Приєднання українських земель до складу Великого князівства . Литовського. Литовсько-Руська держава

Додаткова

Основна

1. Дашкевич Н. Заметки по истории Литовско-Русского государства. – К., 1985.

2. Русина О.В. Україна під татарами і Литвою // Україна крізь віки. Т.6. – К., 1998.

3. Тимошенко Л.В. Артикули Брестської унії 1596 р. // УІЖ. – 1996. – № 2.

4. Шабульдо Ф.М. Про початок приєднання Великим князівством Литовським Південно-Західної Русі. // УІЖ. – 1984. – № 6.

5. Яковенко Н. Здобутки і втрати Люблінської унії // Київська старовина – 1993. – № 3.

6. Яковенко Н.М. Українська шляхта з кін. ХІV до сер. ХVІІ ст. (Волинь і центральна Україна). – К., 1993.

1. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури XVI-XVIII ст. – К., 1966.

2. Історія християнської церкви на Україні. Релігієзнавчий нарис. – К., 1992.

3. Харшин М.В. Українська церква між двома уніями (1569-1596 рр.) // УІЖ. – 1996. – № 4.

4. Шабульдо Ф.М. Битва біля Синіх Вод 1362 р. маловідомі та незнані аспекти. // УІЖ. – 1996. – № 2.

У середині ХІV ст. переважна більшість українських земель потрапила під вплив Великого князівства Литовського. Першою під вплив Литви потрапила Волинь, коли у 1340 р. на галицько-волинський престол було поставлено Любарта – сина великого литовського князя Гедиміна. Наступний литовський князь Ольгерд у 1355-1356 рр. зайняв Чернігово-Сіверщину, а у 1362 р., перемігши ординців у битві на р. Сині Води, підпорядкував своєму впливу Київщину, Переяславщину і Поділля. Таким чином, Волинь, Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяславщина і Поділля були інкорпоровані (включені) до Великого князівства Литовського. Процес приєднання цих земель носив мирний характер. Українське населення не чинило опору Литві, оскільки литовські князі несли визволення з-під ординського гніту, не порушували внутрішнього устрою руських земель. Литовські князі в управлінні дотримувались правила: «Ми старого не змінюємо, нового не впроваджуємо», що цілком влаштовувало місцеве населення. Навпаки, руські землі, які перебували на вищому рівні суспільно-політичного, культурного розвитку, справили вплив на Литву: руська мова стала у державі офіційною, довгий час діяли норми руського права, руський адміністративний устрій, переймався досвід будівництва фортець, налагодження податкової системи, утверджувалась православна віра. Не випадково нове державне утворення називали Литовсько-Руським князівством.

Оцінюючи ситуацію у Литовській державі, яка склалась після 1362 р., відомий український історик середньовіччя Наталя Яковенко зазначає: «Витворений без помітних завойовницьких зусиль новий державний організм являв собою вельми неординарний суб’єкт історії – державу, у якій від народу-завойовника, по суті, зоставалася тільки назва: Велике князівство Литовське. Фактично ж майже 90% населення становили русини, тобто білоруси та українці».

Дата добавления: 2014-01-15