80 та 93 Земельного кодексу, не може бути суб’єктом права власності або права оренди прибудинкові земельної ділянки.

Умови і порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належних до них будівель, споруд і прибудинкові території, визначається співвласниками такого будинку. Розміри та конфігурація земельних ділянок, переданих на праві власності або наданих на умовах орендного землекористування, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу або мікрорайону та землевпорядною документацією. Наведені вимоги земельного закону пов’язані з тим, що на землях житлової та громадської забудови розташовано численна кількість багатоквартирних будинків із загальною інфраструктурою та єдиною системою обслуговування. Тому при приватизації квартир у житлових будинках, що складають забудований комплекс у межах кварталу чи мікрорайону, може виникнути кілька об’єднань домовласників, що ставить перед необхідністю здійснення відповідного розподілу земельної ділянки, визначення її конфігурації, встановлення порядку використання тощо.

У зв’язку із безсадібним землекористуванням багатоквартирних житлових будинків, чинний земельний закон не передбачає можливості розподілу прибудинкової земельної ділянки між співвласниками будинку та закріплення її частин за власниками квартир або власниками не житлових будівель і споруд, які відносяться до домобудівництва. Земельна ділянка, яка відноситься до багатоквартирного житлового будинку, використовується за рішенням органів управління створеного об’єднання співвласників квартир такого будинку. Тому зміна суб’єктного складу права власності або права користування земельною ділянкою, не призводить до зміни правового режиму її використання.

Об’єднання співвласників квартир багатоквартирного будинку має на меті не набуття права власності чи права користування земельною ділянкою, а здійснення заходів з метою належного обслуговування житлового будинку. Такі заходи спрямовані на підвищення рівня благоустрою прибудинкової території, використання створених площадок, утримання та розширення торгових площ, зведення об’єктів сервісу тощо. Проте основне цільове призначення земельної ділянки, яка відноситься до земель житлової та громадської забудови, і видове використання прибудинкової ділянки, яка призначено для обслуговування житлового будинку, не змінюються.

Законодавчі акти та спеціальна література

Про основи містобудування. Закони України від 16 листопада 1992 року. //Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 52. - Ст. 683.

Про планування і забудову територій. Закони України від 20 квітня 2000 року. //Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 31. - Ст. 250.

Про Генеральну схему планування території України. Закони України від 7 лютого 2002 року. //Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 30. – Ст. 204.

Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Закони України від 29 листопада 2001 року. //Відомості Верховної Ради України. – 2002. – 10. - Ст. 78.

Концепція сталого розвитку населених пунктів. Схвалена постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року. //Офіційний вісник України. 2000. - № 1. - Ст. 6.

Про зміни меж міста Одеси Одеської області. Постанова Верховної Ради України від 7 лютого 2002 року. //Відомості Верховної Ради України. – 2002. – 31. – Ст. 217.

Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення. Укази Президента України від 19 січня 1999 року. //Офіційний вісник України. - 1999. - № 3.

Про додаткові заходи щодо задоволення потреб громадян у земельних ділянках. Укази Президента України від 28 червня 1999 року. //Офіційний вісник України. - 1999. - № 27.

Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення. Укази Президента України від 4 лютого 2000 року. //Офіційний вісник України. 2000. - № 6.

Положення про порядок надання дозволів на виконання будівельних робіт, затверджене приказом наказом Держбуду України № 273 от 5 грудня 2000 року і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2000 року під № 945/5166. //Офіційний вісник України. - 1999. - № 52.

Про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. Інструкція, затверджена наказом Держбуду України № 127 від 24 травня 2001 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року під № 527/5773. //Офіційний вісник України. – 2001. - № 28.

Типові регіональні правила забудови, затверджені наказом Держбуду України № 216 від 10 грудня 2001 року і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 3 січня 2002 року під № 4/6292. //Офіційний вісник України. – 2002. - № 3. Ст. 138.

Примірний статут кооперативу по будівництву та експлуатації колективних гаражів - стоянок для автомобілів і мотоциклів, що належать громадянам на праві особистої власності, затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 16 жовтня 1962 року. //ЗП УРСР. – 1962. - № 11. – Ст. 165.

Типовий статут садівничого товариства, затверджений спільною постановою Ради Міністрів Української РСР та Української Ради профспілок № 416 від 2 грудня 1986 року.

Про реалізацію Закону України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”. Постанова Кабінету Міністрів України № 1521 від 11 жовтня 2002 року.

Положення про порядок встановлення і закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або у спільну сумісну власність земельних ділянок для будівництва житлових будинків. Затверджений наказом Держкомзему, Держбуду, Держкомунгоспу та Фонду Держмайна України від 5 квітня 1996 року.

Типовий статут об’єднання (товариства) співвласників багатоквартирного будинку, затверджений наказом Держкомунгоспу та Фонду Держмайна України № 28/389 від 5 квітня 1996 року і зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 травня 1996 року під № 214/1239.

Земельне право. Академічний курс/ за ред. Семчика В. І., Кулинича В. Ф. - К., 2001.

Земельний кодекс України. Коментар за ред. проф. Гетьмана А.П. та проф. Шульги М.В. - Харків, 2002.

Кооперативне право. Підручник за ред. проф. В.І Семчика. - К., 1998.

[1] Офіційний вісник України. - 2000. - № 1. - Ст. 6.

[2] Див.: Земельний кодекс України. Коментар за ред. проф. Гетьмана А.П. та проф. Шульги М.В. - Харків, 2002, с. 84.

[3] Див.: Про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. Інструкція, затверджена наказом Держбуду України № 127 від 24 травня 2001 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року під № 527/5773. //Офіційний вісник України. – 2001. - № 28.

[4] Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 52. - Ст. 683.

[5] Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 31. - Ст. 250.

[6] Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 30. – Ст. 204.

[7] Див., наприклад, Про зміни меж міста Одеси Одеської області. Постанова Верховної Ради України від 7 лютого 2002 року. //Відомості Верховної Ради України. – 2002. – 31. – Ст. 217.

[8] Типові регіональні правила забудови, затверджені наказом Держбуду України № 216 від 10 грудня 2001 року і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 3 січня 2002 року під № 4/6292. //Офіційний вісник України. – 2002. - № 3. Ст. 138.

[9] Офіційний вісник України. - 1999. - № 3.

[10] Офіційний вісник України. - 1999. - № 27.

[11] Офіційний вісник України. 2000. - № 6.

[12] Див.: Положення про порядок надання дозволів на виконання будівельних робіт, затверджене приказом наказом Держбуду України № 273 от 5 грудня 2000 року і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2000 року під № 945/5166. //Офіційний вісник України. - 1999. - № 52.

[13] ЗП УРСР. – 1962. - № 11. – Ст. 165.

[14] Див: Типовий статут садівничого товариства, затверджений спільною постановою Ради Міністрів Української РСР та Української Ради профспілок № 416 від 2 грудня 1986 року.

[15] Більш детально про юридичну природу права кооперативної власності див. Кооперативне право. Підручник за ред. проф. Семчика В.І. - К., 1998, с. 124 – 150.

[16] Див.: Положення про порядок встановлення і закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або у спільну сумісну власність земельних ділянок для будівництва житлових будинків. Затверджений наказом Держкомзему, Держбуду, Держкомунгоспу та Фонду Держмайна України від 5 квітня 1996 року.

[17] Відомості Верховної Ради України. – 2002. – 10. - Ст. 78.

[18] Див.: Про реалізацію Закону України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”. Постанова Кабінету Міністрів України № 1521 від 11 жовтня 2002 року.

[19] Див.: Наказ Держкомунгоспу та Фонду Держмайна України № 28/389 від 5 квітня 1996 року і зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 травня 1996 року під № 214/1239.

Дата добавления: 2014-01-11