Психологічна роль особистості у спілкуванні

Структура спілкування.

Будь-який акт поведінки індивіда в науці прийнято умовно розбивати на чотири фази: перша - спонукання до дії, друга - уточнення індивідом ситуації дії, третя - сама дія і четверта - його згортання. А якщо згортати його ще рано, оскільки спонукання до нього не зникло, індивід повертається до другої фази: заново уточнює ситуацію, вже змінену його попередніми діями, потім знову переходить до третьої фази - до нового дії і т. д. Спілкування для суб'єкта не що інше, як специфічний акт поведінки.

Перша фраза цього акту - спрямованість на партнера (той з якихось причин стає об'єктом уваги і майбутнього дії). Друга фаза - психічне відображення партнера, бо він і є головне в ситуації дії. На третій фазі дія полягає в інформуванні партнера про щось і прийомі відповідної інформації від нього. Четверта фаза полягає у відключенні від партнера, якщо спонукальні мотиви контакту з ним зникли. Якщо вони зберігаються, суб'єкт, як уже говорилося, повертається до другої фази, заново відображаючи партнера, чия поведінка вже змінено подією, знакообміном, і т. д.

Оскільки ж партнери діють у контакті не ізольовано один від одного, а спільно (інакше і контакту не буде), першу фазу комунікативного акту можна назвати фазою взаємоспрямованості, другу - фазою взаємовідображення, третю - фазою взаємоінформування і четверту - фазою взаємовідключення.

Людина включаючись в складну і багатоманітну систему соціальних стосунків виконує значну кількість соціальних функцій. В сімейних стосунках: син, дочка, брат, сестра, онук, племінник… На роботі: керівник, підлеглий, колега… і далі в залежності від професії: педагог, водій, офіціант, торговий представник… В громадських місцях: пасажир, покупець, відвідувач… Кожна з цих функцій накладає налюдину певні обов’язки і обмеження, змушує спілкуватися певним чином.

Виконання тієї чи іншої функції змушує людину і процесі спілкування програвати певну соціальну роль, яка залишаючись в рамках функціональних обмежень виявляє індивідуальність кожної особистості. Таким чином кількість ролей в межах однієї функції зростає до кількості осіб, які цю функцію виконують. Однак і це ще не все. Програвання однією і тією ж людиною однієї і тієї ж фукції злежить від її самопочуття, настрою, оточення… Таким чином кількість психологічних ролей дуже значна. Однак вони піддаються класифікації.

Відомий американський психотерапевт, автор популярної книги «Ігри, в котрі грають люди. Люди, котрі грають в ігри» Ерік Берн вважає, що кожна людина має визначений, найчастіше обмежений репертуар станів свого «Я» котрі є психологічними ролями і становлять психологічну реальність особистості. Репертуар цих станів автор ділить на три категорії; 1. стани Я, подібні до образів батьків; 2. Стани Я автономно спрямовані на об’єктивну оцінку реальності; 3. Стан Я, який залишився незмінним з фіксації у ранньому дитинстві. Відповідно цього виділяються і три ролі: «Батько», «Дорослий», «Дитина».

Батько – авторитарний керівник, який перехоплює на себе і керівництво процесом спілкування і відповідальність за його наслідки.

Дорослий – демократичний співрозмовник, який реагує на ситуацію, розуміє інтереси інших і поділяє між собою і співрозмовником функцію управління та відповідальність.

Дитина – залежність, підлеглість і безвідповідальність. Відмовляється як від можливості бодай участі у керівництві спілкуванням, так і від будь-якої відповідальності за його наслідки.

Приклади (Берн, Добрович)

Дата добавления: 2014-01-11