Суспільно-політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі

Київська Русь була ранньофеодальною монархією. Основними елементами механізму політичної влади були: князь, боярська рада, віче (народні збори).

Київський князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу і управляв державою за допомогою найближчого оточення – особистої дружини, удільних князів (управляли підлеглими князівствами), намісників (управляли невеликими містами). Князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну – церкви.

Боярська рада – дорадчий орган, куди входили: старші дружинники, міська еліта, представники вищого духовенства, з якими князь обговорював питання війни і миру, укладання угод, видання законів, адміністративні, фінансові і судові справи, обирали наступного князя. Володіючи „правом вето”, боярська рада неодноразово змінювала плани великих князів, чим підтверджувала на практиці реальність прав та автономію князівських васалів.

Віче – це народні збори дорослого чоловічого міського населення, що вирішували важливі громадські і державні справи. Право скликати віче мали князь, митрополит, або ж самі жителі міста. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостійність і рідко виступало із законодавчими ініціативами.

В період феодальної роздробленості централізована монархія змінюється на федеративну. Тому важливою формою загально руського правління другої половини ХІ – початку ХІІІ ст. стали міжміські снеми (князівські з’їзди). Збиралися у найвідповідальніші моменти для країни, обговорювали питання внутрішнього миру, феодального правопорядку, організації оборони Русі. Ініціаторами їх скликання були великі київські князі. Найбільш відомі в історії з’їзди – 1072 р. у м. Вишгороді, де Ізяслав, Святослав і Всеволод та їхні радники затвердили „Правду Ярославичів”, а також з’їзд 1097 р. у м. Любечі, де були юридично закріплені норми між князівських відносин, спрямовані на попередження усобиць.

За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство в східних слов’ян. У соціальній структурі давньоруського суспільства можна виділити такі основні групи населення:

1. Князі ( представники правлячої та племінних династій), бояри, (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Володіли князівствами та місцевими вотчинами.

2. Основна група – селянство ( смерди), які спочатку були вільними і економічно самостійними, але поступово потрапляли в економічну залежність від князів і бояр. Закупи і рядовичі – напіввільні селяни, які працювали на феодала за грошову позичку (купу) або на умовах договору (ряду).

3. „Холопи ” – раби – використовувалися в домашньому господарстві.

4. Міщанство (за приблизними розрахунками в містах проживало до 15 % всього населення). Літописи повідомляють, що на межі ІХ-Х ст. існувало понад 20 міст (Київ, Чернігів, Білгород, Вишгород, Любеч, Смоленськ, Новгород та ін.). Напередодні монгольської навали на Русі налічувалося понад 300 „градів”, з яких майже 100 були справжніми містами. Тому не дивно, що варяги ще на межі ІХ-Х ст. називали Русь „Гардаріки” – країна міст (замків).

5. Духовенство – формується з прийняттям християнства.

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Особливого розвитку досягло землеробство за рахунок використання досконалих знарядь праці (плуг, рало, соха борона, мотика, серп, коса), різних систем обробітку (вирубна, перелогова та парова з двопільною і трипільною сівозмінами). Допоміжними галузями господарства стали промисли – бортництво, мисливство, рибальство.

Розвиток господарства Київської Русі характеризувався відокремленням ремесла від сільського господарства, пожвавленням торгівлі. Ремесло набирало все більшої ваги (існувало до 60 спеціальностей). Найважливішими його галузями були: чорна металургія та металообробка, гончарство, ткацтво, ювелірне та деревообробне виробництво. Руські ковалі володіли всіма відомими на той час прийомами обробки заліза: куванням, загартуванням, інкрустацією кольоровими металами. Асортимент виробів нараховував до 150 назв, від найпростіших цвяхів до сільськогосподарського реманенту та замків. Особливо розвивалося зброярство.

Розквіту Київської Русі сприяло те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Одним із найдавніших і освоєних був „грецький ” шлях („із варяг в греки”), що через Дніпро зв’язував Прибалтику та Причорномор’я. „Шовковий” шлях з’єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм. „Соляний” та „залізний” були сполучною ланкою між Кавказом і Прикарпаттям. Експортували хліб, худобу, сіль, хутро, ремісничі вироби, рабів. Імпортували тканини, вино, прянощі, вироби мистецтва.

Активні торговельні відносини сприяли становленню в Київській Русі грошової системи. Першою грошовою одиницею була „куна” – хутро куниці або білки. Згодом м’які хутряні гроші поступаються місцем твердій валюті – гривням, що являли собою зливки срібла вагою 160-196 г. За часів Володимира Великого почали карбувати золотники і срібляники – перші вітчизняні монети.

Дата добавления: 2014-01-15