Петро Дорошенко у боротьбі за незалежність українських земель

Розкол України на Лівобережну та Правобережну.

Слободищенський трактат, який став початком розколу України за територіальною ознакою, водночас відкрив новий етап боротьби за гетьманську булаву. Особливість цього етапу полягала в тому, що предметом бажань старшини одночасно стали дві булави.

У 1663 році на “чорній раді” у Ніжині гетьманом Лівобережжя було обрано Івана Брюховецького (1663-1668 рр.), який,прийшовши до влади, широко застосовував демагогічні прийоми, грав на сподіваннях простих козаків. Він займав відверто промосковські позиції. Першим з українських гетьманів у вересні 1665 p. Здійснив візит до Москви, де підписав Московські статті, які обмежували права гетьманського уряду в фінансовій та адміністративній сферах. Російський цар надав Брюховецькому титул боярина. В результаті повстання у 1668 p. Брюховецького було вбито.

Після зречення Ю.Хмельницького на Правобережжі гетьманом було обрано Павла Тетерю (1663-1665 рр.). Новий гетьман хотів відновити єдність козацької України шляхом компромісу з лівобережною старшиною. Він не одразу виявив себе як прихильник пропольської орієнтації. Проте Правобережжя територіально було міцно прив’язане до Польщі, і тому кожен з правобережних гетьманів мусив демонструвати свою лояльність польському уряду. Тому П.Тетеря взяв участь у поході Яна ІІ Казимира в Лівобережну Україну, тим паче, що в разі успіху перед гетьманом відкривалася перспектива возз’єднання козацької України. Проте похід закінчився невдачею, до того ж проти політики гетьмана Тетері та повернення польських властей на Правобережжі не раз вибухали повстання, що врешті-решт змусили Тетерю зректися булави.

Таким чином, Україна розділилася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією та Річчю Посполитою.

Глибока криза державності викликала бажання у патріотичних сил зупинити цю руйнівну тенденцію, об’єднати українські землі в межах однієї держави та відновити її незалежність. Лідером цих сил став новий правобережний гетьман – черкаський полковник Петро Дорошенко (1665-1676 рр.).

В 1667 p. згідно з Андрусівською угодою між Росією та Польщею було закріплено поділ України на дві частини: Правобережна Україна (за винятком Києва) мала відійти під владу польського короля, а Лівобережжя залишалось за Росією. Запоріжжя мало визнавати владу обох держав.

Намагаючись зміцнити свої внутрішні позиції, Дорошенко здійснив кілька реформаційних кроків: систематично скликав військову раду; створив постійно наймане військо (сердюцькі полки), забезпечуючи цим незалежність від козацької старшини; провів нову митну лінію на кордоні, розпочав випуск власної монети; заселяв спустошені окраїни Правобережжя.

Втративши надію на порозуміння з Росією та Польщею, він заручився підтримкою татар і розпочав витіснення польських військ та козаків Ханенка з Правобережжя. Восени 1667 р. під тиском об’єднаних турецько-козацьких військ польський король визнав суверенітет гетьманату на Правобережній Україні.

Зміцнивши свої позиції на Правобережжі П.Дорошенко з метою придушення повстання в лютому 1668 р. переходить в Лівобережну Україну. І після вбивства козаками І.Брюховецького Дорошенка проголосили гетьманом всієї України. В цей час поновлюється військова активність Польщі. Тому гетьман, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом чернігівського полковника Д.Многогрішного, повертається на Правобережжя. А Многогрішний і частина козацької старшини переходять на бік Росії.

А на Правобережжі, окрім зіткнень з польськими військами, у Дорошенка з’явилися додаткові проблеми – нові претенденти на гетьманську булаву: П.Суховій, який спирався на запорожців, і М.Ханенко – ставленик Речі Посполитої.

За таких обставин П.Дорошенко посилює протурецьку орієнтацію і, в березні 1669 року генеральна старшинська рада погоджується на прийняття турецького протекторату. Влітку 1672 p. Гетьман приєднався до Оттоманської Порти, яка розпочала воєнні дії проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучацький мирний договір відмовившись від Правобережної України: територія Подільського воєводства повністю відходила до Туреччини, П.Дорошенко ставав гетьманом України “старих кордонах”, польські залоги повинні були протягом двох місяців залишити територію Правобережної України.

Порушення територіальної цілісності України не задовольняло Дорошенка. Крім того, Порта почала вимагати виплати данини, роззброєння козаків, зруйнування фортець, відбувалось пограбування українського населення турецькими і татарськими військами.

У 1673 р. П.Дорошенко пішов на переговори з Москвою і погодився повернутися під протекцію Росії за умов збереження цілісності України. Проте позиції сторін не співпадали. На поч. 1674 р. російські війська разом з військом І.Самойловича, який став новим Лівобережним гетьманом, оволоділи містами Правобережжя.

В 1674 та 1675 pp. турецько-татарські загони здійснюють напади на Правобережну Україну, яка залишилась беззахисною. Спалахують повстання проти Дорошенка.

Марно шукаючи протекції різних союзників, П.Дорошенко опинився у глухому куті. В 1676 p. Дорошенко здає булаву та виїжджає на Лівобережжя, а згодом до Москви (цар призначає його воєводою у Вятку та надає йому значні маєтки в Росії).

Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець національно-визвольної війни та її поразку. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, а Лівобережжя на правах автономії входило до складу Росії.

Дата добавления: 2014-01-15