Українські землі в первісну епоху

Додаткова

Основна

1. Алексєєв Ю.М., Вертегел А.Г., Даниленко В.М. Історія України. – К., 1994.

2. Бунятян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В. На світанні історії // Україна крізь віки. Т.1. – К., 1998.

3. Давня історія України. – К., 1994. – Кн. 1.

4. Василенко Г.К. Велика Скіфія. – К., 1991.

5. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. – К., 1994.

6. Крижицький С.Д., Зубар В.М., Русява А.С. Античні держави Північного Причорномор’я // Україна крізь віки. Т.2. – К., 1998.

7. Лапин В.В. Греческая колонизация Северного Причерноморья. – К., 1966.

8. Мурзин В.Ю. Происхождение скифов: основные этапы формирования скифского этноса. – Киев., 1990.

9. Чмихов М.О. та ін. Археологія та стародавня історія України. – К., 1992.

1. Білецький А.О. Геродот про скіфів і Скіфію // Археологія. – 1991. – № 7.

2. Мозолевський Б.М. Скіфський степ. – Київ, 1983.

3. Сегеда С. Кіммерійці. Скіфи. Сармати. // Наука і суспільство. – 1993. – №5-6.

4. Полин С.В. От Скифии к Сарматии. – Киев, 1992.

5. Толочко П.П. Кочеві народі степей и Киевская Русь. – К., 1999.

6. Шоколо О. Орійська доба на Україні // Україна і світ. – 1994. – № 3-4.

Історія України бере свій початок з появи перших людей на її території. Людство в своєму розвитку пройшло кілька великих періодів, які дістали в історичній науці назву суспільно-економічних формацій. Першою суспільно-економічною формацією була первіснообщинна. Суть її полягала в колективному виробництві та споживанні, а також у колективній власності на ресурси і знаряддя праці. Первіснообщинну формацію розділяють на дві стадії: стадію привласнюючого і відтворюючого господарства. Основними етапами формування первісного суспільства були: первісне людське стадо – рід – плем’я.

У розвитку первісного суспільства археологи виділяють такі періоди: кам’яний вік (палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт), бронзовий і ранній залізний віки. В основу цієї періодизації вчені поклали ступінь розвитку продуктивних сил та суспільства.

Палеоліт хронологічно охоплює період від 1 млн. до 10 тис. років до н.е. і, в свою чергу, поділяється на три епохи:

1) Ранній або давній палеоліт (ашельська епоха) (закінчується близько 150 тисяч років тому). Саме в цю епоху близько 1 млн. років до н.е. на території України з’явилась прадавня людина, названа в науці пітекантроп (архантроп). Розселення людей в Східній Європі і, зокрема, на Україні відбувалося через Передню Азію, Балкани і Центральну Європу. Найдавніші стоянки первісних людей на території України: Королеве в Закарпатті (це найдавніше свідчення життя первісних людей не лише в Україні, а й в Європі), Лука-Врублевецька в Середньому Подністров’ї (Хмельницька область), Амвросіївська (Донецька область). Відомо понад 30 стоянок доби раннього палеоліту.

Найдавніші людські істоти жили стадами, займались збиральництвом плодів та їстівних коренів, полюванням на тварин, нерідко досить великих (мамонтів, печерних ведмедів). В трудовій діяльності використовували кам’яні (переважно крем’яні) знаряддя праці. Основним з них було ручне рубило довгастої і плескатої форми, загострене з країв і на кінці.

Для ашельської епохи характерні періодичні льодовики, які змушували первісних людей та звірів мігрувати з місця на місце, рятуючись від холоду. Під кінець раннього палеоліту настає значне похолодання, насувається льодовик. Нові природні умови змусили людей активніше боротися за існування: вони навчилися добувати вогонь, почали виготовляти одяг зі шкір тварин та будувати житла.

2) Середній палеоліт або мустьєрська епоха (150-35 тис. років тому). Стоянки мустьєрської епохи (всього відомо понад 200) знайдені в різних регіонах України: в Криму, на території Закарпаття, в Середньому Подністров’ї, на Волині та ін. Люди заселяли придатні до життя печери та гроти. А там, де їх не було, селились переважно на берегах річок. Археологи свідчать, що найбільш залюдненим в цю епоху був Кримський півострів.

Творцями культури мустьєрської епохи були так звані неандертальці (або палеоантропи) – проміжна ланка між найдавнішими людьми і сучасною людиною. Вони досягли значних успіхів у техніці обробки каменю. Замість рубил застосовуються спеціалізовані знаряддя (гостроконечники, скребла ножевидні, зубчасті скалки тощо). Головним заняттям людей було полювання на мамонта, дикого коня, зубра.

В цей період зароджується мова, виникає родовий лад, з’являються перші ознаки мистецтва.

3) Пізній або верхній палеоліт (35-11 тисяч років тому) характеризується появою людини сучасного фізичного типу, т. з. кроманьйонця (назва походить від місцевості у Франції, де було вперше знайдено рештки людини виду Homo sapiens – людина розумна).

Відомо 800 стоянок кроманьйонців в межах України. Вони розташовувались переважно в долинах річок. Найвідоміші стоянки, з досліджених вченими, це: Кирилівська в Києві, Гінці на Полтавщині, Мізин в Подесенні, Доброночівка та Межирічі на Черкащині, Молодове в Середньому Подністров’ї та ін.

Дослідження археологів засвідчують підвищення рівня майстерності людей. З’явилися нові та ефективні знаряддя праці із каменю (вістря, різці, скребла, ножі), а також із кісток та рогів тварин (гарпуни, наконечники списів, шевські голки, шкребла для обробки шкіри). Основою життя було полювання на великого стадного звіра (мамонти, північні олені, широкопалі коні). Люди в пізньому палеоліті об’єднувалися в племена, що давало можливість займатися загінним полюванням.

Родинні зв’язки велися по материнській лінії. Жінка виступала також в ролі охоронниці сімейного вогнища, відала харчовими запасами. Це й зумовило виникнення матріархату. Середній вік життя людини становив 20-23 роки.

Трудова діяльність кроманьйонців сприяла розвитку їх мислення. Вони навчались здобувати найпростіші знання. З’явились перші релігійні вірування (фетишизм, тотемізм, анімізм, магія) та релігійні культи богів-ідолів. Виникли примітивні форми прикладного та образотворчого мистецтва (браслети, статуетки, наскельні малюнки), музики та обрядового, ритуального танцю.

Мезоліт (середній кам’яний вік) – 10-7 тис. років до н.е.

Початок мезоліту збігається із закінченням льодовикового періоду: встановлюється клімат близький до сучасного, холоднолюбиві тварини відступають на північ, лісовим покривом вкривається колишня тундра, у широколистяних лісах формується сучасна фауна.

Зникнення великих стадних тварин, які були головними об’єктами полювання, вимагало вироблення нових мисливських прийомів та нової зброї. Людині вдалося приручити собаку, який став вірним другом мисливця. Видатним досягненням людського розуму було винайдення лука зі стрілами, за допомогою яких мисливці вражали здобич на великій відстані. Для стріл потрібні були наконечники, які повинні були бути невеликими, легкими, але міцними. Такі вимоги змушують удосконалювати техніку обробки кременю. З’являються також великі кам’яні знаряддя для обробки дерева – сокири і тесла. Виготовлялись знаряддя з рогу й кості (гарпуни, наконечники для стріл, проколки тощо).

Нові умови примушували людей шукати інші засоби для існування крім полювання. Люди починають вживати рослинну їжу (про це свідчать знахідки кам’яних терток). Великого значення набуло рибальство. Люди навчились робити примітивні посудини, плетиво з лози обліплювалось глиною. Можливо, що виготовлялись найпростіші ліпні глиняні посудини, які трохи обпалювались.

Нові умови господарювання призвели до роздроблення великих людських колективів. На території України відомо понад 1000 пам’яток мезолітичної епохи: тимчасові стійбища, більш довготривалі поселення, поховання й могильники, культові місця.

Неоліт (новий кам’яний вік) – 7-4 тис. років до н.е. В цей період в житті стародавнього населення України відбулися важливі зміни, які англійський археолог Г.Чайлд назвав „ неолітичною революцією ”. ЇЇ характерними рисами були:

1) Перехід від присвоюючого господарства (збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство, скотарство). Відбитки зерен пшениці, ячменю, проса на кераміці неолітичних часів знайдені в різних регіонах України. В цей же час з’явились і специфічні знаряддя праці – серпи, мотики, зернотертки.

2) Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. Бика і свиню в Україні приручили самостійно, а от вівця і коза прийшли з півдня.

3) Перехід до осілого способу життя (про що свідчать побудова постійних жител, поява численних поховань недалеко від осель), оскільки землеробство і скотарство були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво.

4) Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці (традиційні способи обробки каменю – оббивання і сколювання поступаються місцем шліфуванню, свердлінню).

5) Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. Величезним досягненням доби неоліту стало винайдення кераміки, яка одразу ж стає незамінною в побуті і в господарстві (люди дістають можливість зберігати воду, готувати варену їжу тощо). Ранні керамічні посудини мають гостре або округлене дно, а під кінець неоліту з’являється керамічний посуд з плоским дном. З’являються примітивні вироби прядіння, плетення і ткацтва.

6) Суттєві зміни в демографічній сфері (зростає кількість і тривалість життя населення).

Енеоліт (мідний вік) в межах України охоплює 4 -3 тис. років дон.е. Приблизно в кінці V – на початку IV тисячоліття до н.е. почалось використання металів для виготовлення різних виробів. Мідь –найдоступніший метал, що найлегше піддавався обробці. Спочатку використовували самородну мідь, а знаряддя з неї виковували. Пізніше освоюються плавильна та ливарна техніка. Виникли перші рудні копальні (с. Клинове Артемівського району в Донбасі). Проте мідь - надто м’який метал, тому широко продовжували застосовуватись знаряддя праці з кременю та кості. Саме тому цю добу ще називають міднокам’яним віком.

Основними заняттями тогочасного населення стають землеробство і скотарство. Намітився перехід від мотичного до орного землеробства з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак з’являється колісний транспорт.

Вдосконалюється керамічне виробництво, виникають гончарні печі. Поширюється прядіння і ткацтво. Продовжує розвиватися глиняна пластика, з’являється монументальна скульптура.

Зросла роль чоловіка в суспільстві. Господарською основою його стає патріархальна сім’я, що свідчило про початок переходу від матріархату до патріархату.

Найяскравішою археологічною культурою епохи енеоліту була Трипільська культура. Існувала в кінці V-ІІІ тис. до н.е. Перше поселення цієї культури відкрито в 1893 p. Вікентієм Хвойкою біля села Трипілля на Київщині. Трипільці населяли регіони сучасної України, Молдови та Румунії. Лише на території України виявлено понад одну тисячу поселень трипільської культури. Ранні поселення нараховували по декілька десятків жител і господарських споруд, які розміщувались рядами (колами) на зручних для оборони місцях. Житла були як напівземлянковими, так і наземними, як правило прямокутними, споруджувались з глини на каркасі з дерева. З часом поселення розростались концентричними колами: в центральній частині були великі громадські будинки і вільні площі, які використовувались для зібрань, релігійних церемоній і т.д. На Черкащині, поблизу сіл Майданецьке, Доброводи існували справжні „міста” з населенням не менше 15-20 тис. жителів.

Трипільці культивували пшеницю, ячмінь, просо, жито, бобові, коноплю. Основним знаряддям обробітку землі була мотика (висловлюють припущення, що трипільці знали орне землеробство). Землеробство доповнювалось приселищним скотарством. У трипільців ідея родючості землі набуває домінуючого значення. З нею пов’язані обряди та глиняні жіночі статуетки – символи господарського благополуччя. Високого рівня досягло виготовлення глиняного посуду. Трипільці залишили унікальну розписну кераміку. За допомогою білої, жовтої, червоної та чорної фарб вони створювали багатокольорові орнаменти.

Питання про етнічну приналежність трипільських племен є дискусійним. Оскільки, у формуванні та розвитку трипільської культури на території України взяли участь аборигенні племена, трипільські традиції продовжились в наступних археологічних культурах, можна вважати вірною гіпотезу академіка з Москви Б.Рибакова про трипільців як предків українців. Український археолог Віктор Петров вважав, що український фізичний тип населення склався внаслідок асиміляції носіїв трипільської культури з північними європеоїдами.

Доба бронзи – останній великий період первіснообщинної формації (охоплює ІІ – початок І тис. до н.е.). В цей час з’являється перший штучний метал – бронза (сплав міді і олова), який має великі переваги над міддю: більшу твердість і нижчу температуру плавлення. Тому виплавляти бронзу можна було в примітивних печах і на відкритих вогнищах. З’являються окремі майстри-ливарники і бронзоливарні майстерні. Важливе значення мали також бронзоливарні центри у Карпатах і Причорномор’ї. Бронзові знаряддя швидко витісняють мідні.

Відбувався дальший розвиток продуктивних сил і виробничих відносин. Найхарактернішою ознакою цього часу був суспільний поділ праці – відокремлення скотарських племен від землеробських. Простежується загальний процес подальшого розвитку землеробського укладу в лісостеповій смузі і скотарського – у Степу.

Перехід до орного землеробства і використання бронзових знарядь праці сприяло зростанню продуктивності праці. Це, в свою чергу, призвело до появи надлишку продуктів, який став зосереджуватись в руках родоплемінної верхівки. Породжена майнова нерівність стала однією з вагомих причин, що призвели до розкладу первісного суспільства. Зароджуються елементи ранньокласового суспільства: з’являються окремі соціальні групи населення, виділяється впливова племінна верхівка.

Дата добавления: 2014-01-15