Мовлення вчителя виконує дві важливі функції

По-перше, воно використовується для організації вчителем навчання і виховання на уроці. Отже воно повинно бути виразним, переконливим грамотним, економним.

По-друге, мовлення вчителя ЇМ на відміну від вчителів інших предметів є засобом навчання, тобто зразком для наслідування, опорою на котру може використати учень, стимулом, що спонукає до мовлення.

Тому воно бути зразковим, тобто нормативним; автентичним, тобто саме так у даній ситуації сказав би носій мови; адаптивним, тобто відповідати можливостям мовленнєвому досвіду учнів; різноманітним за засобами вираження думки.

Створення іншомовної атмосфери на уроці має стати одним із завдань учителя ЇМ, тому він повинен прагнути до ведення уроку виключно іноземною мовою.

На |початку доцільно перекладати учням свої розпорядження на рідну мову, з часом обмежити її використання тільки найнеобхіднішими ситуаціями.

Мовлення вчителя воно не повинно займати більше 10% часу уроку. Решта часу повинна бути віддана мовленню учнів.

Висока активність розумово-мовленнєвої діяльності учнів. Ефективність року визначається ступенем розумово-мовленнєвої активності учнів, і завдання вчителя полягає у залученні їх до активної внутрішньої розумової та зовнішньої мовленнєвої діяльності і підтриманні її протягом уроку.

До факторів, що стимулюють розумово-мовленнєву діяльність, відноситься використання змістовного та інформативного навчального матеріалу, що відповідає інтелектуальному розвитку учнів; постановка цілей, що спонукають учнів у вирішенні комунікативних завдань, до висловлювання власних думок, застосування прийомів навчання, що дають можливість кожному учню брати безпосередню участь у мовленнєвій діяльності та максимально збільшують активний час на уроці (самостійна робота, колективні форми навчання.

Стимулювання активності учнів має бути пов'язаним з розвитком в учнів мовленнєвої ініціативи. Це означає, що домінувати на уроці повинен учень, а не вчитель. Така вимога відповідає особистісно-діяльнісному підходу, згідно з яким у центрі навчання знаходиться суб'єкт-учень

Різноманітність форм роботи учнів. З огляду на сучасну тенденцію навчання учень розглядається як суб'єкт навчальної діяльності, актуальним є

застосування таких її форм, котрі інтенсифікують навчання, спонукають до ак­тивної роботи кожного учня і разом з тим дають йому можливість самому регу­лювати темп та умови виконання діяльності.

Вимога різноманітності форм робо­ти є особливо важливою для навчання усного мовлення, адже на відміну від аудіювання і читання, які легко організувати як синхронну діяльність, усне мов­лення потребує взаємних контактів, які й повинен забезпечити вчитель на уроці.

Особливий ефект у цьому смислі дає поєднання індивідуальних форм роботи з колективними.

До індивідуальних форм відносять роботу у фронтальному режи­мі (відповіді учнів по черзі), опитування окремих учнів, індивідуально-масове тренування (самостійне синхронне виконання завдань з аудіювання, читання, письма, а також говоріння у режимі "учень-диктор", проговорювання або читан­ня хором за вчителем чи диктором).

Колективні форми роботи охоплюють колек­тивно-масове тренування в парах без змін або із зміною партнерів (напр., прийоми "шеренги", "натовп") та в малих групах від трьох до п'яти учасників (самостійне синхронне виконання вправ учнями у двійках, трійках і т.п.), хорове реплікування в режимі група - група, група - один учень, один учень - група.

Колективні форми роботи учнів є перспективними для навчання спілкування. Вони не тільки збільшують активний час діяльності учнів, але й знижують стан тривожності, допомагають подолати боязнь помилок, формують в учнів почуття колективізму.

Мотиваційне забезпечення навчальної діяльності. Мотивація, під якою розуміють спонукальні сили до вивчення ЇМ, зумовлена суб'єктивним світом учня, вона визначається його власними бажаннями, пристрастями, особистісною зацікавленістю у навчанні. На уроці ЇМ мотивація забезпечується рядом факторів.

По-перше, матеріал, що використовується на уроці, повинен бути цікавим, відповідати смакам та уподобанням учнів. Це може бути не тільки цікавий текст, але й сучасна пісня, поезія, гумор тощо.

По-друге, прийоми роботи з навчальним матеріалом повинні приваблювати учнів. Цьому сприяють колективні форми роботи, де учень відчуває себе суб'єк­том спілкування, навчальні ігри (ігри-конкурси, змагання, ігри на здогадку, рольо­ві ігри, буквені ігри, рухливі ігри і т.п.), що ставлять учнів у життєву ситуацію, проблемні завдання до вправ, які сприяють інтелектуальному розвитку учня.

По-третє, учень повинен усвідомлювати рівень своєї успішності у вивченні ЇМ, бо це викликає задоволення собою, відчуття прогресу в навчанні. Успішність навчання досягається доступними та посильними навчальними завданнями, оцінкою з боку вчителя та учнів. Щоб завдання було посильним, учень повинен мати можливість скористатися зразком виконання дії, необхідними опорами. ключами для самокорекції, що може забезпечуватись використанням різноманітних допоміжних засобів навчання, як нетехнічних, так і технічних.

Оцінку успішності учня не слід ототожнювати виключно з балом. Учитель мас широко використовувати заохочувальні репліки оцінного характеру типу:

That's excellent work. That's a good start. You're really trying hard.

Таке позитивне підкріплення на уроці сприяє росту інтересу до предмета, викликає впевненість у собі.

По-четверте, на мотивацію навчання позитивно впливає сприятливий психологічний клімат на уроці.

Атмосфера спокійної врівноваженості, взаємної довіри, відчуття рівноправності, партнерства у спілкуванні викликає в учнів вдоволення від навчального процесу, бажання брати в ньому участь. сприятливо впливають також моменти релаксації (музичний фон, фізкультпаузи), котрі знімають втому в учнів, підвищують їх загальний тонус і, таким чином, перешкоджають спаду мотивації. Знання вчителем вищезгаданих мотиваційних засобів та їх застосування сприяє успішному навчанню ЇМ.

Дата добавления: 2014-01-11