Поняття та види часу відпочинку

ВСТУП

Висновок

Відпустки, їх види та порядок надання

Поняття та види часу відпочинку.

Вступ

П Л А Н

Література

Нові ринкові умови здійснюють суттєвий вплив на сферу застосування праці, зумовивши значні зміни у характері трудових відносин.

В умовах відкритого суспільства та інтеграції України до міжнародних структур постало питання про врахування міжнародного досвіду та адаптацію національного законодавства, у тому числі й трудового.

Працівник, якій реалізує своє право на працю, шляхом укладення трудового договору, має право на встановлену законодавством норму робочого часу, а також право на відпочинок для відновлення своєї працездатності.

Метою нашого заняття є з’ясування сутності робочого часу та відпочинку, їх класифікації та державних гарантіях прав працівників при їх встановленні.

Література

1. Конституція України, К. 1996 р.

2. Кодекс законів про працю України.

3. Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995 р. // ВВР України. ­ 1995. ­ № 17. ­ Ст. 121.

4. Про відпустки: Закон України від 15 листопада 1996 р. // ВВР України. ­ 1997. ­ № 2. ­ Ст. 4.

5. Перелік виробництв, цехів професій та посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня: Затверджений ПКМ України від 21 лютого 2001 р. № 163.

6. Тимчасове положення про вахтовий метод організації роботи на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи: Затверджене наказом МНС України від 20 травня 1999 р. № 147 // Праця і зарплата. ­ 1999. ­ № 33. ­ Грудень.

7. Порядок, тривалість і умови надання щорічних відпусток працівникам, які навчаються у вищих учбових закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості: Затверджений ПКМ України від 28 червня 1997 р. № 634.

8. Порядок надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам: Затверджений ПКМ України від 14 квітня 1997 р. № 346.

9. Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток: Постанова КМ України від 19 січня 1998 р. № 45 // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Мінпраці та соціальної політики України. ­ 1998. ­ № 2.

10. Про затвердження Порядків застосування Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роблоту із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці: Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 р. № 16 // Людина і праця: Інформаційний бюлетень Мінпраці та соціальної політики України. ­ 1998. ­ № 2.

11. Трудове право України: Підручник / За ред Н.Б.Болотіної, Г.І.Чанишевої. ­ 2-ге вид., стер. ­ К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001.

12. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. ­ Х.: Консул, 2000.

13. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. ­ К.: Вікар, 2003.

14. Трудове право України: Академічний курс: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.Я.Бурак, З.Я.Козак та ін.; За ред. П.Д.Пилипенка. ­ К.: Концерн «Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004.

15. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. / А.Ю. Бабасків, В.В. Баранюк, С.В. Дріжчана та ін.; За ред. Н.М. Хуторян. ­ К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 608 с.

16. Венедиктова В. Регулювання ненормованого робочого часу в умовах ринкової економіки // Право України. ­ 1999. ­ № 7. ­ Ст.. 104-106, 131.

Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов'язків і вправі використовувати його на власний розсуд. Законодавством встановлені такі види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни); щоденний відпочинок (міжзмінна перерва); вихідні дні (щотижневий відпочинок); святкові й неробочі дні; відпустки.

Перерви протягом робочого дня. Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.

При роботі на відкритому повітрі в холодну пору року за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обігрівання. При цьому власник або уповноважений ним орган узгоджує з профспілковим комітетом кількість і тривалість таких перерв, а також обладнання місць обігрівання. Перерви для обігрівання включаються в робочий час.

Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року, крім загальної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчування, надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше ЗО хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не менше години. Перерви для годування дитини включаються до робочого часу та оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Правом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час.

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) — його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному робочому тижні працівникам надається 2 вихідних дні на тиждень, як правило, підряд — у суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівникам надається 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо його не встановлено законодавством, визначається графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами (ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв'язку з необхідністю безперервного обслуговування населення, а також на навантажувально-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускається з дозволу профспілкового комітету в таких виняткових випадках:

1)для відвернення громадського або стихійного лиха, вироб ничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2)для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

3)для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормаль на робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4)для виконання невідкладних навантажувально-розвантажу вальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухо- могр складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

У таких ситуаціях залучення до роботи у вихідний день провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Робота у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП). До робіт у вихідні дні забороняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП), вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до З років (ст. 176 КЗпП).

Святкові і неробочі дні. Законодавством України про працю передбачені святкові дні, робота в які не проводиться.

Робота також не провадиться в дні релігійних свят; такі дні згідно зі ст. 73 КЗпП називаються "неробочими", чим підкреслюється їх недержавний характер. За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

Згідно зі ст. 67 КЗпП, у випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Робота у святкові й неробочі дні компенсується згідно зі ст. 107 КЗпП України у подвійному розмірі:

1)відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

2)працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної погодинної або денної ставки;

3)працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата в зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Дата добавления: 2014-01-11