Типи й види організацій

Спорідненість організацій визначається за кількома ознаками: 1) за порядком членства; 2) за характером діяльності; 3) за показником автономності (самостійності); 4) за розміром; 5) іншими характеристиками.

(1) Порядок членства – це “доступність” організації для загалу і потенційна можливість для пересічної людини перетворитися на члена організації. Організації поділяються на закриті, напівзакриті й відкриті. Членом відкритої організації може бути кожен бажаючий, якщо він поділяє цілі об’єднання й ті норми, що визначають внутрішні стосунки. Прикладом відкритої організації можуть виступати більшість політичних партій у демократичних суспільствах, релігійні конфесії, церковні осередки.

(2) Залежно від інституційної приналежності організації поділяються на економічні, політичні, соціальні, культурні. Кожен з цих типів може бути конкретизований за видом діяльності. Наприклад, економічні організації можна поділити на промислові, транспортні, сільськогосподарські, фінансові, торговельні тощо.

(3) З точки зору автономності існують самостійні організації, які користуються власними статутами, виступають як юридичні особи, мають завершену управлінську вертикаль, виникають “знизу” за рішенням певного кола осіб, а також – підпорядковані організації, які є філіями, підрозділами надпотужних і більш широких організаційних структур, або – залежними в адміністративному чи фінансовому відношеннях від інших організацій.

(4) За розміром і масштабом діяльності організації поділяються на міжнародні, національні, регіональні, локальні.

(5) Також організації можуть бути: а) адміністративними (державними) й громадськими, кооперативними, б) бюджетними і госпрозрахунковими, в) акціонерними (колективними) і приватними (одноосібними) в) прибутковими і неприбутковими (наприклад, благодійними).

Існує комплекс визначальних рис, властивостей, що притаманні усім без винятку організаціям.

Організаційний ефект – визначальна риса організації, те, заради чого вона саме й створюється. Організаційний ефект породжується системною природою організації; це – нова якість, функція, які виникають завдяки розподілу праці і кооперації членів організації (взаємодія членів організації, спрямована на досягнення певної мети).

Усі без винятку організації – цільові системи. Кожну організацію можна розглядати як колективного суб’єкта, що здатний визначити мету діяльності, прогнозувати й планувати, вишукувати засоби для досягнення своїх цілей. ”. Цілі, що існують в організаціях, поділяють на: (1) “ зовнішні ”, (2) “ внутрішні ”, (3) цілі-орієнтації.

“ Зовнішні ” (або цілі-завдання) є провідними цілями, що безпосередньо пов’язані з організаційним ефектом. Вони можуть визначатися керівною організацією (наприклад, міністерство визначає цілі діяльності тих чи інших підпорядкованих установ), або висуватися самою організацією в разі, коли вона діє автономно й самостійно (приватне підприємство, політична партія тощо).

“ Внутрішні ” цілі безпосередньо не пов’язані з кінцевою метою діяльності, їх зміст може полягати у тому, щоб підтримувати рівновагу, цілісність, стабільність колективу за рахунок, наприклад, зміцнення дисципліни, дотримування традицій, виконання внутрішнього розпорядку, уникнення конфліктів або невиправданого плину кадрів.

Цілі-орієнтації пов’язані з мотивами, що “підштовхують” персонал до діяльності й виконання своєї ролі в межах організації. Мотивами, що орієнтують людину на організацію, можуть бути: грошова винагорода, кар’єра, наближення до пенсії, бажання досягти суспільно-політичних змін, реалізація власних задумів, творчих планів тощо.

Визначення й реалізація цілей потребує управління. Управління (в організаціях – керівництво) є процесом взаємодії суб’єкта та об’єкта, в якому перший має владні повноваження й засоби примусу стосовно другого елемента, а об’єкт позитивно сприймає владу, розпорядження і відповідно реагує на вимоги суб’єкта.

Важливу роль у процесі керівництва відіграє структура організації, зв’язки координації й субординації, що з’єднують позиції й регламентують стосунки людей. Організації переважно мають пірамідальну структуру. Владні повноваження накопичуються на “верхніх поверхах”, що забезпечує процес управління. Нижчі елементи системи втрачають певну частину своїх прав або повноважень (і свободи) на користь вищих ланок. На найнижчому рівні зосереджені позиції, які стосовно інших елементів є тільки підпорядкованими. Така структура управління зветься лінійною, вона є основою управління та зв’язків у переважній більшості організацій.

Сучасні організації, навіть такі централізовані, як військо або поліція, переросли просту лінійну структуру; у чистому вигляді вона не застосовується – більшість організацій має лінійно-функціональну структуру. В останньому випадку керівні повноваження на певних рівнях ієрархії розподіляються поміж різними позиціями відповідно до якісно відмінних функцій, що “закріплюються” за цими позиціями.

Доповненнями до лінійно-функціональної структури є так звані штабна й матрична структури. “Штаб” – це ланка у структурі управління, що об’єднує радників, експертів, помічників, референтів та інших осіб, які забезпечують діяльність керівних органів. Але безпосередньо управлінських функцій ця ланка не виконує. Матрична структура виникає за умов перехресного управління, потреба у якому виникає внаслідок факту багатопредметності діяльності людей в організаціях або через особливі обставини й події.

Впорядкованість організації, її керованість досягаються завдяки тому, що у її межах діють специфічні норми, яким люди мусять коритися. Норми поділяються на: (1) загальносоціальні, (2) інституційні, (3) внутрішньоорганізаційні.

Більшість організацій має суворо фіксоване членство, і люди добре усвідомлюють цей факт. Членство в організаціях відчиняє двері до кар’єри, заробітку, отримання прибутку, допомагає людині реалізувати свої цілі, досягати бажаного. Довкола організацій часто виникає конкурентна ситуація: кандидати у члени організації проходять відбір, складають іспити або тести, заповнюють резюме, різні анкети, доводять свою спроможність посісти певне місце в організації й вдало виконувати ту чи іншу роль. Членство фіксується у різноманітних формальних документах – трудових книжках, членських квитках, посвідченнях, перепустках тощо.

Кожна організація – унікальна, вона має найменування, адресу, банківські реквізити та інші атрибути, що її ідентифікують та виділяють із загалу. З позицій сучасного менеджменту організацій вважається “гарним тоном” започатковувати власні традиції, які б робили організацію чимось особливим і сприяли б посиленню самоідентифікації персоналу як членів організації.

Розрізняють дві моделі організацій.

Дата добавления: 2014-01-11